Слово після страти
Шрифт:
Матрос із Одеси Роман Шептікіта допоміг Клименкові вийти з вагона і дійти до барака. Це врятувало Андрія, бо решту осліплих в’язнів есесівці повкидали у вантажні машини разом із трупами й одвезли в крематорії.
Підпільники Майданеку врятували життя Андрієві, щоб зберегти свідка кривавих злочинів фашизму у підземеллях «Дори».
У Майданеку Андрій подружив з полоненим радянським генералом Карбишевим. 7 квітня 1944 року його й Карбишева разом з іншими в’язнями привезли в Біркенау й відправили в сектор В-ІІ ф, де було так зване «ревірне поле» — вісімнадцять бараків, набитих в'язнями-дистрофіками. Власне, це був поріг пекла, бо по обидва боки ревірного поля стояли дві пекельні споруди — третій і четвертий крематорії, а між ними день і ніч горіло
Підпільники цілих шість місяців берегли Карбишева під крематорію, лікували, годували. Допомогли вони вижити й Андрієві.
У жовтні 1944 року, коли почалася евакуація Освенціму, Клименка вивезли в Бухенвальд. Там він познайомився з одним із керівників бухенвальдського підпілля Миколою Федоровичем Кюнгом. У Бухенвальді давно вже діяла створена комуністами міцна підпільна організація, яка мала свою невидиму армію — 178 бойових груп. У цій армії були свої командири, комісари, розвідники, господарники і навіть санітари. Кюнг очолював Особливий відділ, який відповідав за безпеку всієї організації. Бійцем цього відділу в листопаді 1944 року став і Андрій Клименко. Він брав активну участь в підготовці до збройного повстання і в самому повстанні 11 квітня 1945 року. Як відомо, це повстання закінчилося перемогою в’язнів.
Після війни Андрій Клименко повернувся на батьківщину, працював учителем, закінчив Київський педагогічний інститут ім. Горького. Зараз комуніст Андрій Тимофійович Клименко працює в Переяслав-Хмельницькому райвідділі народної освіти, бере активну участь в роботі місцевої партійної організації.
16
Якби мені хто сказав, що я побачу одного з главарів фашистської злочинної камарильї Генріха Гіммлера і навіть розмовлятиму з ним, я б ніколи не повірив і назвав би його божевільним. Я і всесильний рейхсфюрер СС, шеф німецької поліції, катюга з катюг,.. Такого навіть уявити не можна.
День 21 липня 1943 року почався як звичайно: підйом, аппель. Блокфюрер Ауфмейєр прийняв рапорт блокельтестера Пауля, двічі пройшовся вздовж строю, перераховуючи в’язнів, розписався в рапортичці і пішов на центральний аппельплац доповісти рапортфюрерові. Ми залишилися стояти в строю, поки не закінчиться розвод. Минув час аппеля, а сирена чомусь не сурмила відбій. Ми губилися в здогадах. Очевидно, щось сталося незвичайне.
Ще більше насторожило всіх те, що рапорти від блокфюрерів цього разу приймав сам начальник табору Рудольф Гесс, а це вже було незвичайним. Як дізналися ми потім, прийнявши рапорти, Гесс вишикував на центральному аппельплаці усіх блокфюрерів та офіцерів есесівської охорони і повідомив, що в табір прибуває сам рейхсфюрер Гіммлер. Після цього він довго інструктував своїх підлеглих, як треба підготуватися до зустрічі високого гостя. Рейхсфюрер любив спостерігати табір у дії. Звідси й вимоги: залізна дисципліна, чіткість у всьому, ідеальна чистота. Треба, щоб у рейхсфюрера залишилося враження про Освенцім як про зразковий табір. Після цього Гесс дав вказівку відправити арбайтскоманди на роботу, а всі інші в’язні повинні навести в таборі ідеальний порядок і чистоту. Прибирання треба було закінчити до дванадцятої години дня, бо о тринадцятій уже прибуває Гіммлер.
Невдовзі до нас прибіг захеканий Ауфмейєр. Він наказав виділити на кожну шлафзалу по сто в’язнів, а решта прибиратиме територію табору.
Плюгавий Вацек дав команду штатним прибиральникам вийти із строю. До них додали ще вісімдесят чоловік, і робота почалася. Керували прибиранням шлафзалів німецькі кримінальні злочинці. Палиці гуляли по наших спинах без розбору і поблажливості. Ми трудилися в поті чола, буквально вилизуючи всі закапелки.
Що-що, а чистоту німці любили. Поруч із штабелями трупів, по-хазяйському складених і посиланих хлоркою, можна було побачити акуратно підстрижені декоративні чагарники й газони,
Звістка про те, що прибуває сам Гіммлер, поширилася блискавично. В’язні принишкли, похнюпились. Усі ми розуміли, що від цього візиту добра не жди. Гіммлер в Освенцімі бував не раз, і після кожного його візиту комбінат смерті збільшував оберти, зростали темпи винищення людей.
Шість годин ми працювали не розгинаючись. Нарешті о дванадцятій дали команду припинити роботу і всіх в’язнів вишикувати перед блоками. У таборі запала зловісна тиша. Навіть вартові на вишках перестали ходити.
Гіммлер і його свита прибули спеціальним поїздом — паровоз і чотири броньовані вагони. Один вагон займав Гіммлер, другий — його свита, а в інших двох була охорона.
У цій поїздці Гіммлера супроводжували начальник поліції, він же начальник імперської служби безпеки (СД) обергрупенфюрер СС Ернест Кальтенбруннер; начальник управління шпигунства і диверсійної служби, або, як він тоді називався, начальник VI Головного управління імперської безпеки бригаденфюрер СС Вальтер Шелленберг; начальник Головного адміністративно-господарського управління військ СС обергрупенфюрер Освальд Поль; начальник відділу IV Б-4 управління СС штандартенфюрер Адольф Ейхман; шеф есесівських диверсантів, або, як його тоді називали, начальник VI Управління гауптштурмфюрер СС Отто Скорцені та інші високопоставлені чиновники.
Спершу з вагонів висипала особиста охорона Гиммлера і вишикувалася вздовж залізничної платформи. Перед тим, як Гіммлер ступив на територію табору, охорона зайняла всі блоки, майстерні, доріжки, майданчики. Уздовж усього маршруту на невеликій відстані один від одного стояли автоматники.
О другій годині дня напруження досягло апогею. В’язні вже дві години стояли перед блоками по команді «струнко». Дехто не витримував несамовитої спеки і падав. Таких негайно односили в туалетну кімнату.
Гіммлер вирішив пройтися по табору пішки: він любив цей табір, як ніякий інший. Не відповідаючи на цілі хори «ахтунгів» і «хайлів», середня на зріст кривонога людина з обличчям дрібного крамаря в білій есесівській формі неквапливо пройшла крізь ворота табору. Поруч дріботів засапаний Гесс, якому важко було носити в липневу спеку свою двохсоткілограмову тушу. Та й не звик він ходити пішки. За Гіммлером суцільною стіною йшли генерали й офіцери з його свити. Процесію замикали з десяток освенцімських офіцерів, серед них — начальник крематоріїв Молл, головний лікар Менгеле, начальник табірного гестапо Богер, рапортфюрер Бунтрок та інші.
Гіммлер пильно вдивлявся в усе, що зустрічалося по дорозі.
— Тільки в Освенцімі я відпочиваю по-справжньому і відчуваю себе спокійним [57] , — сказав він Гессу в глибокій задумі.
— У нас тут гарно, спокійно...— відповів Гесс.
Біля самих воріт, праворуч, як іти в табір, росла єдина на весь табір берізка. Побачивши її, Гіммлер зупинився, на його камінному, непроникному обличчі виморщилося щось схоже на посмішку.
— Підросла красуня,— сказав він.— Дивіться, щоб за нею був належний догляд.
57
Цю фразу потім часто повторювали есесівці. Завдяки есесівцям, котрі любили повторювати слова начальства, багато деталей, пов'язаних з візитом Гіммлера, стали відомі підпільникам, а відтак і мені.