Смак Благодаті
Шрифт:
Пекло виступає також в образі біблейського шеолу (єврейською – “найглибший гріб”, російською – “преисподняя”). Це серця наповнені “трупними кістками”, мертвеччиною бездуховності (згадаймо Господнє: “Ви – гроби побілені”).
Як бачимо, пекло є реальністю сьогоднішнього дня. Залишилось лише торкнутися третьої “іпостасі” пекла – пекла містичного (грецькою – “таємного”), закритого для нас (точніше частково закритого, бо його таки бачать духовидці, і ми маємо достатньо свідчень святих подвижників (та й не лише їх) про нього, і його насельників (наведу лишень слова, сказані про нечистих духів преподобним Серафимом Саровським. “Вони огидні”, – свідкує святий старець...).
Зрештою, і це містичне пекло (біблійною мовою – “піднебесся”)
“Усередині, або ж в глибині світу нам видимого, захований інший світ, такий же реальний, як і цей: чи духовний, а чи тонко матеріальний…”
І все, сказане про пекло вище, цілком і повністю відповідає й третій його іпостасі.
Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників і містично, як Небо, або ж як Царство Небесне, – Царство Всесвятого Духа Любові. Цей райський, едемський стан є станом утішання від досконалої, усепоглинаючої любові – миру, радості у Дусі Святім. Відчуттям абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування та блаженства, яке просто неможливо виразить словами.
Смисл же спасіння нашого полягає у тому, щоб іще за життя в цьому грубому, біологічному тілі причаститися невечірнього Світла благодаті Христової. І щоб у момент переходу – тобто народження в інший, духовний, ангельський світ, – інакше кажучи в момент буквального воскресіння, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Івана, 3 розділ, 19 вірш)). І за законом спорідненості добру або злу (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися із цим Світлом у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонко-матеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть як ангели на Небесах (тут “як” тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час: певний період духовного зростання)” (Марка, 12 розділ, 25 вірш). Бо “міра людська – вона ж і міра ангела” (Об’явлення, 21 розділ, 17 вірш)…
ШЕСТОДНЕВ
Запитання: Роздумуючи над тим, як важко сьогодні православному віруючому довести вченому атеїсту факт творення світу на основі біблійного описання Шестоднева – найперших, початкових віршів книги Буття, – я замислився над питанням: чому складається така ситуація?..
Відповідь: А ситуація складається таким чином тому, що неправильним є сам принцип підходу до тлумачення Святого Письма взагалі, і т.зв. “Шестоднева”, тобто оповіді про шість днів творення, зокрема. Просто Біблія аж ніяк не є посібником з історії, геології, астрономії, етнографії тощо (хоча й ці відомості певною мірою в ній мають місце), але Книгою духовною! А всі буквально-історичні події, які зображені у ній, у першу чергу є саме тінню духовних речей, і за ними завжди лежить глибокий духовно-символічний, морально-етичний та містичний зміст.
“Але розум їх засліплений, – дорікає апостол, – бо те саме покривало (“покривало” букви) аж донині зостається незнятим в читанні Старого Завіту, тому що воно знімається Христом” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 14 вірш). Христос же “…нас зробив бути служителями
Шість днів творіння – це насамперед даний нам у символах “алгоритм порятунку”, дорога спасіння: шість днів створення духовності людини! Це драбина в Небо, шлях вдосконалення, напрям праведності, що веде нас до Раю, – у Царство Небесне. Веде у вічну благословенну суботу Господню (сьомий день – “шабат”, єврейською – “спокій”, “мир”): “Бо Царство Боже не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість в Дусі Святім…” (Римлянам, 14 розділ, 17 вірш). “Дослідіть-но Писання, – мовить Господь, – бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, – вони ж свідчать про Мене…” (Івана, 5 розділ, 39 вірш). Про Мене – тобто про шлях спасіння. Бо “Я – дорога, і правда, і життя...” (Ів. 14.6).
Слово “день” давньоєврейською мовою звучить як “йом”, і означає також період, етап. І мова у Шестодневі йде саме про шість (а точніше про сім) етапів підйому людини зі стану темряви бездуховності (з “темряви над безоднею” пристрастей душі та пожадань плоті нашої) до вічного “суботування” – власне до богопізнання, богоспоглядання, до повного богоєднання творіння із своїм Творцем.
“Напочатку Бог створив небо та землю (підкреслю, що слова Писання можна розглядати як стосовно окремої особистості, так і цілої групи людей, і усієї людської спільноти. Також і на вселенському рівні. У даному випадку розглянемо Шестоднев відносно окремо взятої особистості. Якщо ж розбирати на глобальному, світовому рівні, то тут “Небо” належить писати з великої літери, як предвічно Богом створений Закон, як вселенську Програму створення, розвитку та спасіння творіння Божого. “Землю” ж – розглядати як твориво взагалі).
А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води…” (Бут тя, 1 розділ, 1–2 вірші ).
Що є “небо” в біблійній мові? Згідно екзегетики (науки про тлумачення Святого Письма) “небо” – це сфера духу. На особистісному рівні – це сфера духовності людини. Тут поки що мова йде про “небо” людське. А ось твердь Закону Свого, підніжжя Духа, твердиню волі Своєї, яку Бог починає творити в душі (розум, воля, емоції) й серці людини “на другий день”, і яку називає (як це не дивно звучить для тлумачів Слова по-букві, бо ж “небо” уже ніби й створене було “на початку”!) теж “Небом”, – це вже “Небо” Боже!
Отже ми бачимо, що в людині до моменту просвічення її світлом віри уже є і “небо” (душа), і “земля” (тіло). І Дух провидіння Божого “ширяє” над несформованими, невизначеними іще “водами” думок та поглядів її; над “пустопорожніми”, звірячими прагненнями нашої плоті: “Ось Я стою під дверима і стукаю…” (Об’явлення, 3 розділ, 20 вірш).
Як Господь “стукає” у двері сердець наших – це тема окремої мови: Він промовляє до нас у видіннях (прямий, відкритий, без застосування “сталевого плуга” страждань, швидкий прихід до світла віри: до відання, бачення Бога), у снах (стишення, утихомирення злої волі, погашення крутості нашої через допускання проблем у різних сферах нашого життя), та через хвороби (напоумлення важкими, інколи надто серйозними недугами (див. Йова, 33 розділ, 14–33 вірші)).
Але настає момент, коли ми усе ж відкриваємо ці “двері”: розплющуємо духовнії очі свої, і таки приходимо до віри. Хоч віра ця іще дитяча, іще недосконала, а світло її – розсіяне: бліде, хистке, непевне... “Господи, якщо Ти є!..”; “Вірую, Господи, допоможи недовір’ю моєму...” Власне це ще й не віра у точному розуміння цього слова, але перший крок до неї: чистий порив душі, щирий порух покаяння. Та усе одно це – Світло! І вельми добре воно в очах Божих!..
“І сказав Бог: «Хай станеться Світло!» І сталося Світло.