Смерть манекенниці

Селкудяну Петре

— Маєте рацію. Але мені, щиро кажучи, не хочеться надто заглиблюватись у цю справу. Коли зустрічаю хворого з надмірною підозріливістю, ніколи не починаю з того, щоб назвати його божевільним.

— Все-таки, — наполягав Дід, — будьте ласкаві дати мені відповідь.

Камелія підвелася, вийняла з гаманця якусь таблетку, проковтнула й запила водою.

— Не кожна людина може витримати вдачу Вінченціу, дехто взагалі не хоче доглядати хворих. А в мене їх двоє.

— Це я розумію. Неясно тільки, чому ви не влаштували

Вінченціу до спеціального санаторію?

— З якої речі? І до чого тут Вінченціу? Який він має стосунок до викрадення машини? Коли хочете знати, я двічі віддавала його до санаторію. Але він не може жити далеко від мене. Тікає звідти. Одного разу прибіг босий узимку. Я — мати і гадаю, вам неважко зрозуміти мої почуття. Вибачте, але я більше не відповідатиму на запитання, що стосуються життя нашої сім'ї. Ми не причетні до того трагічного випадку, я цього певна.

— Перепрошую, я ставлю вам запитання не з простої цікавості.

Камелія витерла очі хустинкою.

— Якої ви думки про Йоану? Вона не раз бувала у вашій квартирі.

— Вона справляла на мене дуже гарне враження. Аж поки я зрозуміла, що вона хоче прибрати до рук Василе.

— Ви цього певні?

— Я так думаю. Він її влаштовував. Але мене зовсім не влаштовувало мати вдома манекенницю.

— Розумію вас, пані. Вона була не рівня вашому синові.

— Саме так. В усьому іншому я до неї претензій не мала. Вона уважно ставилася до мене і всіх нас.

— А що ви можете сказати про її ставлення до Вінченціу?

— Йоана була з ним коректною. І не більше. Одного разу я помітила гримасу огиди на її обличчі. Від матері цього не приховаєш.

Дід помовчав трохи, а потім сказав:

— Ви знаєте, що мене вражає в цій історії? Гадаю, і вас воно бентежить. Дивний збіг обставин. Саме вашою машиною на смерть убито дівчину, яку ваш син кохав. І саме вашу машину було викрадено.

— Я теж міркувала над цим. Коли говорила про лихе прокляття, що нависло над нами, мала на увазі й цей випадок. Якби машина збила незнайому людину, то злочин був би не менший, але для нашої сім'ї в моральному плані абощо було б трохи легше. Василе став сам не свій. Тому я й хочу докласти всіх зусиль, аби допомогти вам. На перший погляд здається, ніби все шито білими нитками. Не заперечуйте, ви так хотіли мені сказати.

— Справді, це мене дуже дивує. Ну чому саме вашою машиною збито дівчину, яка в мріях вашого сина мусила стати його дружиною? І ще одне. Дівчина була на третьому місяці вагітності. Ви, певно, здивовані. Я не сказав цього Василе і дуже прошу вас не говорити. У жодному разі.

Дід стежив за виразом обличчя Камелії. Вона лише трохи спохмурніла і примружила вії. Заходила по кімнаті.

Зупинилася перед Дідом і глянула йому просто у вічі:

— Знайте, мій син нічого з нею не мав. Я можу заприсягтися. Він би мені признався.

— Ваш

син завжди говорить вам усе?

— Н виховую дітей так, щоб вони були мені друзями. І Василе я часто по-дружньому казала, що дівчина не здається мені дуже гарною.

— Ця дівчина вже мертва. І хай там що — вона винна найменше.

Дід устав.

— До неї залицявся лікар Петрашку. Отже, її врода не залишила байдужим і його, — зауважив він.

— Про це я вам нічого не можу сказати. Але запевняю, лікар Петрашку — людина серйозна.

— Я нічого не вигадую. Проте на сьогодні досить. З вашого дозволу, я вас іще колись потурбую.

Дід вийшов. Тепер у нього в голові була ще більша плутанина, ніж до розмови з Камелією Скурту.

7

Коли Дід зайшов до кабінету, Алексіу слухав магнітофонний запис голосів своїх сімох дітей. Він жестом запросив Діда сісти й за кілька хвилин спитав:

— Можеш, Діду, визначити, котрий із них Йон, котрий Хараламбіє чи Пікі? Я розпізнаю тільки малюка.

Дід стенув плечима.

— Магнітофон так спотворює голоси, що й рідний батько не впізнає, — сказав Алексіу. — А пенсію ти одержав?

— Ще ні.

— Ми надбавили тобі двісті лей. Як бачиш, цінуємо твою діяльність. А Панаітеску на орден не пройшов. Максим заперечує, які, мовляв, у нього заслуги. Я ще поговорю з товаришем полковником.

— Дуже тебе прошу. На мою думку, Панаітеску треба нагородити або хоч морально заохотити — адже його пристрасть так ефектно підкреслює заслуги інших.

— Я цією фразою послуговувався б як гаслом, та боюсь, не допоможе. Тепер давай ближче до справи. Здається, не дуже тобі цього разу таланить.

— Що й казати. Таке враження, ніби я товчуся в замкненім колі, а відгадка десь поза ним. Єдине, чого я певний, — наїзду не було. Можу покласти руку на вогонь. Мені зараз потрібні адреси жінок, які працювали в Скурту.

— Якщо оформляли угоди, але навряд.

— Вони майже всі з Ардялу, знають одна одну і влаштовуються завдяки знайомству. Хоча б одну знайти. І хотілося б знати все про минуле лікарки Камелії Скурту.

Алексіу розгорнув зошит і сказав:

— Ось іще дрібна деталь, але, думаю, важлива для тебе: машину не можна було зрушити з місця, закінчився бензин.

Дід спаленів:

— Цікаво, цікаво, дуже цікаво!

— Ну якщо ти аж тричі це повторив, то, певна річ, цікава А про Дойну Чумедрю що скажеш?

— Поки що нічого.

— Ти знаєш, я не взяв наповажне слів Панаітеску про зв'язок цієї історії з детективом, але його гіпотеза наштовхнула мене на деякі роздуми.

— А саме?

— Ти говорив з Петрашку?

— Ще ні.

— Я думаю, в нього стосунки з Камелією Скурту не тільки товариські.

Дід зітхнув:

— Коли я побачив, який у неї вигляд…