Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Той був, безсумнівно, правий. І тепер ясно, чому. Тільки після смерті Річарда Рала Обі міг по праву зайняти його місце. По-іншому просто не може бути! Все має йти правильно. І справді, рано робити приємність цим жінкам, якщо не виконано найнеобхідніше. Про що він тільки думав? Вони поки що недоступні для нього. Красуні повинні переконатися, якою важливою людиною став Обі, і тільки після цього розділять з ним ложе. А в якості наложниць Річарда вони Обі не захочуть.
Треба було поспішати. Голос сказав, що скоро подорожани прокинуться — лорд Рал здогадається, як
Обі витягнув ножа і підповз до брата. Лорд Рал все ще дивився на зірки незрячим поглядом.
— І хто з нас тепер дурень? — Запитав Обидва.
Лорд Рал не відповів. Обі приклав ніж до горла брата, але голос наказав йому відійти і дав вказівки, що робити. Все має йти правильно. Поспішати треба по-іншому. Зараз не час для примітивної помсти. Набагато краще покарати брата так, щоб мучився довгі роки, стільки, скільки Обі був відлучений від того, що належало йому по праву. Лорду Ралу потрібне належне покарання.
Обі повернув ніж на місце і швидко побіг до найближчого пагорбу. Коли він повернувся, ведучи на приводу коня, четверо подорожніх все ще лежали в хмарі фіолетового туману, дивлячись на зірки.
Обі підняв на руки Мати-сповідницю. Саме з цього він почав виконувати завдання голосу. Мати-сповідники обіцяна Обі. Він отримає її після того, як нею скористається голос. Обі умів чекати. Голос пообіцяв йому таку насолоду, про яку Обі навіть і не мріяв. Тепер їх спілкування ставало вигідним партнерством. За невелику роботу Обі незабаром отримає все, що по праву має належати йому: владу в Д'харі і жінку, яка стане його королевою.
Королева. Обі міркував над цим новим словом, перекидаючи безвольне тіло через луку сідла. Королева!.. А якщо вона буде королевою, то він повинен стати королем. І це звучить навіть краще, ніж «лорд Рал». Король Обі Рал. Звичайно, це багато що змінює. Він постарався якомога швидше прив'язати Мати-сповідницю до сідла.
Перш ніж скочити на коня, він кинув прощальний погляд на брата. Обі не міг убити його. Не зараз. У голосу є плани на цей рахунок. Якщо Обі і був кимось, то завдяки тому, що завжди був згоден з голосом. Він закинув ногу в стремено, але голос полоскотав його, і Обі обернувся.
Ну звичайно ж!..
Він обережно повернувся до Річарда. Обережно вийняв і спробував пограти з мечем. Голос замугикав щось прихильне.
У короля повинен бути меч, відповідний його становищу. Обі посміхнувся. Він заслужив невелику нагороду за важку роботу.
Він стягнув перев'язь через голову Річарда. Підніс піхви до очей, роздивляючись блискучий меч. На кожній стороні різьбленого руків'я було вигравірувано одне слово: «ІСТИНА».
Так, у цьому було щось вражаюче.
Обі перекинув перев'язь через голову і закріпив меч на стегні. Шльопнув по дупі майбутню дружину і посміхаючись у темряву, видерся на коня. Покружляв трохи на місці. Голос вказав йому вірний напрям.
Поспішай, поспішай, поки лорд Рал не прокинувся. Поспішай, поспішай, поки не наздогнали. Поспішай, поспішай зі своєю королевою…
Обі впечатав каблуки в боки коня, і вони пустилися в дорогу. Собаки вискочили з лісу, королівський
57
Стоячи позаду врослого в землю цегляного будиночка станції, побудованої для того, щоб торговельні каравани могли відпочити в дорозі, Дженнсен дивилася на безплідну пустелю, яка пашіла жаром під яскраво-блакитним небом. Праворуч стояли поодинокі скелі, а зліва над долиною громадився гірський хребет.
І скрізь домінували різні відтінки іржаво-сірого кольору, який мали приземкуваті будівлі, які збилися в купу на рівнині.
Абсолютно сухе повітря був дуже гарячим, і Дженнсен здавалося, що вона дихає, схилившись над багаттям. Сильний жар відбивався від скель і будинків, піднімався від землі, як ніби її розжарювали на сковорідці. Під палючим сонцем ні до чого не можна було доторкнутися голими руками. Навіть руків'я ножа було дуже тепле, ніби його лихоманило.
Дженнсен стомлено сперлася стегном об огорожу. Ноги заніміли від довгого шляху. Расті ніжно заржала і поклала голову на плече дівчині, і та поплескала коня по шиї і почухала за вухом. Кінець подорожі був уже близько. Дженнсен здавалося, що в її пам'яті починав потроху стиратися той страшний день, коли в ущелині вона виявила мертвого солдата, а поруч випадково виявився Себастян.
У той день дівчина навіть не припускала, яка болісна доля уготована їй. Тоді було просто неможливо передбачити, наскільки зміняться і сама Дженнсен, і її життя.
Себастян, ведучи на поводі Піта, підійшов до неї і взяв за руку:
— З тобою все добре, Джен?
Піт злегка штовхнув Расті в бік, немов задаючи те ж питання.
— Так, — відповіла Дженнсен. Вона посміхнулася Себастяну і жестом вказала на групу одягнених в чорне людей, що стояли в дверях найближчого будинку. — Вдало?
— Він радиться з іншими, — роздратовано зітхнув Себастян. — Дивні вони…
Незважаючи на те, що область підпорядковувалася Імперському Ордену, купці, які подорожували по цій безмежній пустелі, вели себе досить незалежно. Напевно, більшість з них не доставляли неприємностей, і в Імперському Ордені на їх поведінку закривали очі.
Себастян сперся на огорожу, поруч з якою стояла Дженнсен, і подивився вдалину, в безмовну пустелю. Він, як і дівчина, був виснажений довгим поверненням на батьківщину, в Старий світ. Але, принаймні, з ним все було в порядку: сестра Мердінта виконала свою обіцянку.
Тим не менш, подорож виявилася зовсім іншою, ніж уявлялося Дженнсен. Вона думала, що вони будуть належати самі собі, як було на всьому шляху в розташування армії Імперського Ордена. Але тепер за ними йшла колона з тисячі солдатів. Невеликий ескорт, як говорив. Дівчина намагалася пояснити, що хоче йти удвох, але Себастян визнав її доводи непереконливими.
В задумі спостерігаючи за людьми в чорному, Дженнсен потерла вуздечку Расті нігтем великого пальця.
— Ці люди бояться солдатів, тому і не хочуть з нами розмовляти. — Вона повернулася до Себастяна.