Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
— Але більше не носите? — Дженнсен натиснула на ніж, і замок піхов клацнув.
Тут же відгукнулося з темряви луна.
Капітан знизав плечима:
— Коли тобі весь час доводиться ризикувати своїм життям заради лорда Рала, це вимотує.
Дженнсен злякалася, що він запитає що-небудь про лорда Рала, і вирішила присікти цю можливість.
— Значить, ви служили ще Даркену Ралу. Тоді мій час ще не настав. Напевно знати його — велика честь.
— Ти явно не знала цієї людини.
Дженнсен
Капітан Лернер відвернувся убік і сплюнув. Тепер він дивився на неї з викликом.
— Даркен Рал був збочений виродок. Я завжди хотів засунути його ніж йому ж між ребер.
Незважаючи на переляк, Дженнсен вдалося зберегти холодну вираз обличчя.
— Так чому ж не зробили цього?
— Коли весь світ божеволіє, бути нормальним не вигідно. Зрештою, я сказав їм, що став занадто старий, і почав працювати тут. І знайшовся кращий за мене, який врешті-решт таки послав Даркена Рала до Володаря.
Дженнсен була приголомшена таким несподіваним проявом почуттів. Вона не знала, чи дійсно ця людина ненавиділа Даркена Рала, чи це тільки слова, щоб проявити свою відданість новому лорду Ралу, Річарду, який убив свого батька і захопив владу. Вона спробувала зберегти спокій:
— Ну, Том казав, що ви — зовсім не тупий. Схоже, він знає, про що говорить.
Капітан засміявся природним, глибоким, розкотистим сміхом, який був настільки несподіваним для людини з такою похмурою зовнішністю, що Дженнсен і сама мимоволі посміхнулася.
— Вже Том той знає! — Він ударив себе кулаком у груди, віддаючи честь.
Обличчя його зм'якло, з'явилася доброзичлива усмішка.
«Знову Том допоміг мені», — подумала Дженнсен. І теж притиснула кулак до серця. Схоже, так і треба було зробити.
— Я — Дженнсен.
— Дуже радий, Дженнсен! — Капітан зітхнув. — Можливо, знай я нового лорда Рала так само, як ти, я все ще служив би разом з тобою. Але до того часу я вже кинув службу і перейшов сюди. Новий лорд Рал все змінив, всі правила, він весь світ перевернув догори дном.
Дженнсен розуміла, що ступає на хиткий грунт. Вона не знала, що мала на увазі ця людина, і боялася ляпнути щось не те. Вона просто кивнула і поспішила пояснити причину своєї появи тут.
— Я розумію, чому Том порадив мені зустрітися саме з вами.
— У чому ж справа, Дженнсен?
Дженнсен глибоко зітхнула. Вона обдумувала майбутнє і була готова приступити до справи.
— Знаєте, ті, хто служить лорду Ралу, не завжди можуть дозволити собі розповісти про те, що ми робимо і хто ми такі.
Капітан Лернер кивнув головою:
— Звичайно.
Дженнсен
— Зі мною працює одна людина. Я дізналася, що він потрапив до в'язниці. Мене це аніскільки не дивує. Хлопець виділяється з натовпу, але для наших справ це часто просто необхідно. Характер його місії був такий, що йому довелося з'явитися в Палаці озброєним, і це викликало підозру у охоронців. Раніше він тут не бував, тому не знав, кому можна довіряти. А головне, ми займаємося зрадниками.
Капітан спохмурнів, потираючи щелепу:
— Зрадниками? У Палаці?
— У нас немає повної впевненості, але, схоже, що сюди вліз противник, якого ми і намагаємося відшукати. Тому хлопець не міг нікому тут довіритися. Якби чужі вуха почули, хто він насправді, виникла б небезпека для багатьох з нас. Я сумніваюся, що він назвав своє справжнє ім'я, хоча міг — Себастян. Знаючи, в якій ми небезпеці, він розуміє, що, чим менше скаже, тим менше ризику буде для решти членів нашої команди.
Капітан уважно слухав і, схоже, був поглинений історією.
— Жоден в'язень не назвався таким ім'ям. — Він знову насупився. — Як виглядає твій хлопець?
— На кілька років старший за мене. Блакитні очі. Коротке сиве волосся.
— Є такий.
— Тобто інформація виявилася вірною? Він у вас? — Дженнсен хотілося струснути цю людину, хотілося запитати, чи не заподіяли чи вони Себастяну страждання, хотілося кричати, щоб його негайно випустили…
— Так, він у нас. Якщо ти говориш саме про ту людину… У всякому разі, він підходить під твій опис.
— Добре. Мені треба, щоб його випустили. У мене термінова справа, і я не можу дозволити собі ніякої затримки. Нам необхідно відразу забратися звідси, поки слід ще не охолов. І буде краще, якщо з його звільнення не влаштують спектаклю. Нам треба вислизнути непомітно, щоб було якомога менше контактів з солдатами. Можливо, вороги прониклишли в саму варту.
Капітан Лернер схрестив руки на грудях і, зітхнувши, нахилився до неї, як старший брат до молодшої сестри:
— Дженнсен, ти впевнена, що це один з ваших людей?
Дженнсен боялася переграти свою роль:
— Його вибрали для цього завдання спеціально. Дивлячись на нього, ніколи не скажеш, що він один з наших людей. Себастян вміє так підійти до ворога, що у них не виникає ніяких підозр.
— Але ти впевнена, що знаєш, що у нього на серці? Ти впевнена, що він не збирається завдати шкоди лорду Ралу?
— Себастян один з наших — в цьому я впевнена. Але я не впевнена, що людина, яку ви затримали, це мій Себастян. Я повинна подивитися на нього. Якщо це Себастян, я повинна дати йому прочухана і нове завдання.