Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

— Тобто він може збрехати? — Відчувалося, що Ніду це зачепило.

— Так.

— Але чому чарівник Рал буде шкодити лорду Ралу? Хіба у нього є причини?

— Я ж казала тобі, що він небезпечний. Саме тому він був замкнений у Палаці Пророків. Хто знає, за які гріхи його там тримали?

— Це не відповідь на питання, чому чарівник Рал збирається заподіяти шкоду лордові Ралу.

Розмова походила на сутичку на ножах. Дженнсен щосили намагалася захиститися від гострих, як бритва, питань Морд-Сіт.

— Він не просто

пророк, він — чарівник, наділений даром. Я не знаю точно, чи збирається він заподіяти шкоду лордові Ралу, але не хочу ризикувати життям останнього, щоб перевірити це. Я знаю про магію достатньо, щоб не зв'язуватися з нею. На першому місці для мене — життя лорда Рала. Можливо, Натан Рал і не збирається нашкодити. Просто в моє завдання входить захист лорда Рала, і мені зовсім не хочеться зв'язуватися з магією, якій я не можу протистояти.

Морд-Сіт плечем навалилася на двері, розташовані з іншого боку підвісного моста.

— З тобою не посперечаєшся. Мені теж не подобаються всякі магічні штучки. Але якщо лорду Ралу загрожує небезпека від цього пророка-чарівника, то краще зустрітися з ним лицем до лиця.

— Не знаю, чи являє Натан Рал загрозу, але у мене є певне завдання — відвести смертельну небезпеку від лорда Рала. І мій обов'язок — виконати це завдання.

Ніда повторила спробу відкрити двері, але вони виявилися замкнуті. Всі троє рушили по доріжці, в сторону від моста.

— А якщо підозри, що стосуються Натана Рала, вірні, то ми повинні…

— Ніда, сподіваюся, заради мене ти приглянеш за Натаном Ралом. Мені не розірватися. Придивишся, а?

— Ти хочеш, щоб я вбила його?

— Ні. — Дженнсен вразила готовність Морд-Сіт до такого роду дій. — Звичайно ж, ні! Просто будь уважною, стеж за ним, і більше нічого.

Ніда підійшла до других дверей. На цей раз замок піддався. Перед тим, як відкрити його, вона обернулася. Дженнсен абсолютно не сподобався погляд, яким вона нагородила її і Себастяна.

— Все це маячня, — сказала Морд-Сіт. — Занадто довго і безглуздо. Занадто багато чого не сходиться. Ненавиджу порожнє.

Небезпечна тварюка готова в будь-який момент знищити їх…

Дженнсен зібралася з думками, намагаючись повернути розмову в більш сприятливе русло. Вона згадала слова капітана Лернера і ласкаво сказала:

— Новий лорд Рал змінив все, всі правила. Він цілий світ поставив з ніг на голову.

Ніда глибоко зітхнула. На її губах заграла задумлива посмішка.

— Так, це вірно, — лагідно сказала вона. — Чудо із чудес. Ось чому я ляжу кістьми, захищаючи його, ось чому я так хвилююся.

— І я… Мені потрібно виконати завдання.

Ніда повела їх по темному спіральному тунелю, вибитому в скелі.

Дженнсен прекрасно розуміла: придумана нею казочка абсолютно непереконлива.

Але, на диво, вона якимось чином спрацювала.

***

Шлях

вниз здавався нескінченним. Вони крокували по довгих сходах і темних коридорах Народного Палацу, по тунелях, повних солдатів, опускаючись все нижче і нижче. Більшу частину шляху Дженнсен відчувала у себе на плечі руку Себастяна. Рука дарувала їй силу, надію і спокій, хоча Дженнсен досі не до кінця вірилося, що план вдався.

Врешті-решт вони вийшли на центральну площу. Ніда провела їх найкоротшим шляхом, заощадивши час. Дженнсен хотілося і далі рухатися таємними тунелями, але, схоже, тунелі закінчилися, і попереду їх чекала подорож серед натовпу.

По дорозі в Палац, як і завжди, рухалися потоки людей, а вздовж стін стояли невеликі намети, в яких продавали їжу. Після брудних коридорів запах їжі приємно лоскотав ніздрі.

Вони рухалися проти натовпу, і перший же патруль відразу звернув на них увагу. Подібно всім стражникам, це були великі хлопці, м'язисті, ситі, з настороженим поглядом. У шкірі і металевих кольчугах, озброєні до зубів, вони виглядали страхітливо. Але, помітивши, що підозрілу парочку супроводжує Ніда, тут же втратили до Дженнсен і Себастяна всякий інтерес.

Себастян натягнув на голову капюшон, і Дженнсен зміркувала, що так вони відразу зіллються з натовпом: тут було холодно, і у багатьох голови були прикриті капелюхами і капюшонами.

Вона послідувала прикладу Себастяна, і вони пішли далі, вже не привертаючи нічиєї уваги.

Проходячи черговим сходовим прольотом, Дженнсен глянула вгору.

На майданчику стояв високий чоловік з довгим сивим волоссям, розсипаними по плечах. Незважаючи на вік, він був вражаюче гарний і повний сил, і Дженнсен мимоволі затримала погляд на його імпозантної фігурі. А потім він обернувся, і їхні погляди зустрілися.

Світ зупинився. Навколо більше не було нічого, крім цих глибоких блакитних очей.

Дженнсен пробрав озноб. Щось в незнайомцеві здалося їй разюче знайомим.

Ідучий попереду Себастян зупинився.

Ніда стояла поруч і теж дивилася нагору.

Старий яструбиним поглядом вп'явся в Дженнсен, як ніби нікого, крім них, тут і не було.

— Добрі духи! — Прошепотіла Ніда. — Здається, це Натан Рал.

— Звідки ти знаєш? — Запитав Себастян. Ніда відповіла, не відриваючи погляду від старого:

— У нього очі Рала, Даркена Рала. Я часто бачила їх у нічних кошмарах.

Потім вона перевела погляд на Дженнсен, і її брови від подиву поповзли вгору.

А Дженнсен зрозуміла, де вона бачила очі незнайомця: в дзеркалі.

29

Чарівник підняв руку, вказуючи крізь натовп людей:

— Стійте!

Голос був глибокий і владний. Навіть якщо б навколо гуркотіла гроза, Дженнсен б все одно почула його.