Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
— Вона сказала мені про ваш обіцянку, і я заплатив, — вимовив Том, не піднімаючи голови.
Себастян вийняв гроші, полічив срібні монети і простягнув їх Томові. Той спочатку відмовлявся, але, не встоявши перед наполегливістю Себастяна, таки прийняв їх.
Дженнсен насилу стримувала відчай: тепер Бетті була для неї втрачена назавжди.
— Вибач! — У Тома розривалося серце.
Дівчина змогла лише кивнути. Поки Джо і Клейтон сідлали коней, Дженнсен витирала очі і ніс. Звуки ринку доносилися до неї немов крізь вату. Вона ніби скам'яніла, не відчуваючи навіть
— Нам не можна більше залишатися, — відповів на її благальний погляд Себастян. — Ти сама це прекрасно розумієш. Ми вже повинні бути в дорозі.
Дженнсен знову повернулася до Тома:
— Я ж казала тобі про Бетті! Я це точно пам'ятаю! — У її голос все-таки прорвалося відчай. Том не міг підняти очей.
— Ви говорили, пані. Вибачте, я просто забув її запитати. І збрехати не можу, і вибачення не допоможуть. Ви мені сказали, а я забув. — З цим нічого вже не можна було зробити. До того ж, врешті-решт, у нього були турботи і важливіші…
Кивнувши, Дженнсен взяла його за руку:
— Спасибі за коней, за допомогу. Не знаю, що б ми без тебе робили…
— Пора вирушати, — сказав Себастян, перевіряючи сідельні сумки і підтягуючи попруги.
— А давайте ми вас проведемо, — вніс пропозицію Джо.
— Від одного виду наших коней люди розбіжаться в різні боки, — пояснив Клейтон. — Поїхали найкоротшою дорогою. Скачіть за нами.
Брати здерлися на високі спини своїх коней. Себастян осідлав Піта і, очікуючи супутницю, тримав поводи Расті. Дженнсен підійшла до Тома і подивилася йому прямо в очі. Потім поцілувала його в щоку і підставила свою для відповідного поцілунку. Кінчиками пальців Том злегка доторкнувся до її плеча, не зводячи з лиця Дженнсен задумливого погляду.
— Спасибі за те, що допоміг мені, — прошепотіла вона. — Без тебе б я пропала.
Посмішка знову заграла на його губах.
— З превеликою радістю, пані.
— Дженнсен, — поправила дівчина.
Він кивнув:
— Дженнсен, — і злегка відкашлявся: — Дженнсен, прости…
Дівчина, стримуючи сльози, доторкнулася пальцями до його губ.
— Ти допоміг мені врятувати Себастяна. У найпотрібніший момент ти поводився як герой. Спасибі, від усього серця дякую!
Тепер він стояв, дивлячись у землю і засунувши руки в кишені.
— Куди б тебе не занесла доля, Дженнсен, нехай дорога твоя буде гладкою, — сказав він. — Спасибі за те, що дозволила супроводжувати тебе хоча б на невеликому її відрізку.
— Сталь проти сталі, — незрозуміло чому вирвалося у Дженнсен. — Спасибі, Том!
Том знову заусміхався, його погляд був сповнений нескінченної відданості і вдячності.
— І, можливо, магія проти магії… Спасибі, Дженнсен!
Поплескавши Расті по гнучкій шиї, вона всунула ногу в стремено і вскочила в сідло. Через плече кинула останній погляд на велетня, який, залишившись наглядати за товаром, дивився вслід відїзжаючій групі.
Джо і Клейтон, свистячи і гейкаючи, пробивали шлях в людському морі — почувши їх, люди оберталися і, побачивши двох величезних коней, розступалися.
Себастян нагнувся до Дженнсен:
— Що цей бичара ніс там щодо магії? — У голосі його прозвучав з досадою стримуваний гнів.
— Не знаю, — відповіла вона. І, зітхнувши, додала: — Але він допоміг мені врятувати тебе.
Вона могла б сказати йому, що Том — нехай і велетень, але зовсім не бичара… Проте не стала — їй не хотілося говорити про Тома з Себастяном.
Нарешті вони виїхали за межі ринку. І під прощальні крики Джо і Клейтона пустили коней галопом в сторону холодних і пустельних Азерітських рівнин.
30
Дженнсен і Себастян скакали все далі і далі. Їх шлях пролягав неподалік від тих місць, де обидва вже побували, коли Дженнсен шукала шлях до будинку Алтеї. Всього один день пройшов з часу тієї подорожі, але дівчині здавалося, ніби це сталося давним-давно. Як багато подій вмістив цей день! Блеф, вдало розіграний перед солдатами та офіцерами; знайомство з капітаном Лернером; Себастян в тюремній камері; вмовляння недовірливої Морд-Сіт… І, як підсумок, — чарівник Рал на хвості.
А день уже наближається до кінця, і за час, що залишився до настання темряви часом навряд чи вдасться відїхати далеко, і табір доведеться розбивати у відкритому полі.
— Не можна розводити вогонь, — сказав Себастян, дивлячись на тремтячу Дженнсен. — Нас помітять за сотню миль, а ми роздивимось супротивників тільки тоді, коли нам вже почнуть скручувати руки.
Безмісячну небо розкинуло над ними зоряний полог. Дженнсен роздумувала про те, що сказала їй Алтея: «Ти зможеш розгледіти вночі птахів тільки у випадку, якщо вони летять на тлі зірок». Зараз на тлі зірок не було видно жодного птаха, зате неподалік бігли кілька койотів, здійснюючи обхід території. При зоряному світлі вони були легко помітні в цих пустинних краях.
Негнучкими пальцями Дженнсен відв'язала від сідла спальник і розтягла його на землі.
— Цікаво, де ти зібрався набрати дров для багаття?
Себастян розплився в усмішці:
— А мені і в голову не прийшло. Дров тут і справді вдень з вогнем не знайдеш!..
Дженнсен зняла сідло з Расті, поклала його на землю поруч з Себастяном і уважно озирнулася. Навіть при слабкому світлі зірок на плоскій рівнині не сховається ніяке рух.
— Ми помітимо будь-якого, хто побажає наблизитися, — сказала вона. — Може, одному з нас варто повартувати?
— Ні. На цих теренах без вогню ми будемо непомітні. Краще виспатися, тоді завтра буде легше.
Коней прив'язали, а сідла використали для сидіння. Розгорнувши спальник, Дженнсен виявила всередині два білих вузлика, які вона туди не клала. Розв'язавши кінці, вона виявила у вузлику пиріг з м'ясом. Себастян, відкривши інший вузлик, зробив у свою чергу точно таке ж відкриття.
— Треба ж, як Творець про нас піклується! — Зауважив він.
— Це Том поклав, — посміхнулася Дженнсен, тримаючи пиріг на колінах.