Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Спалені обози
Шрифт:

Йому раптом згадався той день, коли він уперше пізнав жінку. Було це напередодні гімназії. І доволі чудернацько — в батьковій антикварній крамниці, де завше мила підлогу, витирала пилюку Іванка, юнка з передмістя, — рудувата, з рясними веснянками, але з якимись надто звабними губками. Та найбільше йому подобалось, коли вона мила підлогу, — він буцім заклопотано, всідавшись на дивані, розгортав старий фоліант, а насправді ж стежив за її пругкими литочками, вирізьбленими, як у молодої лошички, і згоряв од хіті. Вона аж снилася йому часом… І одного разу… Боже, як це було смішно й незграбно. Миючи розмашисто підлогу, Іванка, ледь вихиляючи задком, підсунулася

до нього, аж ненароком торкнулася до його коліна; вмить злякано випросталася, засоромившись по самі вуха, щось пробачливе забелькотала, а він, паморотний, схопив її попід пахви й кинув на диван… Усе тривало якусь хвилину — і було повне розчарування. Це вже пізніше, в Січових стрільцях, на Закарпатті, коли під час вишколу його приголубила горянка, він зрозумів, що таке жінка.

Так, він жадав Лесю. І бачив, що й вона до нього не байдужа. Власне, небайдужою стала раптово: коли він, виписавшись місяць тому з віденської лікарні, примчав до Львова, аби приєднатися до національно-визвольного руху, — раніш дивився на неї як на сусідське мале дівча, з яким можна перекинутися словом-другим. А коли місяць тому приїхав і вони випадково зустрілися, обоє, глянувши одне на одного, остовпіли, ніби відкрили собі одне одного, — отоді й запала йому в серце.

А в цю хвилину, серед похмурого Львова, настороженого і якогось аж чорного, Леся була трояндою на купі брухту, і зболений, втомлений, знервований Анатоль ринув до неї, немов вона була його спасителем. Та замість того, щоб привітатися, він раптом ні з того ні з сього ляпнув зовсім не те:

— А ти чого тут?

— Я… я… — розгубилася дівчина.

— Ти не боїшся ходити по місту? Таж стріляють!

— Я була на зібранні Союзу українок.

Ця жіноча організація, знав Анатоль, створена торік у Галичині, покликана нести в люди культуру, національну свідомість, плекати рідні звичаї і мову, зберігати обряди, боротися за духовне багатство молоді, за освіту, здоровий побут. Він навіть запам'ятав її основну програму: «Український народ доти не піднесеться ні матеріально, ні морально, доки не виховає його від колиски розумна, просвічена мати». Звичайно, — подумав Анатоль, — духовний світ нації формує мати — так завше було, є і буде в цивілізованих державах.

— Я побігла, — сказала Лесина подруга, на яку Анатоль навіть не звернув уваги.

Але саме її слова привели Анатоля до тями — він ураз зніяковів, спаленів, засоромився: звідки в нього ця грубість? Треба вибачитися, сказати щось людяне, приємне. Він дивився на Лесю й не знав, що сказати. І вона дивилась на нього й теж мовчала. А похмурий Львів наче глузував з них.

— Боже, ти вся посиніла! — знайшовся Анатоль, схопив її за пальці.— Як лід…

— Та…

— Ходім на каву, я тебе зогрію!

Слова і рішення народжувались підсвідомо, та, певно, в кожній підсвідомості закладена свідомість, бо так чи інакше, а людина про щось думає, чимсь живе, чимсь наповнює свій мозок.

— Ой, мені стидно…

Та він уже не слухав її, а, впевнено взявши попідруч, повів до найближчої кнайпи. Хоча кнайпа була майже порожня й тьмяна, Анатоль вибрав столик у глухому куточку, щоб Леся не почувалася скуто. Замовив кави, для Лесі рому, для себе коньяку.

— За все добре…

Вони не цокались. Леся, ледь приплющивши очі, надпила. Він з ніжністю спостерігав за нею.

— Пий каву.

Кава була гаряча й пахуча. Анатоль відчув, що й сам оживає, він глянув проникливо на дівчину.

— А ти вже порожевіла…

— Справді, зогрілась, — сказала скромно.

І розквітла, — мовив Анатоль, взяв її руку, стиснув пальчики. — Як блакитна лілея…

Вона заворожено мовчала.

— Лесю, — він знов узяв її руку й знов стиснув ласкаво пальчики. — Лесю, якби… ну, всяк може бути… Пробач, зовсім не те кажу… Словом, ми можемо відійти-відступити зі Львова. Зараз ніхто нічого не знає — війна… — Він замовк, бо зовсім заплутався, а тоді врешті випалив: — Ти будеш мене чекати?

— Так… — і опустила очі.

— Дякую, дорога, — зворушливо пролепетав, тепер він підніс її пальчики до своїх вуст і поцілував кожен. — Ти моя блакитна лілея… — І вже зовсім бадьоро: — А тепер ми ще вип’ємо по чарці, тепер уже за нас. Не бійся. Я проведу тебе додому.

А тим часом польський транспорт з шести ешелонів і бронепоїздом попереду наближався до Львова…

XXVIII

Місія, про яку натякав Вітовський, справді була винятковою: Грицану та Іштвану належало поїхати до Будапешта й вступити у переговори з військовим міністерством в справі обміну галицької нафти на угорську зброю.

— Іштван трохи знає угорські звичаї і мову — це вже добре, — говорив Вітовський, а далі довго й ретельно заходився пояснювати, якою має виглядати місія, як він, Грицан, повинен себе поводити, словом, Вітовський все продумав до подробиць. — Розуміється, може трапитись непередбачене — бери ініціативу в свої руки.

— Думаєш, я справлюся?

— Слухай, Грицан, я не люблю бабських ляпань! Ти закінчив університет, ти правник, ти доволі добре знаєш історію, володієш німецькою, польською, російською, латиною, воював, офіцер австрійської армії, язичок у тебе — дай, Боже, кожному. Що, набиваєш собі ціну чи ламаєшся, як дівка?

— Я справді не впевнений в собі.

— Чого ж ти погодився бути моїм референтом? Що з тобою зараз сталося? Ти ж ніколи не пасував навіть перед авторитетами. Стань тим, ким ти є. А ти ж…

— Добре, їду, — Ярослав не дав докінчити Вітовському, бо вже запалювався, бо поверталася до нього впевненість.

І повернув її, може, — ні-ні, не Вітовський! — Поточняк. Отими своїми рішучими пострілами у львівській кав'ярні, коли була помста за вбивство Ростика.

— З цього й треба починати. Тепер так. Зараз підемо до одного єврейчика, виберете собі з Іштваном найкраще вбрання, наймодніші туфлі, найгарніші сорочки, яскраві краватки, капелюхи… Їхати будете у цьому, це вбрання на вас більш-менш нормальне, а на всі прийоми в новому.

Виїхали того ж дня. Надвечір. Поїздом. Через Бережани, Рогатин, Жидачів, Стрий, Сколе до Лавочного. Звідтам перебралися на чехословацький бік також поїздом. До Будапешта прибули наступного дня в полудень. Іштван трохи знав місто, тож радив поселитися в готелі «Рояль» — і не дорогий, і не дешевий. Відтак негайно поліз у ванну, викупався, переодягнувся й подався шукати ходів-виходів, аби завтра Грицан міг потрапити до міністра військових справ.

Грицан також з насолодою викупався у ванні, одягнув нову сорочку, новий костюм, ретельно пов'язав краватку. Поглянув на себе у трюмо: диви, він ще виглядає елегантним! О, тепер можна вийти на вулицю. Тільки самому. Він не любив провожатих, коли потрапляв у нове місто. Прекрасна зорова пам'ять, інтуїція, вміння орієнтуватися дозволяли йому без будь-яких труднощів освоїтись. Розуміється, про місто, куди потрапляв, у нього була певна інформація і певна уява. На вулиці він примушував себе поводити так, як веде корінний житель.

Поделиться:
Популярные книги

Толян и его команда

Иванов Дмитрий
6. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
7.17
рейтинг книги
Толян и его команда

Пистоль и шпага

Дроздов Анатолий Федорович
2. Штуцер и тесак
Фантастика:
альтернативная история
8.28
рейтинг книги
Пистоль и шпага

Самый богатый человек в Вавилоне

Клейсон Джордж
Документальная литература:
публицистика
9.29
рейтинг книги
Самый богатый человек в Вавилоне

Восхождение Примарха 5

Дубов Дмитрий
5. Восхождение Примарха
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Восхождение Примарха 5

Смертельно влюблён

Громова Лиза
Любовные романы:
современные любовные романы
4.67
рейтинг книги
Смертельно влюблён

Эволюционер из трущоб. Том 7

Панарин Антон
7. Эволюционер из трущоб
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
фантастика: прочее
5.00
рейтинг книги
Эволюционер из трущоб. Том 7

Держать удар

Иванов Дмитрий
11. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Держать удар

Пробуждение. Пятый пояс

Игнатов Михаил Павлович
15. Путь
Фантастика:
фэнтези
уся
5.00
рейтинг книги
Пробуждение. Пятый пояс

Отморозок 2

Поповский Андрей Владимирович
2. Отморозок
Фантастика:
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Отморозок 2

Сын Тишайшего 2

Яманов Александр
2. Царь Федя
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Сын Тишайшего 2

Доктора вызывали? или Трудовые будни попаданки

Марей Соня
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Доктора вызывали? или Трудовые будни попаданки

Инженер Петра Великого 2

Гросов Виктор
2. Инженер Петра Великого
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Инженер Петра Великого 2

Идеальный мир для Лекаря 27

Сапфир Олег
27. Лекарь
Фантастика:
аниме
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 27

Журналист

Константинов Андрей Дмитриевич
3. Бандитский Петербург
Детективы:
боевики
8.41
рейтинг книги
Журналист