Сплячий лелека
Шрифт:
— Не впадайте у дитинство, Кеслере! Це доречно лише на схилі років.
— Виходить, після п’ятдесяти людина починає інтенсивно молодіти, — не дуже успішно боронився Кеслер.
— Так, з небезпекою перетворитися у немовля…
— Що ж, устами немовляти глаголить істина…
— Не блазнюйте, Кеслере! Якщо цю справу доручити немовлятам, істини ніхто і ніколи не почує.
— Відтак, казочка про голого короля втратила популярність, — втрутився Майєр. — Ніхто уже не наважиться мовити: «А король — голий!»
—
Штюбе і Готтфрід підхопилися з місць.
— Нарешті дочекалися! — вигукнув Штюбе. — Оце сюрприз! Дозвольте вашу ручку, фрейлейн…
— А я ламав голову, для кого призначено цю чудову троянду, — Густав Готтфрід показав на квітку, що червоніла серед столу.
— О, Густаве! Я так вдячна вам за увагу, — мовила Крістіна, беручи квітку.
— На жаль, дякуєте не за адресою, — безпорадно розвів руками Густав. — Я сподівався на виключно чоловічу компанію.
— І тепер засмучені?
— Ну що ви! Навпаки!
— Хто ж подбав? Штюбе, ви?
— Теж не я. Це не троянда, а якась кримінальна загадка. Кеслера я одразу викреслюю з числа підозрюваних осіб. Лишається…
— Ах, облиште це слідство, — засміялася Крістіна. — Мені приємно мати квітку від вас усіх.
— Ви мудрі, Крістіно! — похитав головою Густав.
Віллі Майєр мав рацію — Густав дуже змінився. Колись гладкий, червонопикий, невгамовний і невтомний гульвіса, якого не обходили життєві чи службові турботи, який тікав до першого-ліпшого товариства від усіляких клопотів, тепер потоншав, зіщулився, посмирнів.
Поки виголошувалися банальні тости, які Кеслер вислуховував з неприхованою відразою як платню за дармові напої та наїдки, Крістіна розглядала Густава Готтфріда. Викликало співчуття його обличчя, облізле, без брів та вій, на якому молода рожева шкіра виступала плямами з-під ледь загоєних струпів. Весь час він намагався ховати свої зашкарублі, порепані руки.
Густав помітив її співчутливий погляд і ніяково проказав:
— Усе це витівки «генерала Мороза»…
— Як ваші справи, Густаве? — м’яко запитала Крістіна. — Ми з вами так давно не бачились.
— Так вам здається, фрейлейн, минув лише місяць.
— І справді! А здається…
— Отож — здається!.. А що казати про мою дружину і сина? Вони не бачили мене півтора року. Хотів би і я подивитися на свій будиночок у Шварцвальді, посидіти у хатньому затишку, під ялинкою з палаючими свічечками…
— Хіба вам не належить відпустка?
— Ще два тижні тому я мав надію. Але зараз для всіх, хто може тримати зброю, відпустки скасовані. Післязавтра я повертаюся до своєї частини. Така доля трохи підмороженого аса.
— До речі, Густаве, як відрізняти аса від звичайного льотчика? — запитала Крістіна, намагаючись хоч чимось потішити бідолаху Готтфріда. — Усе чую — ас та ас. Це що, свого роду специфічний комплімент
Густав одразу пожвавішав.
— Комплімент? Хіба такі лобурі, як ото я, кохаються в компліментах?
— Тоді хто ж такий він — ас?
— Невже справді не знаєте?
— Фрейлейн Бергер — з фольксдойчів, — люб’язно нагадав майор Штюбе. — Звісно, їй не відомо те, що корінний рейхсдойч всмоктує з молоком матері, засвоює з колиски. Зрозуміло, в червоній Росії їй ніхто не оповідав про німецьких асів. Отже, Густаве, вам випала нагода виступити у почесній ролі просвітителя молодого покоління.
— Облиште зайві теревені, Штюбе, — зупинив його Готтфрід, — у вас дивовижна здібність найпростішу думку втопити в словах. От уже талант — багато патякати і не сказати нічого!
— Дурна фахова звичка, — з удаваною журбою зітхнув Штюбе. — Але погодьтеся, Густаве, мої слова все-таки принадніші за німоту Кеслера.
Есесівський слідчий тільки зиркнув на нього і мовчки наколов на виделку шмат яловичини.
— Панове, чи пояснить нарешті хтось, що таке ас? — нагадала з докором Крістіна.
— Ас, — значуще мовив Готтфрід, — це льотчик, який в повітряному бою знищив не менше десяти літаків противника, це лицар сучасної війни, повітряний снайпер. Спортивний запал, що веде на двобій із самою смертю, — ось що рухає уперед німецького аса.
— А ви, Густаве, поет…
— Можливо, коли йдеться про авіацію. Між іншим, так само мені сказав покійний Шеєр… О, вибачте мою нетактовність, фрейлейн!
— Заспокойтеся, Густаве, я б вам не вибачила, якби не згадали Адольфа. Ви йому подобались…
— Казав же йому не летіти! — з досадою мовив ас. — Хіба ж він послухав.
— Не будемо про це, Густаве. Скажіть ліпше, який ваш особистий рахунок? — попросила Крістіна.
— Сімнадцять літаків, фрейлейн. Три — у Польщі, по одному — в Голландії і Бельгії, шість — французьких та англійських, решта — вже тут.
— А вас не збивали? — раптом спитав Кеслер.
— Чому ж… Двічі.
— Де?
— Під Сталінградом. Наші повітряні втрати там величезні. Я хоч лишився живий…
— Цікаво, чим ви все це пояснюєте як фахівець? — запитав Штюбе.
— Ну, приміром, діючу ескадру асів «Генерал Удет» усю забезпечили новими модифікованими винищувачами «мессершмітт-109-Ф», «109-Г», «109-Г-2»… Але машини у порівнянні з попередніми моделями значно поважчали. Збільшено кількість кулеметів, місткіші баки з пальним… Збільшили швидкість, форсуючи двигун, і це надало ваги. Результат — впали показники швидко-підйомності, вертикального і горизонтального маневру. А головне, вони не пристосовані для війни взимку. Маю на увазі не нашу європейську, а російську зиму. Непередбачений конструкторами мороз, крижаний вітер… Машини мерзнуть, дубіють, як люди. Перед вильотом доводиться відігрівати мотори.