Сплячий лелека
Шрифт:
Господи, чому зараз спливли ці зовсім недоречні думки!
— Заспокоїлись? — не підвищуючи голосу, запитав гауптман чудовою німецькою мовою. — Так от — прийміть мої деякі пояснення. Як певне застереження! Ми, так би мовити, запросили вас на бесіду. І все! Виникла така необхідність. Методи фізичного впливу вам не загрожують. У тому, що сталося перед цим, більше винні ви самі. Коротко кажучи, чинити опір безглуздо.
— Так, — вичавив із себе Майєр. Грати в горду мовчанку, судячи з усього, безглуздо теж. Правда, дивлячись на те, куди поверне розмова…
Стіл, що поділяв
— Отже, пане Крамер, перейдемо до справи, — мовив гауптман.
Він сказав це без притиску, якось буденно, але від цього несподіваного звертання Віллі Майєр аж шарпнувся.
— Спокій, пане Крамер! Наші знання про вас не обмежуються лише вашим справжнім прізвищем.
«Недарма пригадався мені батько, — блискавкою майнула у Віллі думка. — Ось і не вір у телепатію… Але хто цей гауптман і чого хоче від мене?»
— З ким маю честь? — запитав глухо.
— Хіба не догадуєтесь? З радянським розвідником.
— Які докази?
— Названого прізвища мало?
— Ви маєте на увазі людину…
— Про яку ні в СД, ні в гестапо не знають, що вона— ваш батько? Ви це хотіли сказати?
Майєр задумався. Гауптман казав правду — про його рідного батька в службі безпеки і гестапо дійсно не знали. І його охопив неспокій.
— Але це ще не все. Ми знаємо, що ваш батько — комуніст. Так, справжній тельманівець. його шлюбові з вашою матір’ю завадив арешт опісля повстання робітників у Гамбурзі. На той час ваша мати вже була вагітна. І вона, як могла, подбала не так про себе, як про майбутнє своєї дитини. Тому вийшла заміж за сина бакалійника, що віддавна упадав за нею. Отак сина відомого комуніста Крамера вона сховала під прізвищем лояльного до будь-якої влади Майєра.
— Звідки це вам відомо? — не втримався Віллі.
Марков — а це був він — розважливо вів далі:
— Запитання свідчить, що все це для вас не новина. Проте я відповім і на це. Трохи згодом. А зараз повернемося до теми. Не заперечуєте?
Віллі тільки знизав плечима. Мовляв, тут не він господар становища…
— Для вас не було таємницею, чий ви син, — про це подбала ваша мати. Коли Крамер вийшов з в’язниці, а ви підросли, у вас з батьком склалися добрі стосунки, які з певних причин ви приховували. Потім — підпал нацистами рейхстагу і полювання на комуністів. Крамера схоплено і кинуто до концтабору. Далі втеча і нелегальний перехід швейцарського кордону. До початку війни ви одержували з Швейцарії вітальні листівки від Крамера, які він передавав для вас через довірених осіб, що заїжджали до Німеччини. Думаю, ви про це не забули?
— Ні, не забув… Я пам’ятаю батька… — глибоко зітхнув Майєр і понурив голову. — І все-таки, звідки вам відомо? — запитав.
— Річ у тім, що Крамер разом з іншими антифашистами веде нелегку боротьбу з гітлерівцями. Група має передавач і радіозв’язок з революційними емігрантами, що тимчасово перебувають в СРСР. Оце і є відповідь на запитання, звідки ми так докладно про вас обізнані. Вас це засмучує?
— Навпаки! Я радий дізнатися про батька хоча б у такий спосіб. Від початку війни я не мав про нього жодної
— Зрозуміло, він вас оберігав… Він все робив, щоб виховати з вас гуманну людину, яка захищала б інтереси німецького народу, і ви поділяли погляди батька… І зараз ви своїми поглядами і поведінкою не такий, як всі інші есесівці, — не берете, наприклад, участі в каральних акціях, коротко кажучи, намагаєтесь стати осторонь…
— Для вас це має якесь значення? — спитав Майєр.
— Безумовно. Інакше ми б з вами не розмовляли. З катами у нас інша мова.
Віллі, глянувши у вічі Маркову, мовив з гіркотою:
— Ближче до діла, пане гауптман! Хочете зробити з мене російського шпигуна?
— «Зробити шпигуна», — повторив за ним Марков. — Невже ви нічого не зрозуміли? Ми хочемо мати в вашій особі ще одного соратника у боротьбі з фашизмом. Не з німецьким народом, а з фашизмом, який перетворив вашу країну у найбільшу в світі катівню, в душогубку, в яких би аспектах це поняття не брати. Отак буде точніше! Ваш батько це давно збагнув. А ви?..
Марков усвідомлював, що мусить переживати людина в такі критичні хвилини, на зламі свого життя. Може злякатися і погодитись на все. Але ляк — поганий помічник у розвідницькій праці… Або замкнутися в собі, мовчки ідучи до фатального кінця. Може вдатися до відчайдушної спроби вирватися з пастки і впасти трупом у нерівній борні.
А Віллі Майєр розмовляв, до того ж порівняно спокійно, тримався сміливо, правда, деяка пригніченість вчувалася.
Хоча, якщо вдуматися, все це непогано лягло в той психологічний малюнок, який склався про нього, в той малюнок, що випливає з подвійності його внутрішнього існування, — Майєра і Крамера, двох непримиренних антагоністів. Майєр — ретельний служака СД, Крамер — син антифашиста, німецького революціонера. І зараз настала в його житті та година, коли мусило вирішитись, хто в його душі переможе — ворог Майєр чи соратник Крамер?
— Ви певні, що я працюватиму на вас? — визивно запитав Віллі.
— Знову за своє! — з легким докором мовив Марков. — Не на нас, а з нами! В ім’я перемоги над фашизмом, в ім’я майбутнього Німеччини, в ім’я звільнення з неволі народів Європи! Хіба цього мало?
Майєр підняв голову і твердо мовив, звертаючись до Маркова:
— Буду з вами відвертим.
— Іншого й не чекаємо, — сказав той. — Інше зайве.
— Так от! Всі мої помисли і поведінка, про які ви знаєте, свідомі, а не були під впливом якогось випадкового настрою.
— Це ми зрозуміли, — зазначив Марков.
— Мене з відомих вам причин не могла задурманити націонал-соціалістська демагогія, а зараз, в ході війни, я ще більше зрозумів, яку біду несе людству фашизм. Миролюбиві німці не підтримують Гітлера, і я переконався, що фюрер веде Німеччину до катастрофи. Тому тривалий час я шукав спільників для можливої боротьби з фашистською пошестю. Однак розшукував їх виключно серед співвітчизників. І не знаходив. У тому середовищі, в якому я служу, мені жодного разу не зустрілася гідна довіри людина. Що ж вийшло? Таку людину я знайшов у вашій особі. Це дуже важливо — відчувати, що ти не один. Тому я — з вами!