Сплячий лелека

Ячейкин Юрий Дмитриевич

— Нехай начальство саме поміж собою чубиться. Нам до цього діла нема.

— Маєш рацію, Віллі! Так і зроблю. Я своє виконав, а на інше мені начхати. Чого це я маю сушити собі голову дідько знає над чим? А з паном Хейнішем нікому з нас не тягатися. Ясна річ!

Цієї миті двері приймальні відчинилися, і в них поважно впливла опасиста постать слідчого Кеслера.

— А, Рейніке! — мовив він, не вітаючись. — Виконали завдання?

— Яволь! — виструнчився обер-лейтенант.

— Доповідайте. Тільки коротко! Саму суть.

— Мюллера вбито з

«вальтера», подарованого йому графом фон Ферстером.

— Он як! Є докази?

— Так! — Рейніке шарпнув до себе планшет.

— Подивлюся потім! — зупинив його Кеслер і збуджено мовив: — Це надає всій справі нового освітлення. Мабуть, це той самий «вальтер», якого Мюллер збирався подарувати своїй нареченій?

— Так точно! — ревнув Рейніке.

— Але ж цей спідничник Мюллер міг подарувати пістолет іншій жінці.

— Звичайно, міг, — підтакнув обер-лейтенант.

— Коло звужується: якій саме?

— Есмеральді! — гордий своєю проникливістю, бовкнув Франц.

— Е ні! — не погодився Кеслер. — Ліжко Есмеральди не потребувало жодних дарунків. Вона була безвідмовна, як надійний армійський автомат… Але годі з цим! Давайте папери.

Рейніке заходився розстібати планшет.

— Ну, Віллі, — нарешті Кеслер звернувся й до Майєра, — що ви на це скажете? Успіх — понад усякі сподівання! Тепер можна сміливо робити деякі цікаві припущення…

— Здається, вони у вас уже є? — примусив себе улесливо всміхнутися Майєр.

— Віддавна! І вони вам відомі. Але за браком доказів… — Він не закінчив думку, бо дещо згадав, і шпигнув: — А ви, Майєре, намагалися справу Мюллера спалити! Добре, що я своєчасно втрутився.

Масні оченята Кеслера переможно поблискували.

— Ходімо, Рейніке! — покликав слідчий за собою обер-лейтенанта.

Майєрові не треба було з’ясовувати, на кого Кеслер в’яже зашморг: він і так про це добре відав. Але останні події буквально приголомшили його: Крістіні загрожував провал. Відтепер, маючи на руках речові докази, Кеслер ні перед ким не поступиться. А Віллі не міг навіть уявити фрейлейн катованою, замордованою.

Отже, Майєрові випадало діяти… І то — швидко, енергійно! Він одразу ж подумки зазначив: Кеслер не зареєстрував привезені документи. Зараз він перекладе їх до ділової папки. А далі? Принесе йому на реєстрацію? Навряд. Адже справу закрито Хейнішем. Куди ж їх подіти? Замкне в особистому сейфі?

Як не дивно, а до почуттів, що розбурхали Майєра, домішувалося й задоволення. Чому? Мабуть, тому, що психологічно йому було необхідно якнайшвидше утвердитися в своїй новій ролі радянського розвідника, упевнитися в можливостях активного протиборства, переконатися у власних здібностях.

Та він, непомітно для самого себе, давно був у тій ролі, яку обрав не зовсім свідомо. Усе почалося з доручення Хейніша опікувати фрейлейн Бергер — подбати про форму на її гарну фігурку, знайти пристойне житло, оборонити від зазіхань залицяльників. А потім убивство Мюллера, пожертва Есмеральдою для врятування Крістіни і удар, який завдав йому Хейніш, що

наказав буквально з рук в руки передати фрейлейн берлінському зальотнику Адольфу Шеєру… Служба! До чого вона тільки примушує людину? Він, Віллі Майєр, відсунувся в тінь там, де поліз би у відчайдушну бійку перший-ліпший сільський парубійко. А він причавив службовим чоботом найніжніші свої почуття. Поступився, сумно змирився. А все ж і надалі дбав про безпеку Крістіни і навіть про її можливий у фронтових умовах добробут. Подеколи Майєрові здавалося, що це стало сенсом його життя. Розумів, що надто перебільшує, але до певної міри, ніде правди діти, воно так і було.

Як бути тепер?

Насамперед він поклав собі ні про що завчасно не повідомляти Крістіні. Це рішення обгрунтував трьома мотивами.

По-перше, не варто, щоб його сьогодні бачили разом з нею поза службою. Якщо його задум завершиться невдачею, усі підозри впадуть на нього. Крістіна лишиться осторонь, отже, матиме вільні руки для активних дій, щоб усунути від себе небезпеку. У будь-якому випадку його акція проти Кеслера відчутно загальмує розслідування. А виграш у часі важить багато.

Перший пункт був обумовлений другим: Крістіна могла розцінити його задум як авантюру, відхилити його ризикований план і запропонувати інший, наприклад, влаштувати замах на Кеслера з допомогою підпільників. Але скільки це забере днів? Кеслер надто обережна людина. Підпільникам прибрати його було б нелегко…

А час не жде!

Саме часу стосувався третій момент: конче необхідно було негайно знищити не зареєстровану папку, заховану в сейфі Кеслера, бо завтра мав прилетіти з Берліна Хейніш, при якому щось зробити буде вже неможливо. Якщо не знищити папку, будь-які заходи по нейтралізації Кеслера виявляться марними.

Таким чином, що потрібно?

Ключ від сейфа!

А ключ у Кеслера…

Але мало знищити папку: факти, вміщені в ній, неважко поновити. До того ж якого шуму наробить Кеслер, якщо зникнуть документи, про які знають лише троє: Кеслер, Рейніке і він, Майєр… На випадок чого підозра впаде на нього! А мета лишиться, недосяжною…

Отак подумки, всебічно виважуючи обставини, Майєр невблаганно посувався до єдино можливого логічного висновку: йому випадало знешкодити Кеслера. Інші варіанти ситуація виключала. Отже, лишалася негайна дія. І акт перший матиме назву — «Фон Злодій». Слід вчинити так, як підказала вчора Крістіна, і протії чого він категорично заперечував. Але то було вчора! Останні події внесли коректив…

Коли Віллі Майєр дійшов твердого рішення, сумніви облишили його. Мозок працював чітко і холодно. Не зволікати! Тепер йому ніхто не заважав…

Віллі рішуче підняв трубку і зателефонував до штабу зондеркоманди «Кюнсберг»:

— Прошу з’єднати мене з паном зондерфюрером Краллертом!

По хвилі трубка сухо озвалася:

— Секретар пана Краллерта шарфюрер Кінце слухає!

— Мені потрібен пан зондерфюрер особисто! — категоричним тоном наполіг Майєр.

— З ким маю честь?