Сплячий лелека
Шрифт:
— А Кеслер, — рішуче поставила крапку Крістіна, — підозрює мене! Ви це хотіли сказати?
— Так, — понуро відповів Майєр.
— Віллі, навіщо були всі ці словесні вихиляси? Невже ви гадаєте, що мені й досі невідомо про безглузді підозри Кеслера? Чого ви боїтесь?
— Річ у тім, шановна фрейлейн, що, як тільки слідчий доколупається до історії з «вальтером», ви загинете. І не допоможе вам ніякий патруль з поліцаєм Зазроєвим на додачу. Припустимо таке: настирливий Мюллер повернувся до вас. З машиною це робиться швидко… А Кеслер вміє витягати будь-які зізнання! І тоді ниточка потягнеться й до мене. А мені шкода втрачати власну — підкреслюю: власну! —
— До чого тут ви? — з досадою запитала Крістіна. Відчувала, що зачепила Майєрову таємницю, яка, ніби міраж, невиразно поставала в його багатозначних недомовках і враз безслідно зникала.
— До того! — Майєр явно не поспішав відповідати. Розмірковував: чи варто?..
Нарешті наважився.
— Доведеться розповісти і про це, інакше ви ні мене, ні свого становища до кінця не втямите. Було так: першим вранці відвідав Есмеральду я. Вона ще перебувала в ліжку з важкою після нічної пиятики головою… Після мого візиту — підкреслюю: після, зрозуміло? — майор абверу Штюбе знайшов у неї відомі вам речові докази. Але серед них не знайдено найголовнішого — «вальтера», хоча за логікою версії мусив би там знайтися, як знайшлася пляшка з-під «Мартелю» і лайкова рукавичка від Ельзи… Збагнули? Тепер вам ясно, чому посилання на Есмеральду у розмові зі мною було б не на користь ваших логічних суджень?.. Якщо вбила не Есмеральда, то знову виникає найперше: хто?.. І за ним — друге: хто і навіщо підставив під удар непричетну до вбивства Мюллера агентку СД Несмітську — Есмеральду?.. Ось як кепсько виглядають наші з вами справи, Крістіно. Я просто змушений був все повідомити вам і пояснити. Отже, віднині ми — спільники…
Це було визнання. Надто важливе. Воно висвітлювало весь перебіг не завжди зрозумілих подій. Головне — Майєр розкрився. Та чи повністю? Але й так віднині він уже не становив для фрейлейн Бергер загадки, отже, не становив і можливої небезпеки. Крістіна напружено міркувала, навмисне — для Майєра — проказуючи свої думки вголос:
— Здається, ви перебільшуєте небезпеку… Хейніш сам закрив справу і не дозволить якомусь там слідчому ставити під сумнів його особисті висновки, та ще й офіційно — це перше… Звіт про розслідування і його наслідки надіслано в Берлін, що сприяло підвищенню Хейніша у званні,— це друге… Кеслерові вистачить термінових справ: про це можна й вам потурбуватися, — третє…
Крім того, є ще варіанти… А втім, Віллі, все це пусте, бо я, повірте, ні до чого не причетна, незважаючи на всі ваші полохливі химери… Не розумію тільки, чого ви так необачно вплуталися в цю справу, коли й без того потерпаєте за свою руду голову?
— Чого? — неохоче буркнув Майєр. — Бо тоді ще не було Шеєра, якого ви зволили покохати. Інакше… — Не закінчив і раптом розсердився: —А Мюллер — покидьок! Брудна свиня! Погань! Досить погортати його щоденник… Уявляю, що сталося! Я б і сам… Тому й поважаю вас, Крістіно, бо жінка, яка з чисто чоловічою рішучістю вміє себе захистити…
— Ви знову за своє, Віллі!
— І справді — досить!
— Які ж ваші наміри?
— Ет! Будучи на моєму місці, Кеслер, мабуть, давно подбав би про «нещасний випадок» для слідчого, якого побоюється^Кінці — у воду, справу — у вогонь.
— За чим же зупинка, Віллі? Чи вважаєте такий вчинок нелогічним?
Майєр примружився, відповів коротко:
— А так… Шеєр загинув!
— Не бачу зв’язку. У вас ще є таємниці від мене? Шкода…
— Так шкода, що ви не хочете мене зрозуміти. Чому?
— Що ви, власне, маєте на увазі?
— У вас був надійний щит — Адольф Шеєр: з відомством
— Не треба про це…
— Зараз навіть необхідно! — стояв на своєму Майєр. — Тепер Адольфа нема в живих. Проте поряд з вами я. Якщо дозволите, буду вашим захисником. В усіх випадках… Адже я вас ні в чому не звинувачую, не засуджую, не шантажую, ні до чого не змушую. Мені б тільки вашу товариську приязнь, та й годі… Маю надію, що навіть за цих несприятливих для мене обставин я висловлювався достатньо делікатно і нічим не образив вас. І ще згадайте: за життя Адольфа я вам обом не заважав, а вам особисто не набридав ніколи…
Машини наближалися до околиці Нальчика. Перед одноповерховими будинками було посновано колючий дріт, виднілися залізобетонні надовби, зварені в «їжаки» залізничні рейки. Людей біля будиночків, у садах не було. Мабуть, їх переселили в концтабори або вивезли на рабську працю до Німеччини. Поміж деревами сіріли доти, гніздилися кулеметні й мінометні підрозділи, масно темніли погрузлі в ями танки.
Місто навпіл перетинає залізниця, ніби відмежовуючи закоптілі корпуси зруйнованих заводів на півночі від жилих будинків та адміністративних будівель в південній частині. Здаля було видно, як по крутосхилу Кизилової гори на оглядовий майданчик один по одному, мов каліки на милицях, пнуться понівечені стояки з обірваними тросами — колишня канатна дорога.
— Ви не відповіли, Крістіно, — з докором нагадав Майєр. — А наш час минає. То як із нашою угодою?
Хвилюючись, він замовк і стиснув щелепи.
— Що сказати? Усе це так несподівано і навально…
— І все ж?
— Давайте поки що домовимося так: я буду радитися з вами, Віллі, — лагідно відповіла вона. — Влаштовує?
— Крига рушила! — бадьоро вигукнув оберштурмфюрер. Це знову був веселий, дотепний Віллі Майєр, а не понурий, похнюплений «змовник». — Чому дають імена річкам, морям і горам? Навіть урагани і тайфуни мають імена. Та й ще виключно жіночі! А я найбільшому айсбергу дав би ім’я Крістіни!
— Ой, не смішіть мене, Віллі…
— Таж ви, фрейлейн, справді, істинний айсберг! Не смійтеся… Отой самий крижаний велет, що виставляє про людське око лише свій сліпучо блискучий краєчок, а сам ховається в темній глибині. Це ж треба вміти — у всій нашій розмові ви, Крістіно, зуміли не відповісти на жодне моє запитання. Спритно ухиляєтеся… Так і лишили мене, нещасного, наодинці із здогадами та сумнівами. І надією… Але на що?
— На добро, Віллі. Повірте мені…
Машини повернули на південь, до центру міста.
Розділ 3
СЛІДЧИЙ КЕСЛЕР ОБУРЮЄТЬСЯ
Зранку, коли з добром, узятим у карателів, покинули Нальчик, слідчий Кеслер перебував у чудовому настрої: поважчала одна із валіз.
За сталевими бортами бронетранспортера почував себе затишно.
Їхали за маршрутом Чегем Перший — Баксан — Гарячеводськ — П’ятигорськ. В останньому передбачалася двогодинна зупинка на обід.
Погідне небо милувало блакиттю, пригрівало сонце (чудова пора — бабине літо!), а з гір повівало холодом — і виникало дивне відчуття теплої прохолоди. Таке на Кавказі трапляється частенько. Земля дихає теплом, а повітря бадьорить прохолодою. Напрочуд здоровий клімат! Ось той життєвий простір, що не менше, ніж на Україні, придатний для утворення маєткових «гегендвальдів» — безлюдних округ для культурного освоєння працьовитими німецькими переселенцями з переможних військ СС, природженими месіями нордичної цивілізації.