Сплячий лелека

Ячейкин Юрий Дмитриевич

Місце призначення — Ставрополь. Місце розташування — триповерховий будинок у центральному районі міста (зрозуміло, з просторим підвалом, який легко переустаткувати в надійні камери для ув’язнених). Місце поселення — готель «тільки для німців». Єдина за всю дорогу ночівля передбачалася в Нальчику. Там же «для підняття істинно арійського духу» мали отримати ордери на одяг та взуття, що обіцяло радісні турботи і приємно хвилювало, як і завжди, перед відвідинами багатих покладів фельджандармерії і зондеркоманд по очищенню території від злочинних і расово неповноцінних елементів.

У складах каральних загонів

очі розбігалися від дбайливо накопичених скарбів Тут було все — від дитячих валяночків, яких не знайдеш у всій Європі, і жіночої спідньої білизни з тонкої теплої- фланелі до коштовних виробів із чорнобурок та з полярних блакитних песців. У фатерлянді таке хутро пересічний німець може побачити хіба що в зоологічному саду.

Коли вервечка машин проминула сильно укріплену станицю Зимевську, Віллі Майєр, не обертаючись до Крістіни, мовив:

— Щодо Адольфа Шеєра, якщо це вас цікавить… Усі його фронтові фотоплівки і вирізки газетних публікацій відправлено за призначенням — Берлін, Вільгельмштрассе, міністерство пропаганди.

Крістіна Бергер поглядала обабіч шляху. Одразу за Зимевською по схилах горбів тяглися укріплення. Всюди — глибокі, повного профілю траншеї. Густо — кулеметні гнізда або бетоновані гарматні доти. Подекуди замість дотів були вкопані і добре замасковані танки. Міцна позиція. Таку пройти нелегко…

— На превеликий жаль, свій нотатник із записами до книги «Завоювання Індії на Кавказі» Шеєр завжди тримав при собі. От він і пропав разом з хазяїном.

— Нащо ви мені про це розказуєте? — сторожко спитала фрейлейн Бергер, не відриваючи погляду від оборонних споруд. Мінні поля… Скільки тисяч замахів на життя там зачаїлося? Не злічити цей згубний посів бога Тора…

— Навіщо? — перепитав Майєр. — Пошту готував і відправляв я особисто. За розпорядженням оберштурмбанфюрера. Хейніш наказав надіслати до відомства Геббельса все, що належало Шеєру, до останнього папірця.

— То й що? — знизала плечима Крістіна. Вона ніяк не могла збагнути, до чого веде Майєр.

— Справа в тім, що одну річ Адольф Шеєр особливо дбайливо оберігав. Тримав у непромокальному мішечку із церати. Мабуть, ця річ становила для нього неабияку цінність. Хоча я не розумію, навіщо таку гидоту…

Та враз схаменувся: щось навіть стороннє, але негарне казати жінці про загиблого обранця серця, то паскудство. Мовив коротко:

— Цю річ, фрейлейн Бергер, я зберіг для вас.

— Для мене? — щиро здивувалася Крістіна. — Але чому?

— Так, для вас. Бо гадав і тепер певен, що ця річ вас зацікавить, А от «чому»… Візьмете в руки — дізнаєтесь.

— І коли ж це буде?

— Зараз.

Майєр витяг із внутрішньої кишені целофановий пакет. Крізь прозору плівку було добре видно досить грубенький блокнот в ладній обкладинці з гаптованої штучної шкіри. Поклав його на коліна Крістіні.

Фрейлейн Бергер узяла його без особливої цікавості, та аж завмерла, глянувши на першу сторінку. На ній було каліграфічно виведено: «Щоденник лейтенанта Ф.Мюллера. ГФП [7] . 1942 рік».

— Читайте тут, у машині, фрейлейн. Іншої такої зручної нагоди може не трапитись… Я не полінувався, переглянув щоденник. Мушу сказати, що Мюллер не заслуговував смерті від кулі.

Крістіна

допитливо глянула на нього. Майєр усміхнувся і спокійно пояснив:

— Куля врятувала Мюллера від ганебного покарання, — мовив переконано. — Його місце на шибениці! — І знову наполіг: — Прошу вас, не зволікайте і читайте. Я не хотів би, щоб ці мемуарні вправи Мюллера потрапили ще комусь на очі. Адже я, Крістіно, наважився порушити свій службовий обов’язок.

7

ГФП — таємна польова поліція. Провадила розвідувально-підривну діяльність проти Радянської Армії та партизанів.

— Не розумію, що вам може загрожувати… Хіба Мюллер не міг подарувати свій щоденник вам, а не Шеєрові?

— Виключено. Панові Шеєру цей щоденник подарував сам оберштурмбанфюрер Хейніш. Уже по загибелі Мюллера. Я був при тому.

— Ах, так!..

— Саме так! Читайте.

Шарфюрер Бергер розгорнула щоденник навмання (а може, він сам так розкрився, бо читаний був у тому місці не раз) і вп’ялася очима в каліграфічно списані сторінки, вельми заохочена інтригуючою передмовою Віллі Майєра.

«25 лютого.Я й не чекав, що цей день буде одним із найнапруженіших у моєму житті… Комуністка Катерина Скороєдова за кілька днів до атаки партизан на Будьонівку знала про неї! Вона негативно висловлювалась про росіян, які співробітничають з нами. її розстріляли о 12.00… Старигана Савелія Петровича Степаненка і його дружину із Самсонівки також розстріляно… І чотирирічне дитя коханки Горавиліна, бо не знали, що з тією сиротою робити. Близько 16.00 до мене привели чотирьох вісімнадцятирічних дівчат, які перейшли по кризі з Єйська… Канчук зробив їх слухняними. Уся четвірка — студентки і красуні… У переповнених камерах жах…

26 лютого.Події переважають усе пережите… Красуня Тамара дуже мене заінтригувала. Потім привели ще шістьох хлопців і одну дівулю. Не допомагали ніякі умовляння, катування канчуком… Дівчисько не зронило ні сльозинки, лише скреготало зубами… Я бив, що аж рука затерпла… Одержав як подарунок дві пляшки коньяку— одну від лейтенанта Коха зі штабу графа фон Ферстера, другу — від румунів. Я знову щасливий. Дме південний вітер, починається відлига. Перша рота польової жандармерії у трьох километрах північніше Новоазовська спіймала п’ятьох парубків років сімнадцяти. їх привели до мене… Били канчуками. При тому я розтрощив рукоять на дрібні тріски. Проте вони нічого не розповіли… «Обробляю» шевця з Будьонівки, що дозволяв собі говорити проти нашої армії. Ниють м’язи правої руки. Триває відлига…

1 березня.Ще одна воєнна неділя… Одержав утримання 105 марок 50 пфенігів… О 16.00 мене несподівано запросили на каву до генерала фон Ферстера…

2 березня.Мені кепсько. Раптом почався пронос. Змушений відлежуватись…

4 березня.Чудова сонячна погода… Єфрейтор Фойгт уже розстріляв шевця Олександра Якубенка… У мене жахливо свербить тіло.

6 березня.Пожертвував 40 марок до фонду «зимової допомоги».