Сповідь відьом. Тінь ночі
Шрифт:
– Нам треба поговорити, Метью, – мовила я, іще раз оглянувши церкву. Можемо поговорити в шато. Бо тут немає де сісти. – Церковні лави ніколи не здавалися мені комфортними, доки я не увійшла до церкви, де
– Церкви будували не для комфорту, – зауважив Метью.
– Звісно, що ні. Але вселити у прихожан відчуття власної нікчемності було не єдиною метою, з якою вони будувалися. – Я стала ретельно роздивлятися фрески. Якщо, за словами Філіпа, віра та надія тісно перепліталися між собою, то тут мало бути щось таке, що полегшувало настрій Метью і підбадьорювало його.
Я знайшла на стіні Ноя та його ковчег. Всесвітня катастрофа, що ледь не поклала край всім формам життя, настрою явно не додавала, і мені довелося її відкинути. Он святий героїчно вбиває дракона, але він викликав надто близьку асоціацію з полюванням і тому навряд чи додавав Метью душевного комфорту. Над входом виднілася фреска на тему Судного Дня. Шеренги янголів у її верхній частині сурмили в золотисті сурми, але образ пекла унизу наводив жах і був він розташований так, щоб відвідувачу, який виходив із церкви, неодмінно впали в око ті, хто був засуджений
– Тут принаймні малолюдно. І Філіп рідко сюди заходить, – пояснив Метью стомленим голосом.
– Тоді залишаймося тут. – Зробивши кілька кроків уперед, я зупинилася біля нього і відразу ж перейшла до суті. – Що сталося, Метью? Спершу мені здавалося, що це через потрясіння, якого ти зазнав, занурившись у своє колишнє життя; ну, ще мені гадалося, що тебе нервує перспектива бачити свого батька і мовчати про його майбутню загибель. – Метью так і залишився стояти навколішки, до мене спиною, і опустивши голову. – Але твій батько вже знає своє майбутнє. Значить, має бути якась інша причина.
Атмосфера в церкві була гнітючою, наче мої слова видалили з неї увесь кисень. Не чулося ані звуку, лишень голуби воркували на дзвіниці.
– Сьогодні день народження Лукаса, – озвався нарешті Метью.