Сповідь відьом
Шрифт:
— Спробую, — відповіла Сара з нотками самовдоволення в голосі. П’ятнадцять хвилин по тому після кількох заклинань і тихих прокльонів від рани, яку завдала мені Сату, лишилася тонка червона лінія вздовж моєї руки.
— Гарна робота, — обдивляючись мою руку, зазначив Метью, приголомшений умінням Сари.
— Твоя — теж. Ти дуже фахово зашив рану, — мовила Сара і жадібно ковтнула зі склянки води.
Я простягнула руку за сорочкою.
— А може, і спину подивишся? — спитав він.
— Спина може
Тітка перевела очі з мене на вампіра.
— А ти як гадаєш, Метью? — спитала вона, даючи зрозуміти, що моя думка цікавить її в останню чергу.
— Я хочу, щоби ти оглянула їй спину, — вперто повторив він, не зводячи з мене очей.
— Ні, — прошепотіла я, інстинктивно притиснувши сорочку до грудей.
Метью присів біля мене і поклав руки мені на коліна.
— Ти вже бачила, що вміє Сара. Твоє одужання пришвидшиться, якщо ти дозволиш їй допомогти тобі.
Одужання? Та ніяке чаклунство не допоможе мені одужати після Ля П’єра!
— Благаю тебе, mon coeur, — тихо мовив Метью, забираючи в мене з рук зібгану сорочку.
Я неохоче погодилася. Сара та Емілі обійшли мене ззаду, і я відчула на спині поколювання від їхніх поглядів. Інтуїція підказувала мені: «Тікай!» Натомість я розпачливо простягнула руки до Метью, і він стиснув їх своїми долонями.
— Все нормально, я з тобою, — заспокійливо сказав він, і в ту мить Сара промовила перше заклинання. Її слова з легкістю розрізали марлеву пов’язку навпіл, і та розійшлася у мене на спині.
Сара замовкла, а Емілі судомно втягнула носом повітря — то вони побачили мітки, які залишила Сату.
— Це заклинання для розкриття, — гнівно сказала Сара, витріщившись на мою спину. — Його не практикують на живих істотах. Вона могла тебе убити.
— Їй хотілося видобути з мене мою магію, наче я — кіндер-сюрприз.
Сидячи з голою спиною, я відчула, як мої емоції шалено збурюються і виходять із-під контролю. Я мало не захихотіла, уявивши, що вишу, причеплена ногою до дерева, а Сату з пов’язкою на очах гамселить мене кийком. Метью відчув, як росте в мені істерика.
— Чим швидше ти зробиш це, Саро, тим краще. Звісно, не похапцем, — швидко проказав Метью. Я виразно уявила собі, яким поглядом удостоїла його тітка. — А про Сату поговоримо згодом.
Кожен дотик Сариного чаклунства нагадував мені про Сату. Коли двоє відьом стоять у тебе за спиною, хіба забудеш про те, що сталося в замку Ля П’єр! Для захисту я дедалі більше занурювалася в себе, ціпеніючи думками й тілом, бо вже не мала змоги витерпіти ще один сеанс Сариного чаклунства. І моя душа пустилася за течією.
— Ти вже закінчила, чи ще? — стривожено спитав Метью напруженим голосом.
—
Я отямилася, і мою уяву пропекла картина, яку я намалювала собі за рухами Сариних пальців по моїй спині.
Зірка, що висить над вигнутим догори серпиком місяця.
— Вони підозрюють, Метью! — скрикнула я, прикипівши від страху до стільця. З пам’яті виринула шухляда з печатками Метью — вміло прихованими, абсолютно невидимими, як і сам орден лицарів Лазаря. Але Сату знала про них, і це означало, що інші відьми з Конгрегації теж могли знати.
— Що, що, серце моє? — спитав Метью, пригортаючи мене до себе.
Я вперлася руками йому в груди, щоб він почув мене.
— Коли я відмовилася видати тебе, Сату позначила мене твоєю печаткою.
Він обернув мене до себе спиною, прикривши стільки мого оголеного тіла, скільки міг. І враз заціпенів, побачивши мітку.
— Вони вже не підозрюють. Вони знають.
— Ви про що кажете? — суворо спитала Сара.
— Дайте мені, будь ласка, Діанину сорочку.
— Гадаю, шрами не будуть дуже помітними, — мовила моя тітка, ніби виправдовуючись.
— Сорочку, будь ласка, — крижаним тоном повторив Метью.
Ем кинула йому одежину. Метью просунув мої руки в рукави і накинув на мене сорочку, запахнувши її краї. Він відвертав погляд, але жилка на його лобі пришвидшено пульсувала.
— Мені так шкода, — пробурмотіла я.
— Тобі нема про що шкодувати. — Він обхопив долонями моє обличчя. — Всякий вампір тепер знатиме, що ти — моя, з цією позначкою чи без неї. Сату теж хотіла зробити так, щоб кожна істота знала, кому ти належиш. У ті часи, коли я відродився, був звичай зістригати волосся з голів тих жінок, які віддавали свої тіла ворогу. То був жорстокий спосіб позначити зрадників. Те ж саме зробила й Сату. — Метью відвернувся. — А хіба Ізабо тобі не казала?
— Ні. Я шукала папір, а знайшла оту шухляду.
— Що тут, в біса, відбувається? — втрутилася Сара.
— Я порушила твою таємницю. Мені не слід було цього робити, — прошепотіла я, стискаючи його руки.
Метью різко відхилив мене від себе, ошелешено поглянув мені у вічі, а потім рвучко притиснув до грудей, геть забувши про мої рани. На щастя, у Сариному чаклунстві було і знеболюване.
— Господи, Діано… Сату ж розповіла тобі, що я зробив. Я вислідив тебе, коли ти поверталася додому і вдерся до твого помешкання. І як я можу тепер винуватити тебе, що ти знайшла те, про що я мав сам тобі розповісти?!