Сповідь відьом
Шрифт:
Реактивний літак Клермонів був устаткований наче розкішна яхта. Там були крісла, що розкладалися, перетворюючись на ліжка, м’які пасажирські сидіння та столи і невеличка бортова кухня, де вже чекав вдягнений в уніформу стюард із пляшкою вина та охолодженої мінеральної води. Метью всадовив мене в м’яке крісло з відкидною спинкою, розклавши подушки як валики, щоб зменшити тиск на мою спину. І сів поруч. Болдвін заволодів столом, завеликим навіть для проведення ради директорів. Він порозклав свої папери, увімкнув два комп’ютери і безперервно говорив по телефону.
Після злету Метью наказав мені спати. Коли ж я запротестувала, він пригрозив, що вколе мені ще одну
— Це Маркус, — сказав він, поглянувши на дисплей. Болдвін відірвав погляд від стола.
Метью натиснув на зелену кнопку.
— Привіт, Маркусе. Я на літаку, що прямує до Нью-Йорка. Зі мною Болдвін та Діана.
Він говорив швидко, не даючи Маркусу можливості відповісти. До кінця розмови йому вдалося вставити лише кілька слів, не більше. Тільки-но Метью натиснув на червону кнопку на своєму телефоні, як на його екрані почали з’являтися рядки текстового повідомлення. Для вампірів SMS’ки були як дар Божий на той випадок, коли треба потайки поспілкуватися. Метью відповів, блискавично натискаючи на кнопки. Дисплей згас, і він напружено всміхнувся, дивлячись на мене.
— Все нормально? — стиха спитала я, знаючи, що повну інформацію матиму тоді, коли поруч не буде Болдвіна.
— Так. Просто йому стало цікаво, де ми є. — Це твердження видалося мені сумнівним з огляду на досить ранню годину.
Я закуняла, тож Метью більше не вмовляв мене поспати.
— Дякую, що знайшов мене, — мовила я, поволі заплющуючи очі.
Метью нічого не сказав, а просто схилив голову мені на плече.
Я прокинулася лише тоді, коли ми приземлилися в аеропорту Ля Гуардія, у зоні для приватних літаків. Те, що ми прибули сюди, а не в більший та гамірливіший аеропорт на протилежному краю міста, стало ще одним свідченням зручності подорожування з вампіром. Ідентифікаційна картка Метью діяла на чиновників магічно — вони без вагань пропускали нас. Коли ми пройшли митний та імміграційний контроль, Болдвін окинув нас оком: я сиділа у візку, а Метью похмуро стояв позаду.
— Ну й вигляд у вас! — саркастично зауважив Болдвін.
— Ta gueule [12] , — ядуче відказав Метью і фальшиво всміхнувся. Навіть із моїм обмеженим знанням французької я здогадалася, що цю фразу не промовляють у присутності батьків.
Болдвін широко всміхнувся.
— Отак краще, Метью. Радий, що тобі не забракло бойового духу. Невдовзі він тобі знадобиться. — Болдвін зиркнув на годинник — такий само по-чоловічому грубий, як і його власник, із призначених для водолазів та пілотів-винищувачів. Цей пристрій мав багацько циферблатів і здатність витримувати чимале перевантаження. — За кілька годин маю зустріч, але спершу мені хотілося б дати тобі декілька порад.
12
Стули пельку (фр.).
— Я вже про все потурбувався, Болдвіне, — заперечив Метью нарочито улесливим і водночас погрозливим голосом.
— Ні, не про все. До того ж я не до тебе звертаюся. — Болдвін присів і глянув на мене впритул своїми моторошними світло-карими очима. — Ти знаєш, Діано, що таке «гамбіт»?
— Невиразно. Щось із шахів.
— Авжеж, — погодився Болдвін. — Гамбіт заколисує опонента і створює у нього враження безпеки. Тобто ти робиш навмисну пожертву для того, щоби потім здобути значну перевагу.
Метью
— Основний принцип мені зрозумілий, — сказала я.
— Те, що сталося в замку Ля П’єр, здається мені гамбітом, — провадив своє Болдвін, не зводячи з мене очей. — Конгрегація відпустила тебе не просто так, вона мала для цього якісь підстави. Тому ти маєш випередити їх, зробити наступний хід першою. Не чекай, як та вихована й слухняна дівчинка, поки настане твоя черга, не обманюйся тим, що твоя теперішня свобода означає твою безпеку. Вирішуй, що слід зробити, щоб вижити, — і роби.
— Дякую.
Хоча Болдвін був братом Метью, але його близька фізична присутність нервувала мене. Я простягнула йому свою забинтовану праву руку на прощання.
— Сестро, члени родини так не прощаються, — з легкою іронією зауважив Болдвін. Не встигла я зреагувати, як він схопив мене за плечі й поцілував у обидві щоки. Коли його обличчя на якийсь час опинилося напроти мого, він навмисне вдихнув мій запах. Це було схоже на погрозу, і мені стало цікаво — чи Болдвін справді погрожував мені, чи то мені здалося. Він відпустив мене і випрямився.
— Метью, `a bient^ot [13] .
— Стривай, — сказав Метью і рушив слідком за братом. Заступивши мені поле зору своєю широкою спиною, він подав Болдвіну якийсь конверт. Та попри його зусилля я таки помітила на конверті криву смужку темного сургучу.
— Ти сказав, що не виконуватимеш моїх наказів. Гадаю, після Ля П’єра ти таки передумав.
Болдвін отетеріло витріщився на конверт. На його обличчі з’явилася кисла гримаса, яка змінилася виразом неохочої згоди. Взявши конверт, він злегка вклонився і мовив.
13
Невдовзі побачимося (фр.).
— Je suis `a votre commande, seigneur [14] .
Ці слова були формальністю, обумовленою протоколом, а не щирими почуттями. Болдвін був лицарем, а Метью — його володарем. Суто формально він підкорився владному авторитету Метью. Але те, що він вчинив згідно з традицією, зовсім не означало, що йому це сподобалося. Болдвін приклав конверт до голови, іронічно віддаючи честь.
Почекавши, поки брат щезне з виду, Метью повернувся до мене і вхопився за ручки візка.
14
Готовий виконувати ваші накази, володарю (фр.).
— Ходімо до авто.
Десь над Атлантичним океаном Метью організував наше прибуття. Біля бордюру терміналу ми забрали «рейндж-ровер» у чоловіка в уніформі. Він брязнув ключі на долоню Метью, засунув наші валізи до багажника і пішов, не сказавши ні слова. Метью видобув із заднього сидіння блакитну теплу куртку, розраховану на арктичні переходи, а не нью-йоркську осінь, і влаштував із неї на пасажирському сидінні щось на кшталт гнізда.
Невдовзі ми пливли в ранковому потоці транспорту, а потім вибралися за місто. Навігаційна система була запрограмована на адресу будинку в Медісоні; вона повідомляла, що ми маємо прибути туди за трохи менш, ніж чотири години. Поглянувши на світанкове небо, я занепокоїлася — а як відреагують Сара та Емілі на Метью?