Сповідь відьом
Шрифт:
— Ага, це як теорія Великого вибуху в генетиці. Вампір — як галактика, що виникає із гаснучої зірки. За кілька секунд ваші гени перетворюють вас на дещо інше, відмінне від людини. Дещо нелюдське й жорстоке. — Я запитально поглянула на Метью.
— Вам стало зле? — спитав він. — Може, зробимо перерву?
— Можна води попити?
— Зараз принесу, — підхопився Маркус зі свого стільця. — У холодильнику зі зразками є трохи води.
— Завдяки людям вдалося отримати перший доказ того, що саме різкий клітинний стрес у результаті впливу бактерій та інших форм генетичного
— Цей чоловік помер тисяча триста сімдесят п’ятого року. Він пережив віспу, але хвороба призвела до форсованої мутації третьої хромосоми, хоча його організм швидко впорався з напливом бактерій.
Повернувся Маркус і приніс мені води. Я відкрутила пробку і спрагло припала до пляшки.
— У ДНК вампіра багато схожих мутацій, спричинених опором, який чинив хворобам його організм. І, можливо, саме ці зміни і призводять до нашого вимирання. — На обличчі Метью з’явився занепокоєний вираз. — Тепер ми намагаємося зосередити наші зусилля і дізнатися, яка саме властивість крові вампіра започатковує процес генерації нових хромосом. І відповідь може бути саме в мітохондріях.
Міріам похитала головою.
— Аж ніяк. Відповідь у ядерній ДНК. Коли тіло людини зазнає різкого впливу вампірської крові, в ньому, напевне, починається реакція, яка дає тілу можливість швидко трансформуватися і адаптуватися до різких змін.
— Може, й так, але в такому разі нам слід детальніше дослідити й оту «зайву» ДНК. Напевне, саме вона відповідальна за вироблення нових хромосом, — наполягав Маркус.
Поки вони утрьох сперечалися, я закочувала свій рукав. Коли з-під тканини показався мій лікоть, а вени на руці відчули прохолодне повітря в лабораторії, вампіри замовкли і спрямували свою увагу на мою шкіру. Мені стало лячно.
— Діано, — холодно сказав Метью, торкнувшись свого паломницького знака. — Що ти робиш?
— Ви маєте ще чисті рукавички, Маркусе? — спитала я, закочуючи рукав.
Маркус весело вишкірився.
— Авжеж. — Він підвівся і видобув із сусіднього стола пару латексних рукавичок.
— Тобі не слід цього робити. — Слова Метью застряли у нього в горлі.
— Та знаю. Але хочу. — У світлі лабораторних ламп мої вени здавалися ще синішими, ніж зазвичай.
— Якщо це буде для тебе проблемою, Метью, то можеш почекати за дверима, — спокійно сказала я.
— Перш ніж зробити це, я хочу, щоб ти добряче подумала, — мовив Метью і схилився наді мною, немов захищаючи — так само, як і тоді, коли в Бодліанській бібліотеці до мене наближався Пітер Нокс. — Ми не можемо передбачити, що покажуть аналізи крові. Все твоє життя, вся історія твоєї родини буде викладена чорно-білими графіками. Ти абсолютно впевнена, що тобі потрібне таке ретельне дослідження?
— Що ти хочеш сказати — «все моє життя»? — Під його прискіпливим поглядом я аж скорчилася.
— Ці аналізи розкажуть нам набагато
Ми обмінялися довгими мовчазними поглядами.
— Саме тому я й хочу, щоб ви взяли мою кров на аналіз, — спокійно мовила я.
На його обличчі на мить відбилося сум’яття.
— Усе життя мені хотілося знати, що ж там поробляє кров Бішопів, циркулюючи у моїх венах. І всім, хто знав мою родину, теж цікаво було знати. І ось тепер ми узнаємо.
Усе здавалося мені надзвичайно простим: моя кров розповість Метью те, про що я сама не знала і про що ризикувала дізнатися цілком випадково в несприятливій для мене ситуації. Мені не хотілося підпалювати меблі, літати між дерев чи подумати про когось погано, а потім дізнатися, що два дні по тому ця людина смертельно захворіла. Нехай Метью думає, що здавати кров на аналіз — ризикована справа. Мені це видалося справою абсолютно безпечною та надійною, бо я врахувала й зважила всі обставини.
— До того ж ти сам сказав мені, що відьми вимирають. А я — остання з роду Бішопів. Може, моя кров і допоможе тобі знайти відповідь на питання — чому відьми вимирають.
Наші погляди схрестилися — відьми і вампіра. Міріам та Маркус терпляче й мовчки чекали. Нарешті Метью сказав із відчаєм у голосі:
— Маркусе, принеси набір необхідних інструментів.
— Я сам це можу зробити, — вперто заперечив Маркус, ляснувши краєм рукавички об п’ясть. Міріам хотіла була його втримати, але він уже рушив до мене з коробкою пробірок та спеціальних голок.
— Маркусе, — застережливо мовила Міріам.
Метью вихопив приладдя у молодого вампіра і зупинив його холодним моторошним поглядом.
— Вибач, Маркусе. Але якщо вже хтось і буде брати у Діани кров — то це я.
Взявши мою п’ясть своїми холодними пальцями, він кілька разів зігнув і розігнув мені руку, а потім випростав її і лагідно, обережно поклав на прохолодну поверхню стола з іржостійкої сталі й обмотав мою руку над ліктем гумовим джгутом. Мушу сказати, коли вампір уводить голку вам у вену, то є в цьому щось зловісне й моторошне.
— Стисни руку в кулак, — тихо мовив він, натягуючи рукавички і готуючи порожнисту голку та першу пробірку.
Я зробила, як він сказав — і дивилася, як набухають мої вени. Метью не завдав собі клопоту попередженням, що зараз буде боляче. Він просто нахилився і без зайвих церемоній увів гостру металеву голку в моє передпліччя.
— Вправна робота, — сказала я і розслабила кулак. Тепер я спостерігала, як кров вільно побігла у пробірку.
Міняючи пробірки, Метью міцно стиснув рот у тоненьку ниточку. Скінчивши, він висмикнув голку і кинув її до цупкого пакета, призначеного для біологічно небезпечних відходів. Маркус зібрав пробірки і передав їх Міріам, а та позначила їх маленькими акуратними літерами. Метью наклав марлеву пов’язку на місце введення голки і притримав її своїми дужими холодними пальцями. А другою рукою взяв липку стрічку і приліпив марлю мені до руки.