Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Примітки
1) Операції на північнім фронті, кінчаючи білоцерківською угодою оповідає Rerum in m. d. Lithvaniae per tempus rubellionis russicae gestarum commentarius-згаданий в літературі Хмельниччини (VIII. II с. 202). Як зазначив Смирнов в своїй моноґрафії (с. 228), “коментарій” сей стоїть дуже близько до Реляції Януша Радивила про його операції 1651 р., що на неї покликається Пасторій, і очевидно-він вийшов від самого Радивила чи від котрогось з його двірських літератів. Инша реляція, такогож очевидно походження заховалася серед матеріялів, що привіз того року до Москви гонець Старий-Польські справи 1651 р., столб. 7: “Роспись из обозу в. кн. Литовского испод Киева, августа месяца 1651”; на жаль вона тут подана в такім лихім перекладі, що місцями цілком затрачує зміст. Документальний матеріял не зібраний разом, найбільше листів zв збірці Starozytnosci Historyczne
2) Сей плян подав він 30 червня до відома королеві, — Сапіга повідомляє королевича: “Князь гетьман польний литовський повідомляє з-під Речиці, що 6 день має мати забаву з козаками під Лоєвим: хоче пустити частину війська в тил їx табору, а з частиною наступити в чоло і замішати неприятеля, що стоїть там в великій силі”-Збірка Піноччі і теж саме Осол. 225. л. 411-2.
3) “Небаба бачучи такий тягар на собі, почав відступати пішо, але тут його товариш з-під хоругви п. старости мозирського добре заїхав: довго він від того товариша боронивсь і вруч з собою ширмували, бо й той товариш зіскочив з коня, не можучи його взяти з коня; другий товариш поспів йому в поміч, і тут його приборкали вдвох, бо ніяким чином не хотів себе дати живцем узяти, і коли йому затяли праву руку, став лівою боронитись, так що його вбили на місці”. Освєнцім с. 349.
Його костюм: “На Небабі жупан отласовий зелений, коштовний панцир, поверху лосина шкіра з золотими ґудзями й таким же шнурком: шабля в оправі, перстень на пальцю і хрест золотий. Товариш, що його вбив, узяв каптан, в котрім було 7000 злотих золотом-то йому князь й. м. дарував, а Небабу велів поховати і висипати велику могилу”.-Теки Наруш. 145 с. 400.
4) Докладна реляція в двох варіянтах, з 13 і 16 липня з несвижського архиву в теках Нарушевича 145 с. 213 і 241; коротша, але з деякими подробицями про Небабу, наведеними вище, з того ж архиву, тамже с. 399. Друга писана зараз по битві 7 липня, в двох копіях-у Освєнціма с. 348 і в Staroz. с. 317 (також Краків, академії ркп. 342 с. 115). Лист Радивила до жінки у Освєнціма с. 348.
5) Реляція 13 липня-Теки Нарушевича с. 216-7. В “Коментарію” про невдалу екскурсію під Чернигів замовчано. Натомість до польського штабу, видко, були післані реляції дуже оптимістичні-їх переказує Мясковский в листах з Любару з 4 серпня (лист до короля виданий в Памятн. II ч. 12, инший до стольника вєлюньского, невиданий, в Осол. 2286). “Литві ведеться добре: кн. Радивил Чернигів вирубав, пішов під Остер і Ніжин; п. Ґонсєвский, стольник литовський, ставши під (Ди)мером, двох полковників погромив”. Сі відомости привіз до коронного табору післанець Ґонсєвского і відти сі передчасні тріумфи пішли до Польщі. Кореспондент Сопіги Млоцкий пише йому з Варшави 19 серпня, разом з вістями про побіду Ґонсєвского над козаками під Димером і підданнє Київа: “Чернигів (Радивил) взяв штурмом, (з Київа козаки) повтікали, скоро тільки довідалися, що Чернигів взято”. Автоґр. 221 л. 294.
“Самовидець” пише, що решта чернигівського війська, стративши свого полковника, вернулась до Чернигова і дала тут Радивилові-“за которими притягнул под Чернигов”, таку відправу, що він “там нЂчого не вскуравши, назад повернул на Любеч” (с. 27).
6) Маємо реляцію Павші Радивилові про сі його операції; в Staroz. І 314 вона датована “д. 24 червня з обозу литовського під Речицею”, означеннє місця хибне, часу не можу провірити, бо копія в ркп. Краків. Академії 342 с. 113 не має дати. Павша доносить, що він заглубившися в Овруччину (се могло бути виконаннєм інструкцій даних Радивилом при кінці червня), мав щасливу потичку на ріці Норини під Народичами з тамошніми козаками (їх начальником сі копії називають Натульчича чи може Натальчича, Зозуленка і Сагайдачного). Він погромив їх в битві, приступом здобув містечко, випаливши і вирубавши людей, що поховалися в церквах; навіть узяту в Полон старшину жовніри не хотіли лишати живими: всіх вязнів порубано, і тільки з самою здобичею уходили назад на Припеть. На переправі через Словечну приготовились їх погромити козаки Ждановича і Горкуші, але головному полкові вдалося відступити, обійшовши сю заставу, і мало що вона урвала.
За відомостями, одержаними від бранців, Жданович стояв тоді під самим Чорнобилем, а Горкуша в чверть милі від нього; між ними вийшла, мовляли, суперечка за худобу забрану в сім краю: приведено було більше як 8 тисяч штук до табору, більшу частину відправлено до Київа, а
7) “З обозу литовського, з-під Любеча 18 липня: від п. стольника литовського, що тепер старшує над полком Бабичським, сьогодня прийшла відомість, що Оркуша на вість про побіду над Небабою рушив з місця і пішов до Київа, і по сім Чорнобильці ворота нашим відкрили і видали решту козаків Смольському, що туди був післаний. Він полишив там задню сторожу, а сам знищив сторожу козацьку (заслону полишену військом що відступило на Київ), кількасот побив і значних вязнів узяв”-Теки Нарушевича 145 с. 218.
8) Сю небезінтересну реляцію Ґонсєвского записав Ґоліньский, с. 512 під таким заголовком: “Копія листу до й. м. кс. референдара в. кн. Литовського від й. м. Ґонсєвского, стольника в. кн. Литовського з обозу з-під Овруча 18 серпня 1651 р.” Сей заголовок невірний: лист писаний не з-під Овруча, а з-під Київа, і не в серпні, а при кінці липня, мабуть зараз по одержанню “субмісії” київського духовенства і маґістрату з 24 липня, долученої до сеї реляції. Я наведу з неї дещо.
“Висланий від князя на те щоб стоячи над Припетю боронити границь в. кн. Литовського від неприятельських наступів, мав я в однаковій дістанції двох козацьких полковників, кождого з кільканадцятьма тисячами війська: Антона Ждановича, київського полковника, під Чорнобилем, а Горкушу (Orkusa), поліського (polskiego) полковника під Овручом. Бажав я наперед спробувати київської сили, але коли я вже був на виході, під'їзди дали мині знати, що на вість про щасливу побіду кн. Радивила, що він погромив задніпрське військо і самого його реґіментаря Небабу на місці положив, Антін злякавшися втік з-під Чорнобиля під Київ. Прийшлось мині рушитися з лекшим військом на Овруч-полишивши всі вози в обозі, аби того другого полковника заскочити. Але й той не додержав пляцу-поспішив до Київа на вість про ту ж побіду.
“Пішовши за ним в погоню, не вдалося мині його догонити, бо кидаючи тягарі утік до Антонового табору. Дійшов я його вже сполученого, під Х...м (щось зіпсоване), в пяти милях від Київа, і 16 дня с. м. під Димером, в милі від них став. Другого дня кинув частину охотника на під'їзд, і як тільки їx побачила козацька сторожа й дала знати до табору, так густо висипали за міст через Ірпень ріку до шанцу, споруженого з тої сторони від нас. Повідомлений про се, вискочив я на поміч, щасливо вдарив на шанці-так що і шанці, і міст той, дуже довгий, і болота просторі вкрилися трупом, а полковники, уратувавши себе і недобитків спаленнєм мосту, втікли тої ночи до Київа. (Відомости про сей погром, і про князя-тут дещо вирізано при оправі) так їx настрашили, що і з Київа обидва полки почали тікати, забираючи хто що міг А митрополит київський з духовенством своїм і все місто прислали субмісію такого змісту, що віддають в руки (наші) місто й армату і благають з плачем життя собі й черни київській, а містові оборони-посилаю копію їx супліки, принесеної мині їх послами, а скоро будуть і самі у ніг маєстату королівського з належним підданством...
“На закінченнє листу подаю до відому, що Виговський, писар Хмельницького, біг через Київ за Дніпро, бунтуючи поспільство і потішаючи його, що хан, обдарований Хмельницьким, вернеться з Ордою в поміч йому, а полковникам (очевидно Ждановичеві й Горкуші) велів збиратися на раду до Корсуня”. (Далі відомости про Хмельницького, подані вище с. 308).
Зміст реляції Ґонсєвского Радивилові переказує отся невидана реляція з литовського обозу 25 липня:
“На саме рушеннє звідси під Чернигів прийшла від й. м. п. стольника в. кн. Л., поставленого над Бабичським полком, така відомість, що він пустився в погоню за київським полковником Антоном і його намісником Оркушею, коли вони уступалися з-під Чорнобиля, і догонив їх над рікою Ірпенем, під Димером, тільки в 6 милях від Київа. Неприятель, переправившися з табором, виставив на тім березі сильні шанці, щоб зборонити нашим переправи, але не витримав відважного наступу спішеної кінноти і пішого війська: викурений з шанців, мусів тікати: одні мостом побігли до табору, инші на болота. Наші сильно на них ударили: рубали і з мосту скидали, гонивши до половини мосту, що йде майже на півмилі; і ті що втікли на болото, не відсиділися, бо наші жваво кинувшися на них, частину вистріляли, а частину випекли (!). Остаточну перемогу то тільки стримало, що половину мосту запалили за собою, і тим дальшу погоню за собою утруднили. Густо ліг труп: наповнилися ним окопи, болото, міст, і сама ріка. Між иншим поліг Воропай (Worpay), великий осавул, которого головою оба сі полковники вели справи. У наших, з ласки божої, шкоди не було (вичислено втрати). Міцна надія на Бога, що військо при своїй охоті ледви в Київі опреться. Відти-як оповідають язики, і шпиги що повертають,-козаки йдуть в глибину України. Коли б тільки Бог пощастив тому замислові під Черниговом: там замкнулося немало недобитків Чернигівського полку, также з Ніжина, Борзни, Батурина, Мени, просто-з усеї Сіверщини, більше як 40 тисяч козаків”.