Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Приписка: “По написанню сього листу-з богатьох поважних міркувань стала ординація князя й. м.: полишивши залоги в Любечу і в Лойові самому рушитися з усім військом просто до Київа”.-Осол. 225 л. 417-8.
Треба завважити, що наслідком тісного звязку операцій Ґонсєвского з походом Радивила в сучасних звідомленнях і в пізніших оповіданнях про сей похід бітва під Димером представляється також безпосереднім ділом Радивила. Так і в цитованих вістях Млоцкого напр. мішається те що робив Гонсєвский і що робив Радивил, так що нераз трудно й розріжнити.
9) Про висланий до Київа лист від Радивила оповідав путивльський купець, що виїхав з Київа 5(15) липня: при нім прийшов до полковника лист від гетьмана Радивила, щоб Кияне добили чолом королеві і Річипосполитій, а коли не дібють,
10) Вище наведена реляція 13 липня про невдалу екскурсію на Чернигів кінчиться такими відомостями: “Князь й. м. повернувся (з-під Чернигова) до Любеча, і туди визначили іти возам і тягарам обозовим. Але боком пустив від Десни на Слабунь (Slabun) кілька татарських хоругов і 18 значків люзної челяди, додавши (до кожного) одного товариша. Аби лівим крилом загорнути все що трапиться і не допустити хлопам скуплятись і переправляти підмоги за Десну. Застали ми там в домах пустки, але в полях богато збіжа і худоби, і військо значно підживилося. Тепер, відпічнувши трохи, мало що не навідуємо вже, порядно, з арматою, пана Пободайла, теперішнього чернигівського полковника, котрого здається против його власної волі вибрали собі за голову на місце Небаби. Чекаємо тільки доброго язика і висланих шпигів”.-Теки Нарушевича 145 с. 217-8.
В цитованій вище реляції 18 липня з-під Любеча (перед одержаннєм відомости про битву під Димером): “Сьогодня князь й. м. виправляє добру чату за Чернигів ік Седньові, відтинаючи сукурс місту: пана підстолія, п. оберштерляйтнанта Ґанскопфа, п. майора Нольда, п. старосту радунського і кілька инших хоругов”-тамже с.218.
Цитований кореспондент Сопігів Млоцкий, пустивши 19 серпня передчасну вість про здобуттє Чернигова, тиждень пізніш дає кращі відомости від самого Радивила: “Князь (Радивил) чекає (в Київі) королівської резолюції, що йому скаже робити далі, бо Чернигів лишився позаду нездобутий, і в нім козацького гультяйства замкнулося сила. Додає в своїм листі, що хоче знову вернути до Чернигова, бо хоч лишив там чимало війська, але не хоче мати неприятеля в тилу”.-Автоґр. 221. л. 294.
11) Сей плян, досі незвісний, відкриває невидана реляція Бжостовского зі Львова 26 липня: “Писав я, що й військо литовське не стоїть дурно. Коли знищили табор під Любечом, будуть братися просто до Київа, або поза Дніпром, волостьми князя воєводи руського” (do Kiiowa prosto albo po Zadnieprzu, na wlosci x. р. wdy ruskiego)-Осол. л. 228 л. 414 об. Можна думати, що се був не стільки плян Радивила-якого більше вабив київський тріумф а lа Болеслави, як побажання Вишневецького і приятелів. Може бути, що з сього становища треба оцінювати і згадку двірських записок Осол. 225 л. 419 об.: “дня 22 (серпня) листи від п. краківського, в котрих сповіщає, що лишивши п. Пшіємского під Любаром з арматою і піхотою, він сам з комонником пішов за Дніпро (мабуть-до Дніпра), тим більше що польний гетьман литовський війшов до Київа і пише королеві й. м., що йому далі велить чинити? чи йти за військом за Дніпро, чи вертати під Чернигів де замкнулося козаків до 40 тис.” І далі: “Декотрі наші чати пішли за Дніпро”.
12) Сю дату походу на Чернигів подає згадана реляція про похід Радивила на Київ, привезена з Литви Старим.
13) Пор. вищенаведену реляцію 25 липня, її закінченнє на с. 325.
14) Див. вище, на с. 326, що переказує Млоцкий з реляції Радивила.
МАРШ НА КИЇВ, “КИЇВСЬКА СУПЛІКА”, ВИШГОРОДСЬКА ЛЄҐЕНДА, РАДИВИЛ ВСТУПАЄ ДО КИЇВА, ПОГРОМ КИЇВА, КИЇВСЬКА ПОЖЕЖА 16 ЛИПНЯ, ЗНИЩЕННЄ МІСТА, БЛЬОКАДА ЛИТОВСЬКОГО ВІЙСЬКА.
Ся київська паніка являється справді дуже характеристичним показчиком настроїв і відносин того моменту, коли Хмельницький з старшиною старався опанувати ситуацію на Подніпровю. Досить яскраво описує її сторонній свідок, московський піддячий, що переїздив Київ коло 20 н.с. липня, себто кілька день після Димерської битви. “Польські люде пішли були на Київ, і київський полковник Антін не допускаючи їх до Київа стрів за 15
“Полковник київський Антін писав гетьманові до Корсуня, що він за Київом стояв заставою і кілька разів бився з Ляхами, і до Київа не допустив. А київський митрополит і печерський архимандрит писали до нього (Антона) сильно його прохаючи: Їм стало напевно відомо, що гетьман Радивил посилає на них велику військову силу, наказавши їм побити на заставі київського полковника і козаків, а потім іти до Київа і там церкви й доми до решти знищити, а Киян, яких застануть-усіх вирубати. Против такої великої сили він, київський полковник, стати не може, тому нехай би він в Київі против Поляків більше не стояв, а вийшов би геть, а митрополит вишле до Радивила своїх післанців, щоб він не велів руйнувати церков і побивати православних християн. Бо вони-всякого стану люде, духовні й світські, хочуть бути в підданстві і всій волі королівській, а що козаки против короля стоять, і війну ведуть і Київом володіють,-се чиниться не з їх волі. Тоді полковник з застави зійшов з козаками, і став у двох милях вище Київа, і йому стало відомо, що митрополит послав до Радивила свого післанця дуже прохаючи його, щоб він прислав своє військо для охорони Київа-а вони хочуть бути у всій волі королівській” 1).
До нас справді заховалась ся “київська супліка”, вислана київським духовенством і міщанством після димерськоі битви-тільки розуміється не до Радивила, що стояв тоді під Любечом і ще роздумував, чи йому йти на Чернигів чи на Київ,-а до старшини й усього лицарства передового відділу, що йшов під проводом Ґонсєвского. Документ інтересний і вартий того, щоб його навести в цілости (в перекладі):
Світлійшим і вельможним ї. м. панам реґіментарям й. кор. м. війська в. кн. Литовського і всьому рицарському колу найнижчий посилаючи поклін, слізно просим аби ваші милости, наше милостиве панство, зволили показати милосердє як над нами самими, так і над домами божими і над усім містом Київом і не позволили хоругвам його пустошити. Бо ж ми ніколи не підносили руки нашої против помазанника божого, а за щасливе панованнє його маєстат божий благали. Навпаки богато шляхти і шляхтянок ми заховали живими під час тих завірюх, і вони самі про се розкажуть перед вашими милостями, нашими мил. панами. І ми давно б уже в. мл. нашому милостивому панству заявили нашу відданість-коли б нам був дозволений вільний переїзд. Отже ще раз просимо охорони від імпетів воєнних. Дано в Київі у св. Софії 24 іюля р.б. 1651. В. м. всього добра зичливий богомолець і униженний слуга з усіми підписаними Сильвестр Косів митрополит київський і галицький. Йосиф Тризна архимандрит київський печерський з усею в Христі братією. Бурмістри й райці міста й. кор. м. Київа 2).
Як я вже зазначив, військо козацьке було сильно обурене такою малодушною поведінкою Київа. Гетьман вислав докірливого листа на руки митрополита, ще суворішу догану полковникові, що він послухав митрополичого прохання і без гетьманського наказу покинув Київ; велів йому вернутись назад і боронити Київ. Полковник виконав сей наказ і вернувся. Але що гетьман не зміг фактично виконати своєї обіцянки-прислати сильної підмоги, та полковникові прийшлося вдруге опорожнити місто, коли литовське військо приступило під місто.
Наступ почався в перших днях серпня. Першого або другого головне литовське військо війшло в контакт, в околицях Вишгорода, з передовим відділом Ґонсєвского. 2 серпня стали на Оболоні, під подільським укріпленнєм і почали зводити гарці з козаками 3). Другого дня прийшла під місто на байдаках Радивилова піхота. Для сильнішого вражіння князь велів підняти на байдаках як найбільше значків, не тільки литовських, а й польских, щоб здурити київську залогу, мов би то з ним прийшло й польське військо. Одночасно став приготовляти сухопутний наступ, дуже старанно й обережно, рахуючися з тим що оповідали “язики”: що козаки знову в Київі й сподіваються помочи від Хмельницького (Comm.).