Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
КОНФЛІКТИ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА З ЛЮДНІСТЮ ЗА ДНІПРОМ, РІЗНЯ В ЛИПОВІМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВИБИРАЄТЬСЯ ДО ПОЛТАВИ, МАСОВА ЕМІҐРАЦІЯ ЗА МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ.
Таким чином Білоцерківський тратат не був затверджений соймом; більш того-резолюцією 18 лютого посольська палата досить рішучо його опротестувала і призвала неправосильним (через переступленнє інструкції даної соймовим комісарам). Король, що правда, видав привилеї на потвердженнє козацьких вільностей; але супроти такої сильної й рішучої опозиції, що зазначилася в отсій соймовій сесії, його привилеї значили менше ніж коли небудь. Козацьке військо не тільки мало розвязані руки,-воно мусіло подбати про те, щоб забезпечити себе супроти можливих несподіванок; воно не мало ніяких ґарантій
Одночасно перехід польських військ на Задніпровє і розложеннє його на території Чернигівського воєводства-правосильне за буквою Білоцерківського трактату, але дуже сумнівне що до своєї правосильности, коли трактат був опротестований,- викликало страшенне обуреннє серед української людности, гострі нарікання на гетьмана і правлящу старшину, і масову утечу людности за кордон. Попередні більш спорадичні переселення почали прибирати характер масовий, захоплювати людність як психольоґічна епідемія, так що супроти неї ніяк не можна було далі зіставатися в пасивности.
“Самовидець” дає такий ретроспективний образ сього що діялось тоді:
Тоєїж зими з тим позволеннєм гетьмана Хмельницького войска коронніє росположил гетьман коронний Калиновский, которий зостав по Потоцкому Миколаю. Бо Потоцкий тоєї же осени померл. И так брат Калиновского, Калиновский же, на Задніпря притягнул з войсками коронними, за універсаломъ гетьмана Хмелницкого. Которому (Калиновському) Задніпря не спротивляючись в городы пустило. И сам стал Калиновский в Ніжині и там зимовал. А войска которіє міл при себі немалиє, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесеню. А литовскоє войско стало в Стародубовщині, як идет граница в. кн. Литовского.
Козацтво зась зостаючоє в городах, волно сходили з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ку Полтаві, и там слободи поосаживали. А инніє на кгрунтах московских слободи поосаживали, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати,-бо незносную стацію брали. А на тоє міли козаки позволення, жеби сходити з домов, от гетьмана Хмельницкого. Которим не могли жолнірове заборонити, бо і з гарматами виходили з городов. Але напотом хто зостал ся, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам.
Що не могучи ся згодити у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре і там на самоє воскресеніє людей вирубали. У Миргородском полку 1) і там з собою не згодили ся. На що любо учинил инквізицію Хмельницкий,-але видячи попудливость (задиркуватість або мстивість) жолнірскую, инним промислом промишлял- бо на жаданнє жолнірскоє полковника миргородского Гладкого казал стратити. Толко ж тая причина большая, же (кгди) он ишол од Берестечка, Гладкий (у войску) гетманом отзивая ся 2); и так на оного причини Хмелницкий шукал-аж тая причина стала о завод з жолнірами-казал єго стратити 3).
Се сумаричне і не дуже докладне оповіданнє можна доповнити за поміччю ріжних сучасних документів і вістей. Насамперед отся цікава осторога Хмельницького до звісного нам Пободайла-ориґінал його заховався в актах московського посольського приказу:
Богдан Хмельницкий гетман з войском єго кор. милости Запорозькимъ-тобЂ Стефану Пободайлу бывшому полковникови черниговскому ознаймуємо, иж реєстри войска єго кор. мил. Запорозького уже споряжоныє и до книг києвских отданыє, также послы на сеймъ до єго кор. мил. з утверженєм покою поприсяжного пошли. А ты до тых час в БорзнЂ у воєводст†Черниговском и в инших мЂстахъ мешкаєш и подобно- не хочеш козаковать: зычиш быть з другим своим товариством панскими поддаными, же ся не выпроважаєш у Києвскоє воєводство. Росказуєм теды, жебы-сь зараз ты того уступилъ с товариством, которыє волностей наших заживать хотят, которыє ... єднакже ознаймуєм, же войско коронноє там идет на становиско: в Черниговщину и в Новогородщизну-где абысь жаднои не давал до звады причины. А єслибы якиє бунтовники всщинали бунты, нехай о тым вЂдают, же без похибы горлом караны будут. Бо уже войско за тых свавольныхъ не будет вадитись. Подданыє зась абы панам своим вшелякую отдавали повинность, иначей не чинячи. Дан с Чигирина дня 28 генваря року 1652. Богдан Хмельницкий-рука власная 4).
Дата, очевидно, старого стилю; вона вказує, що перехід польського війська відбувався в лютім н. с. Сам лист дає поняттє про ті універсали, згадувані в сучасних вістях, що ними Хмельницький забезпечував спокій і послух польському війську за Дніпром. Ми бачили таку
Не задоволяючися територією Чернигівського воєводства, Поляки стали просити у Хмельницького вступу до богатої Вишнівеччини, і той ніби то дав їм і на се дозвіл. Але коли польські хоругви стали збирати стацію й тут, прийшло до непорозумінь, далі до бійок, і нарешті до формальних боїв, а скінчилося тим, що польські хоругви, роздражнені сею партизанською війною почали до ноги вирубувати і випалювати непослушні села. Маємо про се реляцію гетьмана Каліновского королеві, писану в Браславі 23 березня-з чого можна міркувати, що сі різні сталися не на великдень, як пише Самовидець 7), а далеко раніш, між 5 і 10 березня н. ст. приблизно. Лист настільки характеристичний, що я наведу з нього дещо в перекладі:
“Звичайна сваволя хлопської зради і щоденна нестатечність запорозького гетьмана виростила на Задніпровю немало мішанини. П. мечник браславський, брат мій, спокійно осів в Ніжині і в поблизькій Чернигівщині. Але в дальній Чернигівщині і за Удаєм полки п. Маховского і п. Войниловича-що були від мене післані до гетьмана запорозького в справах Річипосполитої, вимовили (собі) ті становища і пішли туди з його універсалами і приставами-попали в колотнечу і заживають її. Бо п. Войниловича, що спокійно осів своє становище за Удаєм за тими універсалами і приставами, за наглою зміною збунтованого поспільства і скупленого гультяйства з його становища виперто. Полкові хоругви витиснено. Полковий знак п. старости житомирського підчас відбивання натиску своєвільників стратив чотирьох товаришів і до кількадесять челяди-побитих, ранених і погромлених. А полк п. Маховского ще заживає тих суперечок і мішанин-через те що його не пускають до Ромна. Коли сталась та колотнеча з полком п. Войниловича і з знаками,-збіглись у мене нараз обидві скарги: з Задніпровя реляція про сю колотнечу, як я її вище виложив, і на Войниловича (скарга) від гетьмана запорозького-що він (Войнилович) мовляв війшовши між міста Прилуцького полку, козаків в пень стинає і хоругвам (своїм) каже (те ж робити). Посилає (Хмельницький) реєстр побитих козаків й жадає слідства: обіцяє своїх загамувати і того ж від мене жадає. Се проба статечности гетьмана Запорозького: дав на займаннє становищ універсали та приставів, а приватним листом підбурює своєвільство. Против присяги, против всякого безпеченства 8), подавши реєстровий компут, боронить випищиків від підданства і стації. До наших дає писання з офертами дотримання згоди, а до своїх-з підущаннями до злого, і під такою покривкою діється всяке лихо. Ваша кор. мил. легко се зміркує з тих задніпрянських альтерацій теперішніх і з тих ріжних листів, що я посилаю 9)”.
Ся офіціяльна реляція замовчувала розправу вчинену сими польськими хоругвами над місцевою людністю. Офіціяльні пояснення давані в Варшаві і записані нунцієм в його черговій реляції також не згадували про се.
Нунцій сповіщає про слідство призначене з приводу інціденту що стався між Поляками й козаками. З двох польських компаній вбито двох шляхтичів і до 30 служби- инші мали змогу втікти. Вони приходили по провіянт до Київського воєводства, вважаючи своїм правом вибирати його у панських маєтках-бо королівські маєтности зістаються в розпорядженню козаків, для їх утримання. Але козаки заявляють, що хоч поміщики мають приступ і свобідну юрисдикцію в своїх маєтностях, як давніше, і вони їм то ґарантують, але ніяким пактом вони не обовязувалися давати туди приступ салдатам республики для будь якої мети 10).