Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

“Говорили також про вільність війська Запорозького: щоб війську Запорозькому вільно було жити по давньому на своїх місцях, де хто жив, “і життє всяке на себе держати безпенно” (не стягаючи податку). А Жидів-рандарів-а по русски митників і одкупщиків-щоб у них на Запорожжю не було.

“Говорили королеві також про маєтність гетьмана-Чигрин: щоб Чигрин по старому, з иншими містами, що близько Чигрина в повіті, й инші козацькі міста по давньому були за військом Запорозьким. А ті королівські й сенаторські городи і міста, що гетьман і військо Запорозьке були зайняли, вони (тепер) відступили тим сенаторам і шляхті, хто де був воєводою, каштеляном або старостою чи якимсь иншим урядником-по давньому, і Жидам у них бути не заборонено” ³).

З послами гетьман і військо посилали дарунки королеві: дванадцять що найкращих коней в богатих уборах, і приставка такого дорогоцінного

інвентаря, очевидно, затримала посольство в дорозі. 23 лютого посольство доїхало тільки до Луцька, де їм трапилася неприємна пригода: на господу, де вони пристали, напали якісь авантурники і порубали декого з них-посла Михайла Таборенка, і ще другого Таборенка Тишка, мабуть його свояка. Лишається невідомо, чи був се просто бандитський вчинок, чи мав якийсь політичний підклад; але з скарги занесеної послами з сього приводу довідуємося, що з доручення воєводи Кисіля через територію яка стояла під королівською адміністрацією проводив їх “для лепшого и варовнейшого безпеченства” підсудок новгородсіверський Петро Харевський, що і виступив перед судом як свідок і охоронець ⁴). До Варшави посли поспіли на сам кінець сойму, на початку березня ⁵).

Примітки

¹) Ojczyste spominki, II, c. 130, дата: з Чигрина 29 січня.

²) “Новини з сойму, видрукувані у Кубалі (дод. с. 305), говорять про чотирьох козацьких послів-можна думати, що властивими послами й були перші чотири, а писар і той Лисичанський були тільки функціонарями при посольстві. Инші “новини” (тамже, с. 306) називають їx: ex infima et rusticissima plebe delecti (вибрані з найнижчої й найгрубшої черни), а за ними Кубаля вжив іще грубшого виразу: “вибрані наче на глум з останніх шумовин хлопства” (с. 287). Се не зовсім справедливо, як бачимо, а варшавську характеристику треба мабуть розуміти тільки так, що між сими послами не було шляхтичів або людей з польсько-шляхетською огладою.

³) Польські справи кн. 81, 1651-2, л. 468 дд. Відомости сі, потайки вивідані від козацького посольства 6(16) березня в Варшаві, уложені так, що з початку козацькі посли оповідають, про що вони говорили на авдієнції 7 березня н. с., а потім при кождім пункті додають, яке на те дістали рішеннє короля. Сі пункти очевидно відповідають пунктам інструкції, але під кінець переходять у власні пояснення послів і королівські директиви — до котрих повернемо далі, говорячи про результати сеї місії.

⁴) Архивъ Ю.З.Р. III. IV с. 709.

⁵) В московській реляції сказано, зі слів послів, що вони приїхали 26 лютого, себто 7 березня н. ст. Але се день їx авдієнції — так кажуть варшавські новини з 8 березня (Кубаля с. 306), й инші новини з останніх днів сойму (тамже с. 305) потверджують се, кажучи, що козаки мали в четвер авдієнцію у короля: четвер перед зірваннєм сойму-се дійсно 7 березня н. с. Але ті ж новини кажуть, що приїхали козаки ві второк, себто 5 березня. І так воно певно й було.

АФЕРА РАДЗЄЙОВСКОГО, БОРОТЬБА НА СОЙМІ, ПОГОЛОСКИ ПРО КОЗАЦЬКИЙ СОЮЗ З КОРОЛЕМ, СОЙМ ЗІРВАНО, БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО ТРАКТАТУ НЕ ЗАТВЕРДЖЕНО, КОРОЛІВСЬКІ РЕЗОЛЮЦІЇ І ПРИВИЛЕЇ КОЗАЦЬКОМУ ВІЙСЬКУ.

Королеві, дворові, урядові, соймові було тоді не до козацьких жадань. Всі питання зовнішньої політики відступили на другий плян перед тою внутрішньою траґедією: фарсом на зверх, з глибоко траґічним змістом в середині, що був вістуном нових тяжких нещасть, які насувалися на Польщу й поставили її були на краю погибели. Се була звісна афера Радзєйовского, що до споду схвилювала всю шляхетську Польщу і на хвилю заставила забути все инше.

До українських справ вона не належить, але не можна сказати, щоб вона не відбилася на українсько-польських відносинах, і не вважаючи відповідним відсилати наших читачів для обзнайомлення з нею до инших праць, я маю за потрібне коротко оповісти її-не стільки одначе її, скільки ті впливи й настрої, які вона витворила в правлящих кругах і в шляхетськім суспільстві, і заважила на польсько-українських відносинах. Ми побачимо далі як вигнаний з Польщі Радзєйовский став промотором шведсько-українського союзу, почав заробляти на заграничній українській політиці, то що. Небезінтересно приглянутися попереднім моментам сеї історії.

Єронім Радзєйовский, син не дуже родовитого мазовецького шляхтича, якому вдалося зробить блискучу карєру, одідичив по батьку шляхетську мудрість життя, безпринціпність, цінізм,

при зверхній огладі і чарівних манєрах. Вихований на дворі улюбленцем короля Володислава ¹), він став близьким повірником його другої жінки Марії Гонзаґи, що її потім узяв за себе новий король Ян-Казимир. Війшов в його ласку, а заразом умів дуже добре жити і з людьми, які стояли в опозиції до двору і короля, і тішився широкою популярністю у шляхетському загалу, як щира душа, якій за сю щирість пробачувались і розпуста і нечисті грошеві справи і всякі инші гріхи приватного й публичного характеру. За помічю короля і особливо королеви він оженився з найбогатшою жінкою Польщі-вдовою маршалка Казановского, дістав уряд підканцлєра, що робило його одною з найбільш впливових фіґур двору й уряду, одержав цілий ряд богатих староств, і став одною з найбільш блискучих осіб сучасної Польщі. Але ся блискуча, незвичайно щаслива карієра раптом заломлюється-підчас Берестецької кампанії. Підчас походу він і його жінка провожали короля і королеву, і тут виникли ріжні ускладнення. Виринули підозріння, поголоски, глузування про близькість короля до жінки Радзєйовского; з другої сторони король переловлює листуваннє Радзєйовского з королевою, після того як вона вернулась до дому: листи повні зневажливих відзивів про короля, і неприємні занадто великою інтимністю в відносинах до королеви. Відносини між Радзєйовскими, уже й перед тим не найкращі, переходять в повний розрив, король забороняє Радзєйовскому являтися в його присутности. Тоді Радзєйовский пускається на найтяжші інтриґи. Благає пробачення у короля, а одночасно через своїх приятелів орґанізує в таборі військовий рокош против нього, закидаючи всякі брудні й зрадливі вчинки. Включно до обвинувачення, що король узяв від козаків великі гроші за те, щоб не гонити за ними після берестецького погрому-хоч сам Радзєйовский в очі радив королеві політику замирення з козаками, і т. д. Вийшло се все наверх, сильно скомпромітувало Радзєйовского-але він не складав зброї. Завязалась війна на всіх полях і всякою зброєю. Радзєйовский пробував силоміць вернути до дому жінку, що втікла до манастаря і відібрала йому приступ до її богацтва, а король і королева взяли її під свою охорону. Радзєйовский повів на соймиках, через своїх приятелів безцеремонну аґітацію против короля, користуючи з свого знання всяких королівських секретів, а заразом не хотів уступитися з двору, і різав короля своєю присутністю. Король, щоб його позбутися, пропонував йому який будь уряд на вибір, до самих найвищих, аби тільки зложив з себе підканцлєрство й уступився йому з двору. Радзєйовский не годився, не уступався, й використовуючи свої широкі звязки, готовився дата на соймі шах і мат королеві.

Ціла Польща кипіла й тряслася від сеї шляхетської інтриґи. В ролі послів на сойм від соймиків поїхало богато противників короля,-найбільш обстріляні інтриґани і політикани шляхетської Річипосполитої. Люде помірковані, або не вмішані в боротьбу партій, не хотіли їхати на сойм, побоюючися, що він закінчиться крівавою усобицею, або принаймні таким гострим конфліктом між королем і шляхтою, що в нім краще не бути присутним. Против короля висунено найтяжчі обвинувачення, до державної зради включно. Його прихильники рахувалися з можливістю одвертого бунту. До Варшави стягнено військо на випадок якого небудь оружного конфлікту. Він висів в повітрі, в свідомости громадянства, і все було повне чутками про нього.

Дисненський ігумен Арон доносив цареві в лютім:

“Був я у ріжних великих панів і чув я від них богато вістей. Справді хоче коронна шляхта підіймати рокош на короля; а підканцлєр литовський Сапіга має доводити на короля кілька річей. Знову ж чув я, що Ляхи хочуть знова битися з козаками, а того їм не хочуть поступити, що Хмельницький просить: перед усім щоб не було в Литві унії, ні єзуїтів, ні Жидів-мовляв: “Я у вас не прошу України ні Поділля, бо ми то мечем зайшли, тільки у вас прошу одної Литви-дати нам, щоб у Литві була одна православна віра”. (Далі наводяться постуляти Хмельницького, як їх переказує передсоймовий окружник Ян. Радивила). “Ляхи все то були позволили, відложили до сойму, щоб конче їм козаків обманути,-і тепер те велике обманство виявилося, і розрух (разрушеньє) у війську козацькім”. Вийшли універсали від імени Ян. Радивила, прибиті на всіх городах, і в них подані такі постуляти (козацькі): Щоб у Литві святої унії не було, а щоб була віра схизматицька; костели зруйнувати і на їх місце зробити церкви, а маєтности й скарби церковні віддати на церкви, так само з кляшторами римськими. Єзуїтів і Жидів щоб у Литві не було, і всі збори (податки) аби збиралися православними. Майдебурське право аби судили православні, а уніятів і католиків аби не було в суді. Супроти таких і инших тому подібних домагань козацьких Радивил скликає шляхту на з'їзд ²).