Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Потім 18 н. с. серпня сей Виговсккий дійсно з'явився в Київі і заїхав до господи старого Виговського, писаревого батька1). На запитаннє київських воєводів заявив, що був з жінкою на Волині і відти їздив до Вигова, на батьківщину, а тепер приїхав до Київа-побачитися з ріднею; у гетьманів не був і ніяких листів від них немає. Але воєводам донесено, що він їздив до Польщі, і полковникові Яненкові признався, що має листи від гетьманів до Хмельницького і до инших людей у Київі. Яненко на запитання воєводів сказав, до він тримає того Виговського у себе під доглядом, але листів у нього без гетьманського наказу взяти і розпечатати не може; 27 н. с. серпня піде з своїм полком до гетьмана, за його наказом, і тоді забере з собою і Виговського з його листами. Про се було донесено цареві і він післав Бутурлину указа розвідатися у гетьмана і Івана Виговського, з чим той Федір Виговський приїздив і які листи привозив. Результатів сеї розвідки не знаємо.

Відповідь гетьмана на місію Ф. Виговського мабуть не була така неґативна, щоб не продовжити переговорів. Так можемо судити з сеї записки Ґоліньского: “І. м. п. Житкевич, інстиґатор коронний, був висланий до козаків і до Хмельницького, щоб притягти їх до корони польської; він мав для того уповаженнє і повновласть на замиреннє і т. д.” (с. 787). Але про місію Житкевича не знаємо таки зовсім нічого.

Примітки

¹) Копія Тайнера: людей цивільних, що пильнують господарства, копія Поклонського: міщан і людей сільських.

²) Друкований в польськім ориґіналі в збірці Міхаловского ч. 326, в латинськім перекладі в збірці Тайнера Monumenta Poloniae III ч. 489, в московськім перекладі, з копії пересланої Поклонським і з його ж очевидно коментарем-в Актах Ю.З.Р. XIV с. 624. Крім того відомо кілька невиданих копій по ріжних збірниках-у Ґоліньского с. 749, ркп. Оссолін. 1453 с. с. 398,-тут він датований як і у Міхаловского 4 травня, в копії Поклонського 7 травня, в копії Тайнера 26 квітня. Слів про публікованнє по церквах, що читаються в копії Михаловского, нема в инших копіях.

³) При сій нагоді він пускається в підсумки козацького повстання, небезінтересні як відгомін того що балакалося під сю пору: “Козаки Запорозькі з холопством спустошили костелів і кляшторів з ораторіями на всій Руси і Україні, як рахують-на 30 тисяч. Тіла померших з гробів добували і свиням та псам на жир кидали, як світських так і духовних людей розкидали, инших до Турок і Татар в неволю запродали: запрудили ними землі Турецькі, а ніхто не ратував вітчини грошима й людьми-воліли гинути.

“Міста і Русь підчас зимової війни просили милосердя у пп. гетьманів коронних, піддавались і присягу складали на вірне підданство королеві і Річипосполитій. Кількадесять міст було таких що їм показано ласку-прийнято від них присягу. Але .вони знову зрадили, збунтувались і обіцяли козакам, що при них будуть стояти-їм піддалися, а наших Поляків (козаки) де могли дістати побивали, на містечка наїздили і грабували-с. 750.

⁴) Підписа Бєньовского на ориґіналі інструкції нема, так що не знати, чи фактично він брав участь в її складанню.

⁵) Volumina legum IV с. 230-l.

⁶) Слово се написано не ясно-odrez, чи щось инше, але ясно про що йде мова: щоб гетьман не претендував на якусь територію “як на відрізане удільне панство” своє, як висловлювалися в 1648-9 рр.

⁷) У Кубалі III с. 296 800 тис.-очевидно похибка друкарська, бо в ориґіналі словами-trzy kro'c sto tysiecy.

⁸) Теки Нарушевича 148 ст. 483, лист якогось Тарновского невідомо до кого з 13 серпня.

⁹) Акты Ю.З.Р. XIV с. 883.

МІЗЕРНИЙ СТАН ПОЛЬСЬКОЇ АРМІЇ, ЗАХОДИ КОЛО ПОЗИСКАННЯ ПОМОЧИ ПОРТИ І ОРДИ. КОЗАЦЬКИЙ УРЯД ПЕРЕБИВАЄ СІ ЗАХОДИ ДИПЛЬОМАТИЧНИМИ І ВОЄННИМИ ЗАСОБАМИ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО В ЦАРГОРОДІ, ПОРТА ЗАБОРОНЯЄ ХАНОВІ ВОЮВАТИ КОЗАКІВ, ХАН НАСТОЮЄ НА ПОХОДІ, ОРДА РУШАЄ НА КОЗАКІВ, СЕРПЕНЬ 1655.

Одночасно з сими плянами “уняття” Хмельницького і козаків що займали польських політиків в травні-червні, робилися своєю дорогою заходи коло мобілізації против них Орди, що лишилася властиво одиноким засобом боротьби з Козаччиною. Травневий сойм (від 19 травня до 19 червня) в орґанізації оборони лишився майже безрезультатним і для скріплення польського фронту на Україні не дав нічого. Польська армія була в цілком мізернім стані, і вся надія була на Татар. Весною виправлено до Царгорода Войцеха Бєчиньского-забезпечити собі прихильність Порти і впливи на хана в напрямі підтримки Польщі против козаків і Москви ¹). За ним поїхав до Криму Яскульский-підіймати Татар, що обловившися ясиром вилежувалися дома і не памятали своєї обіцянки-з травою ставитися знову на Україні, помагати Полякам кінчати козаків ²).

Але козацький уряд не без успіху перебивав сі заходи, з одного боку страшачи Крим і Порту московськими експедиціями і перспективою сухопутного наступу, з другої сторони манячи Порту обіцянками підданства, військової помочи

і т. д., і підкріпляючи сі заяви відповідними дзвінкими арґументами. Козацьке посольство, що пішло до Царгороду в травні з Шагін-аґою ³) і проробляло там свої дипльоматичні операції одночасно з Бєчиньским, мало далеко більше успіху ніж він (тим більше що король виправив свого посла на сухо, без грошей, з огляду на свій порожній скарб). Порта незадоволена з того, що Татари підтримуючи Поляків, накликають тим козацькі походи на море, вона конче хоче помирити Татар з козаками,-писав цісарський аґент з Царгорода в 20-х числах квітня. А місяць пізніше висловляв гадку, що Туркам удасться справді перевести се замиреннє; козацьке посольство прийнято краще ніж польське, і козацькі посли користуються з сього доброго настрою, щоб поправити долю Лупула: їм дано побаченнє з ним, і вони стараються вернути йому коли не господарство, то хоч свободу ⁴). Післанець єрусалимського патріярха Грек Федор, що їхав разом з послами Хмельницького-Романом і Якубом і з тим самим Бєчиньским, росповідав потім в Москві, що козацьким послам були від султана дарунки і корми великі, а польського посла відправлено з нічим: султан зажадав від короля наперед харачу, і в такім разі обіцяв йому поміч своїх васалів. А до гетьмана, відправляючи його послів, знову післано того ж Шагін-аґу з великим супроводом, щоб відводити козаків від Москви. Вони виїхали з Царгороду 20 н. с. липня і 4 вересня приїхали до Умани-там лишився Роман з Шагін-аґою, а до гетьмана післали до Галичини Якуба з двома Турками з Шагінового товариства,-взяти інструкції що до з'їзду і переговорів. Турецькі пропозиції сей Федір представляє так, що султан пропонував гетьманові відставши від Москви, бути васалєм Порти так як воєводи молдавський і мунтянський ⁵).

Аґенти Ракоція доносили свому панові на початку червня з Царгороду, зі слів свого турецького конфідента, що козацьке посольство поставило султанові такі “безстидні” умови: Порта має віддати гетьманові Камінецький санджак, а Львів-иньшому достойному чоловікові (чи не Радзєйовскому часом?), за те гетьман буде платити султанові 30 тисяч талярів щороку і приведе в підданство також Польщу. Посли говорили, що здобудуть Камінець самі (не потрібуючи турецької сили), бажають тільки бути під турецьким протекторатом ⁶).

22 липня вони пишуть: Козацькі посли виїхали минулого понеділка ⁷), зовсім не з такими відповідями, яких вони собі бажали. Робили заходи коло звільнення на свободу Лупула, але не добились нічого. Польський посол виїхав вчора, каже що у всіх справах дістав повне задоволеннє ⁸).

Сим разом можемо в деякій мірі провірити сі оповідання й документально, бо заховалися листи султана і “яничарського баші” післані гетьманові з його послами.

Се та досить голосна в історичній літературі грамота султана, що попалася Костомарову в 1878 р. в актах московського архиву загран. справ і зробила на нього таке сильне вражіннє, що він з чисто московського становища осудив славного гетьмана як зрадника ⁹)-тим часом як його антаґоніст Карпов ¹⁰) доводив, що Хмельницький не робив ніякого секрету перед московським урядом з своїх зносин з султаном, тому нельояльности йому з сього привода закинути ніяк не можна (вище я згадував уже, що з сього обвинувачення Хмельницького в зраді Карпов зробив потім обвинуваченнє против самого Костомарова).

Султан повідомляв гетьмана, що посли його Роман і Яків принесли від нього поклін і віддали грамоту, де гетьман скаржився султанові на хана за те що він злигався з Ляхами, Уграми й ріжними народами наоколо Козацької землі і воював її, переступивши свою присягу. Через те, бачучи наоколо себе стільки ворогів гетьман мусів покликати до помочи Москву. Тим не менше, згідно з давнішими своїми листами він прибігає під опіку султана і просить оборони, згідно з давнішими обіцянками його. На се султан висловляє готовість дальше тримати козаків в своїй опіці як вірних і жичливих слуг. Попередній візир ставився до них неприхильно, “не відчиняв дверей їх послам”, але тепер, вирозумівши з грамоти гетьмана всі обставини, султан бере козаків в оборону і оповіщає про се всіх своїх підданців, щоб вони се знали і не підносили на них своїх рук, як вірних і жичливих, більше ніж які инші, султанових служебників. Від гетьмана султан жадає, щоб він не пускав своїх козаків на турецькі землі і стримував від морських походів козаків московських. За се султан боронитиме його від усіх неприятелів, стадає йому на те присягу і від Хмельницького жадає, щоб він з усім військом Запорозьким також присяг йому на вірність. Наказує йому жити в згоді з усіми васалями Порти: з Кримом, Молдавою, Мунтенією й Угорщиною. На знак своєї ласки посилає з Шагін-аґою, що їде з козацькими послами, шість кафтанів для гетьмана, аби їх щасливо носив і султана памятав.