Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Костомаров каже, що ся грамота була післана в місяці вересні; не можучи провірити сього його свідчення, констатуємо що приблизно так воно в кожнім разі мусіло бути.

В Криму, як ми бачили вище, настрій був дуже не воєнний. Коли приїхав Яскульский з грошима для всеї кримської верхівки, се значно поправило її настрій на користь Польщі: він мав дорученнє виплатити калзі-султанові 3 тис. талярів, нуреддінові 2 тис., Сефер-казі 1500, скарбникові 300, і т. д. ¹¹). Але опозиція таки не вгавала, і казали, що сам калґа, по досвідах останньої кампанії відмовляється іти знову. Товмачі московських послів “чули в Бахчи-сараю від Татар і Євреїв, що прийшло до Криму від польського короля сім чоловіка шляхти-були у хана на посольстві-просить король війська против Запорізьких Черкасів. і цар посилає калґу, а калґа відмовляється, йти з Поляками на Черкасів не хоче: боїться, що Поляки не матимуть сили, а цареві каже, ніби то тому не хоче йти, що в степах скрізь заступили дорогу Черкаси, і пройти не можна. Про се тепер у царя рада з мурзами й аґами, сам хан задумує йти, але скоро тому походові не бути-хіба

іще як розвідає, що буде у Черкасів з Поляками, а польські гінці не відправлені, і про відпуск їх ще не чути” ¹²).

В липні прийшов уже звісний нам посол від султана з наказом-не воюватися з козаками, щоб не накликати їх походів на турецькі землі. 7 серпня н. с. оповідав московським послам в Криму Маметша Сулешов: Приїздив з Царгороду від султана чауш з грамотою до Мегмет-ґерая, щоб він на Запорізьких козаків війною не ходив, тому що Б. Xм. і все Запорізьке військо присилали до султана послів, щоб він їx прийняв у підданство і мав їх у своїй опіці так як Волоську державу- боронив від Кримців і Поляків, і султан їх в підданство прийняв, післав гетьманові і всьому Запорізькому війську корогву і булаву, а ханові і польському королеві написав-щоб козаків не воювали. “Одначе Магмет-ґерай таки піде з польским королем на козаків війною, тому що козаки люди зрадливі, польському королеві і Кримові зрадили і тепер козакам після такої їх зради ні в одній державі не вірять” ¹³). З другого боку їм ставили на рахунок напади на Крим, що велися нібито під фірмою Донських козаків, але, як підозрівали в Криму-з намови і з участю Запорізького війська. Сулешов і приходив з ним, щоб звернути увагу московського уряду, в особі його послів на останні відомості про сі напади: “З'явилися на морі Донські козаки, взяли турецьке місто Тамань, зруйнували місто, людей побили і в полон богато забрали. А потім тіж Донські козаки приходили на Керч, приступали під місто і наробили богато шкоди”. Ханські люди ходили боронити Керчи і взяли у козаків язиків, язики сі на допиті кажуть, що ходили вони на море з царського наказу-“и то от ц. вел-ва к Магмет-гирЂю царю какая правда, что таких воров на Крымское государство войною посилаеть?” Посли рішучо заперечили і заявили, що московський уряд в попередніх переговорах зняв з себе всяку відвічальність за своєвільні напади Донців-“нехай з ними хан сам управляється”. В відповідь на таку кислу відповідь Маметша і розповів послам, що хан не вважаючи на заборону дивану- і московські клопотання за козаків, таки буде воювати їх разом з Поляками.

Татарські маси несприятливо оцінювали сю ханську войовничість; вони схилялись до того, що правда була по стороні козаків, і хан скривдив їх, розірвавши стару приязнь і ставши помічником Поляків. Товмач московських послів, побувавши в Бахчисараю на торгу так переказував людські балачки з приводу султанського посольства: “Посилав Б. Хмельницький до Царгороду скаржитися турецькому султанові на Кримських і Ногайських Татар, що вони забули їх приязнь і все добро і зложилися з Поляками, палять їх міста, пустошать і руйнують, люд й побивають, -нехай їx султан велить стримати, инакше вони самі будуть своїх кривд доходити на Криму і на Ногаю. Султан обдарував послів Хмельницького великими дарунками і відправив на Запоріжжє, а до Крима прислав чауша, щоб не ходили війною на козаків. Але хан в тім чаушеві відмовив і таки хоче з Поляками спільно йти війною на козаків, тому що від козаків діються великі шкоди і зачіпки всьому Кримові і Ногаєві. Післав умисного гінця, капичея Дилера до султана, щоб дозволив йому йти війною на козаків ¹⁴).

В тих днях приїхав з Варшави ханський посол Дедеш-аґа з пригадкою від короля, щоб Орда йшла як скорше, бо польське військо вже давно готове до походу на козаків, і король чекає тільки вісті про вихід хана з Криму, щоб рушити й собі в похід ¹⁵). Ся відомість пришпорила хана і всю партію війни, і не вважаючи на катеґоричну заборону дивана хан наказав Орді готуватись до походу і вислав Дедеш-агу назад до короля з повідомленнєм, що Орда цілком готова і зараз рушає в похід ¹⁶). Про се московські посли довідалися від свого товмача 9 н. с. серпня, потім 13 серпня повідомив їx про се пів-офіціяльно Маметша-Сулешов: хан і нуреддін ідуть разом з Поляками на козаків, на всю осінь (“до зими”), а в Криму лишається калґа з частиною Орди. Посли попробували ще раз вплинути на ханський диван, щоб відвести Орду від такого нельояльного супроти царя кроку. Коли Маметша приїхав до них “на стан” 15 серпня, вони знову завели розмову, що після того як гетьман Б. Хм. і військо Запорізьке стали царськими підданними, хан як царський союзник не повинен на них воювати. Але Маметша відповів, що хан своєї присяги цареві дотримає, московських городів воювати не буде. “А про Запорізьких козаків я говорити не смію, тому що козаки зрадники (“воры”), і від них діються великі зачіпки (“задор”) людям Кримським і Ногайським, і від них же багато людей пішло на Дін і вони ворують спільно з Донськими козаками, грабують і розбивають на морі купецькі кораблі, взяли турецьке місто Тамань. Тому говорити Магмет-ґараєві, щоб він їх не воював-не можу” ¹⁷). Так само безрезультатною лишилася проба послів вплинути в сім напрямі на Сефер-казі: той відповів, що се справа рішена, і він відмовляти хана від походу не може, бо від козаків діються великі шкоди “в Криму і в Ногаях” ¹⁸).

Посли попробували порушити сю справу-з нарушеннєм всякого дипльоматичного етикету, на прощальній авдієнції, даній їм перед виходом хана в похід 6 н. с. вересня. Хоча хан в промові своїй тільки “глухо” сказав, що йде походом на неприятеля, “а на кого саме, того не сказав”, тільки в повістці на авдієнцію було

їм сказано, що похід підіймається на Запорізьких козаків,-посли скористали з того, що хан доручив їм переказати цареві, аби він своїх підданих, Донських козаків стримував аби не нападали на кримських улусних людей. Заявивши, що донські напади діються своєвільно і цар за них не відповідає, вони повторили свої доводи, що хан не повинен воювати Запорізьких козаків, як підданих царських, ні тепер ні потім, і се мусить бути написано в шертній грамоті. Тоді візир Сефер-казі відповів, що про се вже богато говорилось, хан дав свою відмову і підіймати сього питання знову нема причини; “а Донських козаків цар коли й не стримає, вони однако нічого в Криму не докажуть і в Криму їx ніхто не боїться; приходили вони сього літа до Криму, та взяли тільки три корови, а далі буде що бог дасть” ¹⁹). Инакше сказавши-коли цар не хоче Донців стримувати і полишає з ними “управляться” самому ханові, то хан буде управлятись не тільки з Донцями, але і з Запорізцями.

Орда вже рушила: передовий полк з нуреддіном пішов 26 н. с. серпня, на 9 вересня визначив свій вихід сам хан, але вирушив 12-го. 17 вересня був на Перекопі; всього війська з ханом рахували більше 100 тисяч ²⁰).

Але Маметша Сулешов, котрого розпитували московські посли, потішав їх оптимістичними гадками, що до війни у Татар з козаками все таки не прийде, бо скоро після виходу хана прибули до Перекопу козацькі посли: якийсь полковник, і з ним звичайних козаків чоловіка з 50. Вони приїхали від усього війська з проханнєм, щоб хан їх не воював і королеві на них не помагав, а прийняв назад до себе “в підданство”: вони, козаки, хочуть як давніш бути в приязни з Кримцями та Ногайцями, бо вірніших приятелів не мають. Се посольство не застало хана в Перекопі, розминувшися з ним у степу, бо він пішов горі Дніпром, а посли їхали на Очаків. Калґа-султан прийняв їх до себе, обдарував кафтанами і післав до хана ²¹).

Примітки

¹) Інструкція Бєчиньскому з дня 16 лютого-Теки Нарушевича 148 л. 35, лист короля до султана тамже с. 1017.

²) Міхалов. с. 753.

³) Див. вище с. 1065.

⁴) Жерела XII с. 346-реляції з 24 квітня і 3 червня.

⁵) Сівського столу ст. 179 л. 479-480. Ґоліньский про се посольство записує в своїх записках: “І то також чути про козаків, що Хмельницький післав послів до Порти, до цісаря турецького, пропонуючи своє вірне підданство-віддаючи йому всю Україну, просячи щоб їм дав башу, аби мешкав у Київі. Не хочуть бути ні під Ляхами, ні під Москвою, тому що на них Москвитин накладає тягарі й великі данини, а пиво й горілку щоб тільки на московського царя роблено. Жадають від цісаря турецького помочи на Ляхів, а зато обіцяють йому, що будуть послушні на кожний його наказ-куди їм скаже йти на війну”-с. 750.

⁶) Monum. Hungariae XXIII с. 190-1, реляція 4 червня.

⁷) Коли нового стилю, то се 19 липня-сходиться доволі близько з оповіданнєм Федора Грека.

⁸) Transsylvania І с. 548.

⁹) Нового вид. т. V с. 611.

¹⁰) В защиту Б. Хмельницкаго с. 22 дд, 75 дд.

¹¹) Міхалов. с. 755.

¹²) Крим. справи 1655 р., кн. 37 л. 157 під 30 травня с. с.

¹³) Кримські справи кн. 37 л. 169.

¹⁴) Тамже л. 167.

¹⁵) Лист короля до хана з Дедеш-аґою в збірці Ґоліньского с. 162-3.

¹⁶) Крим. справи кн. 34 л. 170-2, лист хана-ркп. Чорторийських 612 л. 21-у Кубалі III с. 294: хан іде в похід сам і королеві радить, на ніщо не вважаючи, слати військо на Вкраїну.

¹⁷) Крим. справи кн. 37 л. 179.

¹⁸) Тамже л. 180.

¹⁹) Тамже л. 186.

²⁰) Тамже л. 190-1.

²¹) Тамже л. 193.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПОХІД І ПОЧАТОК ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ: ВІСТИ З ПОХОДУ-ГЕТЬМАН ПІД БАРОМ 15 ЛИПНЯ, ОБЛОГА ГУСЯТИНА, КОНФЛІКТ З БУТУРЛИНИМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ.

Тим часом козацьке військо з армією Бутурлина сунуло “на Львів”. Сунуло одначе доволі вільним кроком. На жаль, докладніших реляцій за перших півтора місяці походу не маємо. На початку липня (“в останніх днях червня” старого стилю) вислав гетьман цареві реляцію і двох бранців “Німців”-капитана Давида і якогось Матуса, захоплених козацьким під'їздом під Межибожем, як документ свого промислу. Віз їх не хто инший, як пізніший герой руїни Петро Дорошенко, але самим мізерним способом наскочив на польську вилазку з Старого Бихова, відвідуючи табор Золотаренка (мабуть мав листи від гетьмана і до сього війська), і у нього тих бранців і “вістові листи” Поляки забрали, і зміст їx для нас пропав ¹). Потім маємо-знов таки не саму реляцію, але принаймні хоч переповідженнє її в царському листі до гетьмана: з неї знаємо, що Бутурлин доносив цареві (десь мабуть при кінці серпня), що вони зійшовшися з гетьманом на ріжних місцях польських і литовських людей побивали, богато язиків забрали, і городи Бар, Зіньків і Чортків цареві добили чолом. В Чорткові Павло Потоцкий, богато шляхти, як також і міщани присягли на службу цареві, а город Гусятин взято зброєю-в нім богато Ляхів побили, і пішли на Львів ²).