Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

⁴) Акты Ю.З.Р. III с. 575-7.

⁵) Теки Нарушевича 148 с. 481-2.

⁶) Так в друкованім-Transsylvania с. 438, може бути що в даті помилка, бо в тексті Стефан називає суботу вчорашнім днем, а неділя була 22 і 29.

“Що воєвода Стефан пише до воєв. Костянтина, нібито Камінець здобуто, не вірь тому в. м.-не буде того ні тепер, ні потім”- Ян Борош Ракоцієві 16 серпня, Моn. Hung. XXIII с. 229. “Козак не міг здобути Камінця, пішов геть-чи піде далі на Польщу, чи назад до Чигрина, ще не маємо відомости” (Ракоцій 11 вересня-Trans. І. с. 473).

⁷) Єміоловский пише в своїх мемуарах, що Хмельницький стояв з Москвою під Камінцем кілька тижнів; Кубаля цитуючи його означає точно: 3 тижні (с. 298)-мабуть за Єрличом, що рахує

камінецьку облогу на півчетверта тижня, і десять штурмів, що скінчилися нічим.

⁸) Московський переклад в Сибир. ст. 1636 л. 560-5, дата: “Писан в таборе под Скалою дня 26-го августа лЂта 1655”

ПОСОЛЬСТВО ВІД ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ І РАКОЦІЯ У ГЕТЬМАНА, ПЕРЕГОВОРИ З РАКОЦІЄМ І ОБОМА ГОСПОДАРЯМИ, ПОЧАТОК ВОЄННОЇ КООПЕРАЦІЇ, УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКА ВІЙСЬКОВА КОНВЕНЦІЯ-М. ВЕРЕСЕНЬ, ЗНОСИНИ З ШВЕДАМИ ЗОЛОТАРЕНКА.

Найважнішого одначе, що діялось під Камінцем, гетьман не написав-а се був приїзд посольства від шведського короля і від Ракоція. На жаль, у нас тільки два листи, що констатують сі факти, але не вводять у самий зміст переговорів. Оден се лист гетьмана до шведського короля, без дати. Гетьман висловлює радість, що шведський посол Олександр Юлій Торкват по всяких небезпечних пригодах дістався до козацького (“нашого”) табору під Камінцем і переказав від короля обіцянки приязни і помочи. Те що король запропонував через нього, військо Запорозьке у всім ухвалило, “і ми полишивши облогу міст, і самого Камінця, в найкоротшім часі йдемо негайно на Львів і там будемо чекати дальших бажань в. кор. мил.”. Перед приїздом Торквата гетьман виправив з Данилом свого уповаженого Івана Тафларія, але незалежно від того і через Торквата богато переказує королеві устно і поручає себе дальшій ласці короля ¹).

Другий лист-Виговського до Ракоція, з докладною датою: “в таборі під Камінцем Подільським 28 серпня 1655”. Він ще бідніший змістом: висловляє втіху з приводу того, що посол Стефан Луць приніс йому листи від свого пана і словесно переказав йому новини та запевнив в його прихильности до пана писаря ²). Інтересний той сам факт, що одночасно з тим як полковник Матвій договорювався про воєний союз з обома господарями, разом з шведським послом був в козацькім таборі під Камінцем також посол Ракоція, той сам Ст. Луць, що був у нього в травні. Чи приїхали вони разом, чи стояла ся подорож у звязку з посольством Велінґа, що його шведський король вислав іще в травні, з повідомленнєм про свій замір воювати Польщу і бажаннє втягнути в сю акцію Також Семигород? Велінґ їхав довго (через Бранденбурґ і Шлезк) і доїхав до Ракоція тільки в 20-х днях серпня н. с. ³), коли Луць з шведським послом шукали дороги з Ясів до козацького табору ⁴), а козацьке посольство, переговоривши з Стефаном трактувало з Костянтином, при участи аґентів Ракоція. Воєвода Стефан пише про нього Ракоцієві, 10 серпня н. с.: “Вчора приїхали до нас посли козацького гетьмана, вони лишили його в Браславі ⁵), минулого четверга, 6 серпня ⁶)-він збирався відти йти на Сатанів. З яким посольством вони прийшли, ще не знаємо, бо в своїм листі гетьман не пише нічого особливого, тільки ріжні чемности і всякі такі фрази, а все докладніше полишає переказати послам, але на прийняттю вони не сказали нічого істотного: ми їх пильно питали, але не могли з них нічого видобути-сказали тільки, що їдуть до воєводи Костянтина, а з чим- того не сказали”.

Воєвода Стефан був особливо заінтересований присутністю серед них черця Данила, “про котрого (Стефан) перед кількома днями писав (Ракоцієві), що він приїздив послом від Шведів до московських воєводів і до гетьмана”, і були ще такі відомости, що сей Данило був у московських бояр разом з воєводою Михайлом, мунтянським претендентом. Стефан характеризує сього “калуґера” “що зве себе також архимандритом”, як “найбільшого мудрия й інтриґана сих країв, що привів в замішаннє всі сі сторони”; висловляє здивованнє, чого він їде до воєводи Костянтина і до Порти, і остерігає Ракоція, що вся ся історія загрожує йому дуже неприємними перспективами. Стефанів чоловік, що приїхав з сими козацькими послами ⁷), чув на власні уха, як вони говорили між собою, що козаки

не мають ніяких злих замислів на Молдавію, навіть присягали на се, натомість їх мета-притиснути Поляків, з'єднавшися з Німцями (може взагалі євангеликами) і посадити воєводу Михайла семигородським князем. Воєвода Стефан збирається послати з козаками своїх людей до Терговишт, але побоюється, що йому не вдасться відповідно вплинути на Костянтина, і він радить і просить Ракоція пильно занятися сим посольством і взяти в руки воєводу Костянтина, щоб запобігти сим небезпечним плянам ⁸).

В цитованім вище листі 23 серпня ⁹), розповідаючи Ракоцієві про післанців від Хмельницького і Виговського по провіянт для війська, Стефан ділиться з ним вражіннями від розмов з сими післанцями: “Ми помітили також, що, козак (Хмельницький) не рад московському товариству, хотів би відступити й перейти на шведський бік; той шведський посол, що мусів-як ми в. м. писали-переїздити сюдою до гетьмана, так говорив, що Козак з Шведом разом; коли Москаль се помітить, козаки будуть мати з того велику неприємність. Виговський переказував до мене в секреті, щоб я посвідчив гетьманові свою добру волю, післав трохи провіянту “тим Жидам”- так він називає московських воєводів і з того можна зміркувати, що вони не дуже дооре до них настроєні, коли звуть їх ,Жидами'” (sidoknak) ¹⁰).

Про переговори в Терговиштах маємо перед усім листа воєводи Костянтина Ракоцієві 23 серпня: він пише, що козацькі посли просять уже відправи, але воєвода не хоче їx пускати, доки не дістане від Ракоція інструкцій в сій справі ¹¹). З того ж дня маємо також реляцію Ракоцієвого аґента Яна Бороша. Він доносить йому з Терговишт, що козацькі посли говорять про свій союз в шведським королем і молдавські післанці (що приїхали з ними?) “як люде неосвічені” тому вірять; але Борош не довіряє, просить Ракоція перевірити се у шведського посла, чи справді єсть у Шведів порозуміннє з Москвою і козаками. Коли порозуміння у них нема, то на гадку Бороша ніяк не треба пускати до Порти “козацького попа” (Данила). “В. м. мусить знати сього духовного, бо се той чоловік, що знає всі справи московського царя і козацького гетьмана, се їx повірник, він привів до обозу гетьмана з царем”. Коли Ракоцій поділяє його гадки, Борош береться справити Данила в таку дорогу, що ніхто не знатиме де він подівся ¹²).

З листу Бороша 28 серпня довідуємося, що Ракоцій доручив Борошові при сих переговорах добитися від козацьких послів також присяги Ракоцієві, але воєвода Костянтин і Борош за ним поставилися до сього доручення скептично: на їх погляд посли і так дуже розгнівані на Ракоція і Семигород, і таке домаганнє присяги до нічого б не привело, а тільки ще гірше розгнівало б їх. Передучора сі козаки так відзивались, що Ракоціїв посол ставиться вище від усіх бояр (хоче ними керувати), забороняє Волохам входити в союз з козаками, але ще семигородському князеві нога посковзнеться-аби тільки бог дав здоровє московському цареві. Відправивши посольство, складали воєводі подяку “від усеї Козацької землі”, за те що він Полякам не помагав, але по християнськи поводився. А ті хто помагав нехай знають, що козаки ще живі! ¹³).

Два дні пізніше той же Борош доносив: “Сьогодня вечером козацьке посольство їде відси. Головний посол вчора сказав мині при столі мовляв він певен, що як тільки вернеться, Хміль вишле до в. м. посла. Але в. м., їм як собакам не треба вірити- бо як я переконався, вони не забули ні смерти Тимоша, ні погрому козаків під Сучавою ні над Сіркою! Прошу в. м. написати до воєводи Стефана, аби вважав-бо Камінець і від Семигороду недалеко! Треба вважати-бо від одного Стефанового чоловіка що тут був я чув, що Поляки зовсім не мають війська, а московський цар має в Польщі військо велике!” ¹⁴).

Від сілістрійського баші був спеціяльний наказ-прийняти козацьких послів з честю і свобідно пропустити їхнього, священика, бо се піддані султана ¹⁵). Супроти того не рішались чинити їм дальших труднощів-але очевидно до слухів Данила дійшли балачки в духу Борошових, і він не рішався їхати дальше. “Справа священика ще не порішена”, пише Борош в день виїзду козацького посольства-“чи буде вертати з головними послами, чи поїде до Порти; певно йому хтось наговорив до уха, бо він не важиться відставати від головних послів ¹⁶)”.