Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Як бачимо-нова ліґа козацько-балканська не складалася легко, але під авспіціями шведського короля, перед лицем наступу на Польщу Шведів з одної сторони, Москви з другої, під протекторатом великого лорда-протектора Олівера Кромвеля, вона таки зложилася, і місяць пізніше Януш Кемень обмірковуючи шанси війни в союзі з Швецією против Польщі, вже твердо рахує на підтримку козаків перед Оттоманською Портою-“згідно з договором” ¹⁷).

Події розвивалися з швидкістю блискавичною. 21 липня н. с. шведська армія, перейшовши через браyдеyбурську Померанію переступила границі Великопольщі, а 4 дні пізніше воєводства Познанське і Калішське признали Карла-Ґустава своїм королем. Кілька день пізніше піддався під владу шведського короля Януш Радивил з своїм кузеном Богуславом, і 18 серпня в. кн. Литовське признало Карла-Ґустава в. князем литовським. Сам Карло в тім часі марширував на Варшаву, і Ян-Казимир виїхав відти 17

серпня до Малопольщі, а 8 вересня Варшава піддалася Шведам. Малопольська шляхта по нещасливій стрічі з шведською армією під Жарновим 15 вересня теж відступила від короля, і Ян-Казимир виїхав на Шлезк, а шведська армія в перших днях стала під Краковом, і по двох тижнях облоги він також піддався Карлові-Ґуставові, так що він став в сім часі паном майже всеї Польщі-з виїмком тої частини України і Малопольщі, що трималася при тих останках польської армії, котрими провадили оба гетьмани, Потоцкий і Лянцкороньский. Маґнати і шляхта, знеохочені до Яна-Казимира, втомлені війною, легкодушно потішали себе обіцянками Карла-Ґустава і його ґенералів, що шведський король прийме Польщу в свою опіку, оборонить від Москви, приборкає козаків, поверне утрачені провінції і т. д. Хвиля прострації опанувала пануючі верстви Польщі-Литви.

В момент коли Хмельницький приймав у себе шведського посла під Камінцем, шведська армія стояла під Варшавою, а инша частина її з фельдмаршалом Вітенберґом гонила за Яном-Казимиром, що тікав до Кракова. Шведському королеві дуже важно було війти в контакт з козаками, щоб їx силами знищити армію Потоцкого і по можности розвести їх з Москвою, що в перспективі мусіла неминучо стати конкурентом Шведів в претензіях на ріжні провінції Польщі-як се дійсно слідом і сталось. Такі завдання мусіла мати місія Торквата. З листа Хмельницького до Карла з-під Камінця ясно видно, що Торкват привіз від Карла заклик не гаючись наступати на Галичину і Малопольщу. Ми маємо такий, дещо пізніший лист Карла до гетьмана, з дня 26 серпня (мабуть старого стилю). Карло повідомляє його про похід Вітенберґа на Краків, щоб паралізувати які небудь операції Яна-Казимира, і пропонує Хмельницькому звязатися з Вітенберґом, щоб у порозумінню з ним вести операції “проти спільного ворога” ¹⁸). Щось таке, може тільки дещо менш конкретне, мусів привезти і Торкват, і се справді могло вплинути на те, що гетьман рішив кинути Камінець і наступати на Львів, як се нависав цареві, не відкриваючи тільки секрету, що се він робив за вказівками шведського короля.

Так чи сяк, під Камінцем уложено військову конвенцію українсько-шведську, ще не оформлену, зачеркнену в загальних абрисах тільки, але вже реальну. Се дуже важний момент в розвою української політики. Московський уряд, що заборонив гетьманові зносини з Шведами через його землі, тепер мусів понести наслідки того, що сі зносини розвивалися поза його контролем і цілком незалежно від його плянів і намірів. Одначе козацький уряд у власних інтересах старався не війти по можности в конфлікт з Москвою, вважаючи розрив з нею небажаним. Сю позицію доволі ясно зазначив гетьман в тій стилізації своєї деклярації до шведського уряду, що її маємо з уст Данила Калугера, так як він її виложив в останніх днях листопаду ¹⁹). Він каже, що прийняв її в такій формі від гетьмана під Львовом в жовтні, але вона характеризує і попереднє; гетьман виразно згадує про раду, що відбулася у нього, очевидно під Камінцем, після приходу шведського посольства. “Скоро тільки ми отримали від нашого приятеля підканцлєра Єр. Радзєйовского відомости про час і шлях, вибраний королем шведським проти короля польського, ми вчинили раду і зараз же післали частину нашого війська щоб атакувати п. Потоцкого, гетьмана польського, і показати наш афект і нашу службу світл. королеві шведському. Тому не мали часу на облогу Камінця, Львова і инших міст, нами поруйнованих (стилізація не добра і її треба розуміти так очевидно: тому ми не мали часу займатися облогою міст, котрих не могли здобути відразу, а ті котрі ми здобували, ми руйнували). А то з двох міркувань: перше-щоб скорше наблизитися і з'єднатися з армією світл. шведського короля, друге-не допустити до сих твердинь московських залог, що вони там хотіли поставити. Бо ми бажали лишити сю дорогу не обсаджену Москалями-аби була у послуху тому кому ми схочемо, і був простір для зносин з ваш. вел. у всякім часі і при всякій нагоді”. Не знати чи за бажаннєм Радзєйовского, чи з власної ініціятиви гетьман вважає, що в інтересах такого звязку було б найкраще віддати Камінець у володіннє Радзєйовскому, і коли б Потоцкий не схотів піддати сю фортецю добровільно, козаки беруть на себе здобути її силоміць.

Се те що більше менше безпосереднє освітлює камінецький момент. Загально ж характеризує позицію козацького війська і його гетьмана ся деклярація так:

Гетьман і військо дуже тішаться з того, що Польща переходить під владу шведського короля,

і само собою готові в тім всяко помагати. Перед о. Данилом (не знати коли саме) вони зложили присягу на вічний союз з шведським королем і чекають уповноваженого шведського посольства, щоб перед ним поновити сю присягу, а заразом в повній мірі довідатися про бажання шведського короля, обсудити їx з старшиною і прийняти до виконання.

Коли закінчиться війна в Польщі, козаки не можучи зіставатися без війни, бажали б щоб король зложив ліґу против Турків-з Москвою і з иншими державами, для визволення християн. Козаки беруть на себе похід морем, як до того давно намовляли їx Венеціяни, тільки перебила війна з Поляками і віроломство Яна-Казимира, з котрим військо козацьке ніяк не могло дійти кінця. Шведи ж нехай візьмуть на себе сухопутний похід, й иншим державам також має бути дана участь в сім воєннім пляні, і так швидко і без великого клопоту можна буде Турків звоювати.

Козаки готові також помагати Шведам, коли б у них вийшла війна в Німеччині, в Семигороді чи в иншім місці-вони вишлють туди своє військо, під умовою, щоб за ним лишилась здобич, яку собі здобуде. Але з Москвою військо хотіло б зістатися в згоді і просить короля шведського без важної причини не заходити з нею в конфлікт. Розуміється, коли Москалі не будуть поступати з Шведами згідливо і справедливо, то козаки, обіцюючи помоч Шведам против усіх ворогів, і в конфлікті з Москвою стоятимуть по їx стороні. Але з огляду що військо козацьке мало з її сторони велику поміч против своїх неприятелів: Поляків, Татар, Молдаван, Волохів, Семигородців і Турків, воно цінить свій союз з Москвою як користний, і радо було б його заховати. Просить шведського короля заховувати давніші умови (з Москвою) і дуже бажало б, щоб зложився союз Шведів, Московитів і козаків: спільними силами їм би вдалося перемогти і підбити богато народів.

Деклярація в такій формі була переказана Данилом шведському королеві в перших днях листопада, так як він її прийняв від гетьмана під Львовом в жовтні; але те що висловлено було тут, кажу, в значній мірі, коли не в цілости може характеризувати позицію гетьмана і війська також і підчас камінецьких переговорів.

Дуже можливо що тоді ж були дані директиви й Золотаренкові-звязатися з Шведами, порозумітися з ними що до операцій в Литві і в потребі помогти їм своїм контінґентом ²⁰).

Подробиць про сі зносини і кооперацію наказного гетьмана з Шведами знов таки маємо дуже мало. Маємо паспорт Золотаренка для якогось “уроженого Івана Петровича, товариша нашого”, висланого “в пильнних справах до ріжних місць”, з датою 15 (?) вересня в Свислочи ²¹).

По друге-його ж лист до Карла Густава, 14 дня невідомого місяця ²²) під Биховим. Відкликуючись до попереднього листа з висловами свого поважання, Золотаренко сим разом висловлює радість з приводу того, що Карло-Ґустав заволодів Польщею, і обіцює йому всяку поміч з боку козаків, з застереженнєм відповідної влади і чести зверхника-запорізького гетьмана. Золотаренко просить, щоб гетьман мав перше місце по королі, а потім прохає також уваги для своїх козаків-“тих що під моїм рейментом Білоруським і Сіверським” (in meo regimine Bialoruscio et Sieuerscio). Ширші відомости, не турбуючи самого короля він пише Радзєйовскому, і прохає не затримуючи відправити його післанця, “сотника нашого війська Івана Петровича”.

Далі-одвертий лист Радзєйовского, виданий в Варшаві 27 вересня, на клопотаннє Івана Петровича сотника війська Запорізького, що жертвуючи своїм життєм через таки небезпеки прийшов від війська Запорозького, того що на Литві, офіруючи його послуги й. м. королеві шведському, і прибув до Варшави в неприсутности короля ²³).

Лист самого короля з Торна 14 листопада, без зазначення адресата, але очевидно що до Золотаренка, з подякою за пропоновані через посла, сотника І. Петровича послуги: король згадує спеціяльно про 10 тисяч козаків, що їх віддає в його розпорядженє Золотаренко, і вважає за краще щоб Золотаренко якийсь час затримав їx при собі, доки буде ясно, де їх буде найбільше потрібно: чи в Прусії-де пробуває король тепер, чи в иншому місці”).

Лист на ту ж тему Радзєйовского до Золотаренка з Торуня 6 грудня: він уважає, що зараз той 10-тисячний козацький корпус не потрібен, бо Прусія, Підляше і властиво вся Польща признала вже шведського короля: треба б подумати про якусь нову заграничну війну, що могла б бути користною і для Запорізького війська ²⁵).

Як бачимо разом взята ся серія листів, при всіх непевностях в датах, в змісті і т. д., представляє справу в загальних зарисах досить ясно. “Польний гетьман”, як його зве Радзєйовский, не входячи в які небудь політичні переговори і відкликаючися, як льояльний субалтерн до того, що буде постановлено його старшим- гетьманом запорозьким, пропонував шведському королеві свою військову поміч, в скількости 10 тисяч козаків.