Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Виговський також докорив Львовянам, що вони таким недорічним домаганнєм гнівають гетьмана і військо. Вислухавши такий репріманд, гадки поділились, але кінець кінцем перемогла думка, що треба вислати депутатів, не проволікаючи часу, і упрошено тих самих осіб, що їздили до козацького табору в 1648 р., аби знову взяли на себе сю місію: від маґістрату мав іти Кушевич, від Русинів Лаврисевич, від Вірмен Сахнович. Другого дня, 6 жовтня приїхав з сурмачом Іван Ковалевський “осавул війська Запорозького і майордом Хмельницького”, добре знаний Львовянам з попередної облоги, попровадив депутацію від міської фіртки Сикстівською дорогою (тепер Сикстівська улиця) “через громадні полки московські, а потім і козацькі” що приймали їх чемно і великими юрбами їм приглядались, до гетьманського становища на Святоюрській горі. Тут завів їx до свого “шатерка”, а потім відпровадив до гетьманського намету, де їх приняв Соболь, “покойовий Хмельницького”

і запровадив до гетьмана.

Застали Хмельницького, що сидів при столі на лаві, по турецьки підібгавши навхрест ноги. Він піднявся (до депутатів), і коли вони його привитали, “загально вже знаючи його звичай і церемонії, чемно запросив їх сідати”. Піднесли йому від міста хліб і вино. Прийнявши від них сей дарунок, просив також сідати. “При нім сиділи полковники війська Запорозького; Іван Виговський писар війська Зап., Тетеря-чоловік вчений в латинській, польській і словянській мові, Григорій Сахнович Лесницький ¹³), полковник миргородський, Самійло Богданович Зарудний, ґенеральний суддя війська Запорозького, Томаш Носач генеральний обозний, Данило Виговський полковник, посол короля й. м. Яна Казимира-свояк Виговського ¹⁴). посол татарський і Яні Грек-чоловік дуже досвідчений що кільканадцять літ тому мирив московського царя з Отом., Портою, а тепер складав той нещасливий союз між Москвою і козаками. Иншим, нижчим велено вступитися”.

“Тоді по звичайних чемностях Хмельницький почав вичисляти причини, які запровадили його до сього краю. Раз натискав на спустошеннє, що сталося від Татар на Україні минулого року, другим разом-на недавній ворожий виступ п. п. гетьманів коронних против війська Запорозького-хоч король й. м. в доброті своїй инакше хотів поступити з військом. Широко при тім розповідав про погром коронного війська під Городком-і зачавши те оповідати казав покликати п. Потоцкого, воєводича браславського, і п. Биковского, з Сєрадзького воєводства, що попали в полон під Городком. Коли вони прийшли, він чемно запросив їх до столу і післав запросити до себе двох московських полковників: кн. Ромодановского і Ґротуса. Коли вони прийшли, і ми їх привитали, почали вони богато говорити не похвального про Поляків і особливо про погром коронного війська під Городком. Тут п. воєводич браславський не міг змовчати в своїй великодушности і любови до вітчини і в очі сказав тим Москалям, аби не приписували собі ніякої побіди над коронним військом, бо коли б не наступила була козацька піхота, московське військо понесло було б великий погром від Поляків. Тішився з такої відповіди Хмельницький і полковники. Скоро потім Москалі пішли, щось зтиха сказавши Виговському, а той по латини сказав п. Кушевичу: “Про инші річи буде мова завтра”. По виході Москалів Хмельницький і Виговський богато говорив про тяжкий стан Річипосполитої, з-часта натискаючи на Жванецьку кампанію і називаючи її причиною і початком усіх бід, з мотивів котрих тут нема чого споминати.

“Потім наступив обід-священик, капелян Хмельницького, поблагословив, не забувши московського царя-просив у бога йому успіху. По обіді довго посиділи, і міські депутати, діставши на другий день термін своєї конференції, повернули до міста з такими листами. Перший був від Хмельницького: “З приємністю прийняли ми, що ви здалися на наше слово і запевненнє ласки в листі нашому і прислали тих людей з першою заявою покори. За те покажемо в. м. нашу прихильність. Деклярацію вашу відложили ми до завтра, і треба щоб ви завтра як найраніше вислали котрогось з своїх людей, ми ж тим часом, сеї ж ночи з усею старшиною нашого війська подумаємо, аби то як найкраще для вас було”... Другий лист був від Виговського, цілком етикетальний (с. 132).

“Коли другого дня депутати прийшли знову до козацького табору, він завів їх до себе і прийняв листи до гетьмана і до себе.-Потім серед ріжних розмов спитав депутатів, чи мають якісь листи до московського воєводи Василя Василевича, і чи хочуть з ним бачитися. Депутати коротко відповіли, що листа до нього не мають і в ніякі переговори з ним удаватися не можуть, бо мають повновласть обмежену. Але Виговський намовив таки депутатів, щоб трьох з-поміж себе післали до Василя Василевича й піднесли йому як гостеві білий хліб і кілька гарців вина. Пішли п. п. Ґонсьоркевич, Лавришович і Хомицький, діставши від своїх товаришів пригадку-не вдаватися в ніякі трактати з Москвою, а п. п. Кушевич і Сахпович лишилися у Виговського. Прийшов потім до них і сам Хмельницький. Були тут ріжні розмови і дебати про сучасний стан Річипосполитої: оповідали, що король й. м. Ян-Казимир зрікся корони і за границю вступився, Шведи Краків зайняли, війська коронного нема вже ніякого-взагалі широко розповідали, наганяючи на нас страху.

“За той час повернули післані до Вас. Вас. і розповіли своїм, як він сурово поставився, не прийняв ні хліба ні вина, а домагався, щоб місто і замок піддалися,

і зложено присягу на імя царя як від міщан, так і від п. губернатора (Гродзіцкого),- але вони збули то такою відповіддю, що про се з ним говорити не можуть, і обіцяли, що до переговорів у сій справі з'являться у нього завтра инші люди. Настрашений такою реляцією своїх колєґів п. Кушевич звернувся до Хмельницького і став зі здивованнєм викладати йому ті всі речи, але Хмельницький відповів на то коротко, що так мусить бути. Виговський же дуже широко, з великим гнівом, раз-у-раз бючи в стіл рукою, домагався того самого що й Вас. Вас., з-часта повторяючи на нашу ганьбу, що вже й біг нас відступив. Доводив то лихим станом всеї Річипосполитої, і з-часта при тім повторяв, що доки зайшла шабля козацька, доти мусить бути й козацька влада (kozackie dominium).

“Коли Виговський скінчив таку свою мову, Кушевич попросив іменем своїм і своїх колєґів, щоб йому позволили говорити безпечно. Хмельницький позволив, позволив і Виговський, такі точно сказавши слова: “Говоріть, коли що маєте, і говоріть безпечно і сміливо, бо тут не жарти!” Тоді Кушевич вставши з другими сказав: “Милостивий пане гетьмане! не буду займати в. м. довгими словами. Життє наше- котрі тут єсмо-в руках в. м., і ми думаємо так, що тільки за особливою ласкою вашою, нашого милостивого пана, ми звідси повернемося. Але щоб ми і місто мали вчинити присягу на імя московського царя, ніколи ми того не вчинимо і вчинити не можемо. Раз присягли ми королеві й. м., панові нашому милостивому Янові-Казимирові, і мусимо дотримати віри нашої, яка б не була його фортуна. Маємо надію, що за ласкою божою і стараннєм вашої мил., нашого мил. пана, і всього війська Запорозького,-як ми то зрозуміли.-все вернеться до свого. А коли б тепер без всякої потреби і силування-бо ж його нема, богові дяка!-мали ми так нашвидку віру правдивому панові зламати, а новому присягти,-що б подумав ваша мил., наш мил. п. з усім військом своїм про легкодушність нашу, і що б потім сказав про честь і віру нашу той сам цар московський-котрого взагалі не узнаємо? Тому унижено і покірно просимо в. м., нашого мил. пана,-не вимагай від нас того, чого против вірности і сумління свого вчинити не можемо”.

“Сі слова повторили й инші депутати, цілком приєднуючися до того що сказав п. Кушевич, заявляючи, що за короля й. м. Яна-Казимира готові вони завсіди життєм жертвувати і кров свою проливати. Здавалось, що й сам Хмельницький не дуже був противний такій деклярації, але Виговський кілька разів на ріжні способи повторяв свою гадку, і богато в тім стратив часу, поки нарешті депутати зробили таке закінченнє: “Шкода більше часу тратити, мил. пане гетьмане! Більше нічого ми не скажемо, тільки те що тисячу разів повторяємо-що доки жив король й. м., наш мил. пан Ян-Казимир, ми нікому иншому присягати не будемо, і коли б депутати міста з якого небудь страху зробили се тут, то п. губернатор наш і все місто того б не акцептували. Тому просимо вашці, н. м. п., аби ти нас до того не примушував” (134).

“Той потаємний посол короля й. м. ¹⁵) і посол татарський, як ми могли зміркувати, слухали тої заяви з утіхою, і самим полковникам не була прикра така деклярація, бо П. Тетеря, полковник переяславський, сказав потиху до п. Яна Хомицького такі слова: Sitis constantes et generosi (будьте витривалі й благородні). Більше на сю тему з депутатами того дня не говорили, а провели весь час в ріжних розмовах-по части про погром коронного війська під Городком, по части про союз з Москвою, доводячи, що військо Запорізьке не піддалося цареві в неволю (in servitutem) і ніколи не піддасться, бо ж воно за вільність повстало й війну против Ляхів підняло. Нарешті по довгих таких розмовах відправив Хмельницький депутатів до міста, аби від усіх станів принесли деклярації в справі піддання міста і присяги московському цареві і при тім написав такий лист до маґістрату:

“Мої ласкаві панове-маґістратські м. Львова! Ще з більшою приємністю прийняли ми нині вашу покору, тому що сповняючи нашу волю, вислали сьте своїх людей, і ми їм дали устну деклярацію на початок, а по дальшу завтра, тільки знову зрана пришліть обміркувати справу з своїми, а запевняємо в. м., що не зістанетеся без нашої ласки”...

“Виговський додав знову також від себе листа, подібного змісту.

“Але тільки що депутати з тими листами прийшли під місто, як з ріжних місць знову почалася канонада; трівала кілька годин, правда що без якої небудь шкоди місту. Коли другого дня трубач приїхав під місто по депутатів, то Ґродзіцкий з огляду на сю канонаду, і з инших мотивів не згодився, щоб депутати їхали, а вислано з трубачем тільки листи. Хмельницькому маґістрат потверджував, що присяги цареві він зложити не може, і просять його подбати, щоб їx до того не приневолювано, бо тільки з ним маґістрат хоче трактувати. На адресу Виговського Кушевич приватним листом потверджував сказане вчора, що всі мешканці львівські рішучо відмовляються присягти цареіві.