Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
2) “Ляхи присягли, а благочестивые вЂры мЂщане і крестьянство по евангельской заповЂди вЂру учинили”-я сеї московської тонкости не передав у перекладі, як і ріжних инших многословій.
3) Разоренье.
4) “Вчора, 19 сентября прийшов наш чоловік від козацького гетьмана-велику “екстракцію” чинять добули Ягольницю і замок Лянцкороньского, де він мав резіденцію. Капітан піхоти, що там було, не міг довго триматись і піддався; богато срібла і всяких вартостей забрали. 87 гармат узяв гетьман і Москва також”-Стефан воєвода Ракоцієві,
5) Дні покручені назви пропускаю.
6) Досить докладне, й небезінтересне оповіданнє у Єрлича: “(Від Камінця) рушивши пішли до Львова-насамперед до Гусятина, далі до Чорткова-взяли там воєводича браславського Петра Потоцкого, з жінкою, дітьми і челядю: 4 дні боронився він в замочку. Відти пішли до Ягольниці: в замочку було 200 чоловіка піхоти, приступали до нього кілька днів, піхота піддалася сама і замок піддала, і сама з ними (козаками) пішла: Хмельницький обіцяв їй платити як звичайно; шляхти і офіціялістів немало забрано до московської неволі, а декого побито. Звідти пішли на Підгайці- маєтність гетьмана Потоцкого і здобувши палили міста і села, не лишивши й колеса-окрім одного млина, де млинар окупився, давши 300 золотих, щоб його не палили”.
“(Під Львовом) стояв Хмельницький кілька тижнів, розпустивши загони на татарський взір за Дніпром і коло Перемишля, Галича і Ярослава-ходили з Москвою, і Москва великі мордерства чинила над нещасними людьми: у двоє переходила розбійників-козаків”. “Обивателі Волинського і Руського воєводства з-під Львова, Ярослав, Замостя й инших країв почали тікати від козаків з домів своїх, хто куди міг”, записує далі Єрлич, й іронізує з кварцяного і повітового війська, що вони не дочекавшися навіть козацького війська, “почали тікати, оден другого випереджуючи, так що тільки за кілька миль схаменулися: инші і вози з поживою й челядю кидали й тікали”.
7) Білгород. ст. 328 л. 340.
8) “На Воров да на Брахлов” в реляції Бутурлина. Про битву Кушевич (Жерела VI), с. 131, Коховский II с. 35-6, Ємйоловский с. 61, Юзефовіч (в Сборн. ЛЂт.) с. 171 й ин. Зібрав і аналізував сі відомости др. А. Чоловский в спеціяльній статейці: Bitwa pod Gr'odkiem, Tydzien, додаток do Kurjera Lwowskiego, 1905, ч. 47. Кубаля III с. 301-2. Кілька згадок про козаків і Москву під Ярославом-S. Morawski, Z czas'ow Chmielnickiego i Szwed'ow-Wydawnictwo dobroczynne Samborskie, XV rocznik, 1892.
9) Реляція Бутурлина с. 334.
10) Головним джерелом для історії сеї облоги Львова служить записка райці львівського Самійла Кушевича офіціяльна, найсправніша копія її, вписана до маґістратських книг (Acta Consularia) 1655 р. і видана в Жерелах до історії України-Руси т. VI, 1913,-вона носить назву переписувача, Я. Боженцкого; авторство Кушевича, голови маґістратської депутації до Хмельницького, викрив уже Зубрицький друкуючи фраґментарну копію з архива Ставропіґії в своїй хроніці Львова-с. 348 (ще раз видана в Supplementum ad Historica Russiae Monumenta). Друга записка-коротка і більш літературна, а менше фактична-Стан. Добєшовского, реєнта міського-у Зубрицького с. 338-346. Я тримаюся Кушевича, доповнюючи його з Добєшовского й инших джерел.
11) Описує пороблені приготовання,
12) Листи Хмельницького до львівського маґістрату з ориґіналів що в нім переховуються видав Антонович, з копій Шараневича в “Сборнику лЂтописей относящихся до исторіи Южной и Западной России, вид. київ. комісії, 1888, с. 259; з копій Кушевича в Жерелах. Добєшовский пише, що першого листа від Хмельницького привіз не трубач, а якийсь обдертий свинопас; супроти оповідання Кушевича се досить мало правдоподібно.
13) В ркп. Ставроп. Sielnicki Zachnowicz.
14) Мова очевидно про Федора Виговського-вище с. 1096.
15) Федір Виговський.
16) Сі два листи 9 жовтня в записці Кушевича (в обох редакціях-маґістратській і ставропіґіяльній) переставлені оден на місце другого і редактор VI тому Жерел доводить, що се правильний порядок, а помилився в порядку листів Антонович. Але зміст листів цілком ясно виявляє їx порядок, такий як прийняв Антонович.
17) Ze iuz panem wszystkiej Ruski ziemi zostai y onej komu inszemu zadnym sposobem nie pusci, c. 138.
18) a co nam Р. Bog pomogl Ukrainy swej Ruskiej zajachac, przy tem stоіe-Сб. c. 263. В зб. Кушевича a ze nam .. krainy swej Ruskiej, в Ставроп.: kraine swa Ruska.
19) Цифру подає Добєшовский, посміваючися з діспропорції того що Хмельницький зажадав, а на що згодився: “з великої бурі стався тихенький дощик: від 400 тис. відступивши на 60 тисяч згодився без труднощів” (с. 345).
20) Таку гадку висловив Кубаля (III с. 435 прим. 33), вона досить правдоподібна, бо ся розмова Ґродзіцкого з Хмельницьким дуже випинається з оповідання Рудавского про сей наступ козаків: воно загалом дуже коротке.
21) Теки Нарушевича 148 с. 758, дата 18 листопада, див. цитату вишче.
22) Костомаров до сих слів Рудавского (с. 201) ще додає: “Я переконався на власні очі,-писав після того Ґродзіцкий, що між козаками і Москалями нема згоди і сам Хмельницький мені сказав, що не хоче знати Москви: вона дуже груба”. Костомаров цитує “польску рукопись Архива Загран. Справ”, але се мабуть тойже лист Ґродзіцкого 18 листопада, свобідно переказаний Костомаровим.
23) Лист Виговського до Ґродзіцкого з 1 лютого 1656, автоґраф бібл. Чорторийських 398 л. 91, цитує Кубаля с. 437.
24) У Добєшовского трохи більше подробиць: “на чолі козацького війська їхав Хмельницький на сорокатім бахматі, через Краківське передмістє, повз тамошню браму. За ним корогва нова червона, бунчук з білого кінського хвоста. Над ним несли (корогву) Габданк з хрестом (герб Хмельницького) гаптованим на білій китайці, друга з образом св. Михайла, що пробиває на виліт змія. За сими корогвами йшли инші корогви, більше-менше 34, на них видніли крім нашого білого польського орла в короні герби майже всіх дальших воєводств і панств. За ними поспішав Виговський з своїм полком, слідом за великими купами”. “Москва ще роздумувала над відступом- аж третього дня рушила” (с. 345).