Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“Коли б гетьман став щось говорити сердито,-тоді йому треба відповідати “легенько”-що се він говорить непристойно. Иншим разом прийти до нього умисно й сказати: “Говорив ти такі слова-а тобі треба памятати, на що ти присяг вел. государеві, (як присяг) так і служи з всім військом Запорізьким. Та й знаю, що служитимеш вірно й на далі, і служба твоя вел. государеві нашому відома по всіх сусідніх державах (християнських) і поганських. А що ти такі слова говориш при людях, то се тобі ж сором, коли спамятаєш твою присягу і царську велику ласку до тебе. Твоє ж товариство, що чує, тебе ж осудить. Я того вел. государеві не донесу, а коли поза мною стане відомо, вел. государ буде на тебе гніватися”.

“А говорити про се вважаючи на слова гетьмана, так щоб його до решти не розсердити: коли він буде говорити дуже сердито, перестати і більше не говорити. І взагалі коли гетьман буде гніватись, то того (подиктованого вище) не казати йому.

“Коли гетьман стане говорити про своїх післанців, що їх великі посли до шатра

не пускали, а коли війшли, то їх висилали,-в такім разі йому говорити: Се посередники, цісарські посли, того домагались, аби з обох сторін окрім великих послів не було нікого: ні царських стольників і дворян, ні твоїх послів, ні королівських дворян: (твої посли) виходили з стольниками і дворянами царськими, а не висилано їх ніколи. А які були розмови між великими послами, царські посли то об'являли твоїм послам. А тепер пішли людей значних і добрих-вони все будуть знати”.

Доручено було заспокоїти гетьмана також у справі білоруської окупації (Чауського полку)-“говорити про все відповідно до того як буде говорити гетьман”.

“Але більш усього і з найбільшими запевняннями (накрЂпко) говорити, щоб вони не трівожилися, що від них відступиться (цар).

“А про лінію не говорити богато: що б вони не говорили (про границю) по Буг-ріку, про те богато не говорити і їм не перечити” ¹⁵).

Але перечитись не мав охоти ні гетьман ні старшина. Вони вже рішили не оглядаючись більше на царя полагодити свої справи в Польщі на власну руку, за поміччю Ракоція і Карла-Ґустава.

Примітки

¹) В пізнішім маніфесті Виговського до заграничних держав про вищенаведені пункти говориться як про безсумнівні ухвали виленської комісії: “ми мали безсумнівну копію згаданої комісії”, так само як се значиться на віденській копії”.

²) Царський наказ в Кикинських паперах-Симбирский сборник ч. 19.

³) Симбирский сборник, с. 55, про сей наказ Кикину далі, с. 1349.

⁴) “По самую Вислу и по границу венгерскую”.

⁵) Помилкою: Днепр.

⁶) Розуміється, скрізь пишеться “великого государя войска Запорожского”.

⁷) “и впредь до указу цар. вел. будучимъ”.

⁸) Польські справи, стовбець 1657 р. № 28 л. 231.

⁹) Тамже.

¹⁰) Ян Лєщиньский і Ян Вєльопольский дійсно були тоді в Відні, в справі формального союзу Польщі з Австрією; рівнобіжно з сими переговорами Лєопольдові дійсно кілька разів пропонувалося стати наслідником Яна-Казимира. Про сі переговори ще нижче.

¹¹) Розумій той рік що скінчився 1-м вересня 1656.

¹²) Сивцовим, московським сотником.

¹³) Фраза неясна: “гдЂ пишет не указывая и не прося маистрату чтоб вольно дом поставить, и то есть ли не будет помЂшкою, а в том никакие кривды не видим”.

¹⁴) Малор. приказу ст. 5844/33 л. 31, дата: “в Чигрині 9 декабря літа 1656”

¹⁵) Акты ЮЗР. VIII с. 287-8.

БІЛОРУСЬКА СПРАВА-МОСКОВСЬКИЙ УРЯД НЕРВУЄТЬСЯ ПОВЕДІНКОЮ НЕЧАЯ, ПОСИЛКА ДО НЬОГО СТОЛЬН. ЛЕОНТЬЕВА І ДЯКА ГР. БОГДАНОВА, В ЧЕРВНІ, СТРІЧА БОГДАНОВА З СКОРОБОГАТИМ, УНІВЕРСАЛИ НЕЧАЯ ЗІБРАНІ БОГДАНОВИМ. НАДІЇ НЕЧАЯ НА ЗАХОВАННЄ БІЛОРУСЬКОЇ КОЗАЧЧИНИ, РОЗМОВИ З НИМ БОГДАНОВА, ЦАРСЬКІ ДОКОРИ НЕЧАЄВІ, НЕЧАЙ ВИРІКАЄТЬСЯ СВОЇХ КОЗАКІВ, НЕЧАЄВІ ЛИСТИ ДО ЦАРЯ, ЦАР ВИБАЧАЄ НЕЧАЄВІ, БІЛОРУСЬКА КОЗАЧЧИНА ПРИЗНАНА ЦАРЕМ 14 (24) ВЕР. НОВІ КОНФЛІКТИ НЕЧАЯ З ВОЄВОДАМИ, НЕВДАЛІ ЗАХОДИ КОЛО СТ. БИХОВА, “НОВИЙ МОГИЛІВ” НА ЛУПУЛОВІ, СТАРИЙ БИХІВ ПІДДАВСЯ НА ГЕТЬМАНСЬКЕ ІМЯ-РЕЛЯЦІЯ ГЕТЬМАНА ЦАРЕВІ.

Як бачимо, московський уряд нарешті відчув, наскільки серйозним джерелом розходжень стали справи Білоруської Козаччини, і як його безоглядна ліквідаційна політика будить все нові й нові ускладнення і псує настрої стрічаючися з плянами поширення козаччини на півночи. Друга половина 1656 року з сього погляду пройшла дуже неспокійно.

Коли після заспокоюючої реляції Ждановича, одержаної в царській кватирі 2 (13) червня стали приходити вісти про те, що козаччина на Білоруси держиться і Нечай далі веде свою лінію, се видимо дуже схвилювало царських дорадників. Жданович писав, що він розслідив усі жалі на козаків, пограблене велів повернути, винних покарав; козакам, зібравши на раду, вичитав гетьманського листа і словесно пояснив, що всі козаки мають вийти з Могилева, Чаусів й инших міст та їх уїздів і вернутися до своїх місць, а в Чаусах можуть зістатися тільки жонаті, старі козаки, що мають свої доми; а за яке небудь воровство заповів їм сувору кару включно до горла. Тим часом “вел. государеві відомо стало, що Нечай тільки з декотрих городів і міст вивів козаків, а по инших вони й далі лежать, і прибирають собі козаків, і ті мужики ворують ще гірше”. 10

червня одержано одписку минського воєводи Федора Арсеньева, що до Минського повіту прийшло богато людей під корогвами, побивають на смерть шляхту, їх людей і селян, забирають коней, всяку худобу і збіже, мучать селян всякими муками, містечка і села палять. Воєвода посилав своїх райтарів-спитати їх, що вони за люде, з чийого наказу прийшли і так поступають; ті відповіли, що се наказний полковник Нечаєвого полку Филимон Бутко з товаришами-присланий від Нечая до Минського повіту: велів Нечай за царським указом писати в козаки шляхту і мужиків, а котрі не схочуть-записувати їх силоміць. З инших городів і уїздів приходять такі ж відомости про воровство і насильства. Нечай прислав листа (тимже Бутковим козакам-як виходить з тексту), щоб вони йшли за Березину, і там також записували силою в козаки шляхту і міщан; котрих мужиків своїх, що стали бити і грабувати шляхту, шляхта половила і припроводила до Минська воєводі, ті мужики на допиті сказали воєводі, що вони шляхту бють і грабують з наказу того ж наказного полковника Нечаєвого Филимона, а Филимон своїм козакам і уїздним людям поясняє, що він то все робить за царським наказом. Нарешті 12 (22) червня царська кватира одержала такі відомости, що Нечай-всупереч наказам гетьмана і Ждановича, далі пише себе полковником білоруським та инших городів-“приписує собі городи в титул”, і далі тримає козацькі залоги “невідомо по що” в Чаусах, в Горах і Горках, в Барзилівськім війтівстві і по инших уїздах, і ті козаки й мужики їздять по селах, шляхту і уїздних людей грабують і на смерть побивають, а Чауси, Гори і Гірки й инші міста і села називають своїми козацькими, не відомо на якій підставі.

З сього приводу спішно вислано до Нечая дяка Григорія Богданова, щоб зажадати від нього твердого виконання попередніх наказів. Нечай повинен був вийти з Білоруси і вивести козаків до решти, а всіх винних в воровстві тяжко покарати, включно до кари смерти ¹).

14 (24) черв. він був уже в Чаусах, але Нечая не застав: той поїхав до Могилева до нового воєводи Хованского, настановленого на місце Репнина, з котрим Нечай так завзято воював. Маємо листа Нечая до Хованского з 13 (23) червня, з ріжними етикетальними висловами, в відповідь на висловлені воєводою бажання побачення ²) і слідом очевидно Нечай до нього виїхав, для усталення приязніших відносин. Богданов велів чауському війтові зараз по нього післати. Тим часом над'їхав Скоробогатий з товаришами, що їхали в посольстві від гетьмана до царя; вони приходили до Богданова і розпитували, куди їм їхати до царської ставки, і при сій нагоді розвідували про причини сеї посилки до Нечая. Богданов пояснив, що Нечай з Білоруси не вийшов, приймає в козаки ріжне гультяйство, розсилає їх по городах і селах на залоги і велить силоміць записувати в козаки шляхту і мужиків, а котрі не згоджуються-тих каже бити і грабувати, себе ж далі називає і пише полковником білоруським. “Переїздячи через Мстиславський уїзд чув я від богатьох шляхтичів і мужиків, що козаки Нечаєвого полку приходять до них на села, наказують, щоб усі були козаками, а коли не послухають, Нечай їх усіх побє, а на царських людей гетьман Б. Хм. шле йому козацьке військо. Що ж коли справді Нечай, лякаючи селян, щоб вони його слухали і писалися в козаки, видумує на гетьмана такі лихі і непристойні слова- чого гетьман і не думає? І не знати на що!” ³).

“І се вам даю знати-говорив Богданов-Нечай держить при собі в Чаусах бунтівників, що в усяких справах йому притакують і його покривають: війта Омелька Шаравару, райцю Матвія Мацька, міщанина Корнія Дра(ла),-тепер сього Корнія настановив він козацьким сотником. Сі бунтівники намовляють його на всяке лихо, у всім притакують і його покривають, а вел. государеві від них нема ніякої служби, тільки всяке лихо і воровство. Тому ц. в-во прислав мене сказати, щоб він, Нечай гультяїв до себе в козаки не прибирав, “шишевать” і мужиків грабувати заборонив, на заставах їх не ставив-тому що від них іде велика ссора і смута”. Білоруським полковником щоб не називав себе і не писав, і з Чаусів виїхав геть.

Скоробогатий з товаришами вислухавши се не стали перечитись. Вони сказали: “По дорозі до Чаусів ми чули богато жалів на Нечая від мужиків, але ми тому мало вірили. Аж тепер почувши такі слова від тебе, всьому віримо, і як будемо у гетьмана, все йому розповімо, а як гетьман про се довідається, певно Нечая з козаками в Чаусах не буде”.

Розмова ся велась 18 (28) червня, і того ж дня повернувся Нечай; Богданов з ним бачився і переказав свою місію. Але за той час 15 (25) червня, як виходить з слів Нечая-він бачився, мабуть у Могилеві ж таки, з иншим царським висланцем стольником Леонтьевим, що мав анальоґічне дорученнє в звязку з попередньою слідчою комісією: перевести слідство з приводу обопільних жалів-козаків і на козаків. З розмов з ним і з новим воєводою Хованским Нечай набрав видимо такого враження, що справа його не стоїть зле. На його устні жалі на царських людей Леонтьев зажадав від нього, мовляв за царським указом, повного перепису козаків-де і скільки їх в яких городах і селах, і кому яка кривда сталася. А Хованский в розмові з Нечаєм висловився так, що він до козацьких справ мішатися не буде, і де якісь мужики записані в козаки, йому до них діла нема ⁴).