Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
“Син мій писар, на самоті, ухопивши гетьмана за ноги став говорити: “Гетьмане, не можна того робити з-опалу. Треба післати до цар. вел., розвідати докладно, як то сталось, за які вчинки то зроблено? А присяга діло велике, нарушити і зломити її неможливо, сам бог за те буде мстити!” І до полковників, що були тоді при гетьмані забігав і з плачем їм говорив, щоб того не робити-високої царської руки не відлучатися, щоб по всьому світу не прославитися зрадниками і кривоприсяжниками. Але гетьман мого сина не послухав: просто відрік, що за таке цареве немилосердє ніяк не можна нам бути під його рукою.
“Як полковники стали з'їздитися 14), сини мої Іван і Данило ще таки їх намовляли, щоб того не робити: не відлучатися від високої руки цар. вел. Вчинили над тим раду і на тій раді полковники гетьманові в тім просто відмовили, що того ніяк не можна зробити, щоб вони і все військо
“А Ляхи безнастанно присилали своїх послів, намовляючи щоб гетьман і все військо послали своїх послів до короля, поки ще не затверджено пакти з послами цар. вел.-щоб пригорнулись 15) до короля, і він би їм у всіх винах пробачив; бо коли тепер не випросять у нього пробачення, то Поляки з'єднавшися з царським військом, всіх як зрадників вирубають. І полковники радилися з гетьманом, що робити, коли справді може у царських послів дійшло з Поляками до договору?
“Тим часом Ракоцій венгерський безнастанно присилав послів, намовляючи гетьмана, щоб він поміг йому на Поляків, доки у них крила не відросли. Гетьман був тому рад і вислав своїх послів до Ракоція, щоб договоритися про союз, приязнь і з'єднаннє (війська) на неприятелів. Послав також послів до господаря молдавського і мунтянського, щоб з'єднатися в союзі й брацтві. Вони тому були раді й присягли на союз, приязнь і брацтво: хто буде неприятель військові Запорізькому, той неприятель і Ракоцію і господареві молдавському і мунтянському, а хто Ракоцієві і мунтянському та молдавському господареві буде неприятелем, той неприятель і війську Запорізькому, і їм одним другого не видавати: військом помагати і разом стояти. Потвердили то записями.
“А все се гетьман зробив тому, що думав, нібито цар справді віддав нас назад Ляхам і тим затрівожився: побоявся, щоб Ляхи не обійшли 16) якимсь чином (Москву) і не привели до союзу на знищеннє війська Запорізького і всіх православних в Малій Росії сущих” 17).
Примітки
1) “Въ нынЂшнемъ во 165_ году октября въ 2 день вЂдомо намъ учинилось, что у гетьмана Б. Хм. въ ЧигиринЂ съ полковники и со всЂми начальными людми былъ сеймъ”-Акты ЮЗР III с. 551.
2) Тамже с. 553.
3) Тексти заяв польської і московської делєґації, з датою 3 листопада за нов. калєндарем-24 жовтня ст. ст., видані у Кубалі дод. 5 і 6. Делєґації обмінялися ними того ж дня-звідомл. Одоєвского кн. 88 с. 493-6. Другого дня був прощальний обід у польських комісарів; третього, 5 н. с. листопаду у московських бояр, що роздали богаті дарунки польським комісарам і австрійським послам-тамже л. 497-9.
4) Московський проєкт надрукований в Собр. госуд. грамот и договоров IV ч. І, привезений Лопухиным польський проєкт в Актах ЮЗР. VIII с. 395 дд. В розмові з Лопухиним гетьман говорив легковажно про “грамотки” прислані від “приятелів” з Польщі-“як нас царські посли віддають польському королеві” (тамже c. 292) й гетьман, мовляв, їм не вірить. Може бути що се мова як раз про сі пункти? Але так легковажно відзивався про них гетьман очевидно тільки “з політики”. В пізнішім маніфесті Виговського до заграничних держав, навпаки говориться про них як “безсумнівні копії” постанов комісії (Архив III. VI с. 363-пор. вище с. 1239). Пункти про поєднаннє церков, про Україну і козаків, і польське звідомленнє про закінченнє комісії містяться також в кн. 25 Польських справ 1656 р. разом з актами московської делєґації (не паґіновані). В латинськім перекладі з польського вони знайшлися в австрійськім державнім архиві, перехоплені у якогось “шведського вояка”-Жерела XII с. 409; в заголовку копії се названо “протоколом трактату відбутого і заключеного при посередництві лєґатів цесарських у Вильні 3 листопаду” Як бачимо, все показує на велику сенсаційність і поширеність сих пунктів.
5) Вони відповідають 4 і 5-му концептові ркп. Чорторийських № 2113; перекладаючи я маю на думці
6) В польськім тексті: protectia, в москов.: под свою оборону.
7) Розумій: вище описанім.
8) trudnilo-помЂшку чинило.
9) Роз.: щоб обминути зачіпки.
10) Сих слів нема в москов. тексті. 11) posluszenstwem, послушаніемъ.
12) Акты Ю. З. Р. VIII с. 400.
13) “Яко шаленый которой ума уступився заволал и молвил”.
14) В ориґ.: “поЂхали”, мабуть в значінню-стали з'їздитися, як я то переклав.
15) В друкованім: “прихохолились”.
16) “не прельстили”.
17) Акты ЮЗР. III с. 555-7.
ВІДОМОСТИ В МОСКВІ ПРО СІ НАСТРОЇ-ПОСИЛКА КИКИНА, РОЗМОВА З ЇВ. ВИГОВ-СЬКИМ В ЛИСТОПАДІ. ПОСИЛКА ФОМИНА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 9 (19) ГРУДНЯ, ПОСИЛКА ЛОПУХИНА, НАКАЗ ЙОМУ.
В сім оповіданню, розуміється, богато тенденційного: старий Виговський хоче висунути перед московськими послами льояльність своєї родини і зложити всі підозріння “шатости” на старого гетьмана. Се стояло в звязку з виборчою аґітацією за булаву, що йшла в тім часі з огляду на безвихідну хоробу Богдана. В дійсности гетьман мабуть ніяк не хотів нарушити воєнного союзу з Москвою, і ледви чи заявляв свідоме і тверде бажаннє цілком з нею зірвати.
З другої сторони -в словах старого Виговського єсть бажаннє виправдати офіціяльну політику старшинського осередку-союз з Ракоцієм і участь Запорозького війська в його поході на Польщу: пояснити се певними помилками допущеними московською дипльоматією,-що вона не допустила козацьких послів до переговорів з Поляками, і под.
Але се не підлягає сумніву-незалежно від того в якій мірі старшина і військо вірило в те, що Москва війшла з Польщею в договір що до України і козаків 1)- що військо і особливо старшина були незвичайно подражнені тим, що Москва трактувала про них без них. Сей факт став постійним арґументом против московської політики, против льояльности до Москви, против орієнтування на Москву. На сей доказ московського автократизму і грубого непошановання прав війська-що цар розпоряжався Козаками і Українцями взагалі, наче своєю худобою-“немов якимись безсловесними”, не переставали нагадувати козакам усі хто підбивав їx проти Москви, і він твердо ліг в політичній свідомости України, як вічна осторога против московської невірности, московської зради супроти козацтва і України. Звичайно сей вираз заступається иншими, мякшими, висловами-наприклад в вище наведеній промові гетьмана, як її переказує московським послам Ост. Виговський, говориться про “немилосердє” царя до України. Але се безсумнівно, що так власне як злочинна зрада (вираз злочин, scelus ми бачили в цитованім вище маніфесті, с. 1239) була усвідомлена і кваліфікована ся московська поведінка в українських кругах.
Відомости про такі неприємні настрої і жалі дійшли до Москви очевидно вже з початком грудня. На-жаль, до нас не заховалися звідомлення царських післанців висланих до гетьмана в осени, для провідування українських вістей. 30 с. с. вересня (10 жовтня) вислано звісного нам спеціяліста в українських справах стольника В. П. Кинина. Йому доручено відвезти гетьманові й Виговському невеличкі дарунки (кожному одного сорока соболів ціною в 80 руб.). Мав при тім повідомити гетьмана. про успіхи царського війська в Інфлянтах, против шведського війська. Головно ж повинен був розвідати про зносини гетьмана з королем польським і шведським, з Ракоцієм і господарями, з турецьким султаном і кримським ханом: чи були посли, в яких справах і з чим відпущені 2). Час коли Кикин був у Чигрині і дістав відправу знаємо з листу Виговського до думного дяка Лопухина, післаного з Кикиним 16 н. с. листопаду. В пізнішім наказі Кикину згадується й його розмова з Виговським, що він мав тоді, в листопаді. З приводу очевидно балачок про війну царя з Шведами і її причини, Виговський вимовляв, з усякою, звичайною для нього обережністю побажання, щоб цар краще не вірив і не мирився з королем польським, а відновив приязні відносини з королем шведським. Брався написати сам до шведського короля, коли б цар не мав нічого против того, і повідомити його, коли б з боку шведського короля виявилась охота до відновлення добрих відносин 3).