Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

¹²) Звідомленнє Одоєвского л. 280.

¹³) У Соловйова с. 1705.

¹⁴) Теки Нарушевича 148 с. 453.

¹⁵) Надруковані у Кубалі Wojna brandenburska c. 397-8-шифрований текст і його розвязка.

¹⁶) Тамже с. 396.

ДІЙСНИЙ ХІД ВИЛЕНСЬКИХ НАРАД, МОСКОВСЬКИЙ ПРОЄКТ РОЗМЕЖОВАННЯ 4 ЖОВТНЯ, ПОЛЬСЬКІ “КОНГОЦЕПТИ”, ПОГОЛОСКИ МІЖ КОЗАКАМИ ПРО ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ.

Коли б козацькі посли були допущені до нарад виленської комісії, се мабуть розсіяло б богато з сих підозрінь, і усунуло б той ґрунт, на якім вони розвивалися - через сю неофіціяльну, образливу для козаків ролю: недопущених до переговорів консультантів. Формально, Москва займала в козацькім питанню позицію ясну й тверду, і козацькі посли-коли б могли бути її свідками і контрольниками, могли б бути вдоволені. Московський уряд стояв на тім, що козацьке військо з своєю територією піддалося під протекцію царя, се факт над котрим царське правительство не допускає ніяких діскусій. Проєктована границя-до Буга-не мала нічого дати Польщі з козацьких займанщин. В “великім

наказі” своїм послам цар передбачав можливість, що Поляки виступлять з докорами Москві за те, що вона вмішалося в польсько-українські відносини, недодержавши трактату-“Як підчас безкоролівя піддані королівські і запорізькі козаки збунтувались і покликали в поміч спільного неприятеля християн кримського хана, почали з Поляками воювати і державу їх руйнувати, а від царя були присилки з покликами щоб вони перейшли на царський бік відмовляючи їх від королівського підданства; і Запорізькі козаки (після того) почали ще гірше бунтуватись і державу Польську нищити, а цар прийняв їх під свою руку з богатьма городами, і се дуже знищило Польську державу”.-В такім разі царські посли мали розповісти всю історію московсько-українських зносин, почавши від початків козацького повстання 1648 р.-мовляв московський уряд старався розвести козаків з Ордою і привести до замирення з королем,-але польський уряд унеможливлював сю льояльну політику своїми насильствами над православною вірою, невиконаннєм даних в сій справі обіцянок (у Зборівськім трактаті) і т. д. Король порушив свою присягу, козаки стали вільними від яких небудь обовязків супроти нього, і цар кінець кінцем прийнявши їх під свою руку, нічим свого договора з Польщею не порушив і т. д. ¹). Тут все було закрите-нема про що говорити. В тайній інструкції послам наказувалось домагатися непорушности православної віри згідно з козацькими вимогами, жадати границі по Буг ріку, коли можна-добиватися також, щоб король обязався Запорізькому війську і його старшині за все що сталося ніяк не мстити і “ніяких воєнних діл з ним не вчинати” ²). Одначе-ніяк не доводити до розриву переговорів, і в крайнім разі непогоджені питання переносити на рішення найближчого сойму ³),-От се й був би той пункт, котрий би козацькі посли, обізнані з польськими практиками, мабуть оспорили б самим серйозним способом московську тактику: замиреннє і переговори тільки були польською штукою, щоб припинити воєнні операції до кращих обставин, не давши ніяких серйозних уступок і гарантій.

На вступних засіданнях до такої принціпіяльної діскусії не прийшло. Московська сторона виступала з обвинуваченнями Польщі за її правонарушення, що викликали війну, і жадали всього в. кн. Литовського і покриття воєнних витрат; польська сторона противставила жаданнє звороту всього завойованого і покриття шкод і витрат польських. Цісарські посередники радили московським делєґатам не бути занадто вибагливими, щоб Поляки не мусіли з біди миритися з Шведами. Московська сторона як розвязку висунула проєкт вибору царя королем польським — наступником Яна-Казимира, і польська делєґація досить сприятливо поставилась до нього, вірно вгадавши, що се зробить московську сторону податливішою в инших вимогах. Натомісць австрійська була дуже неприємно вражена-бо польське наслідство було пропоноване цісареві і ним остаточно не відхилене; вона готова була розірвати переговори, але Поляки і Москалі того не хотіли, рішили вести переговори далі, хочби й без посередників, і от тут, по сих вступних переговорах виринуло — в перших днях нов. ст. вересня українське питаннє. 4 жовтня московські делєґати подали польським таку писану пропозицію: В царську сторону Біла Русь від Динабурга на Березину до Борисова, відти на Свислоч на Припеть. Инші землі в. кн. Литовського зістануться за царем на 20 літ, в покриттє понесених царем видатків. Мала Русь, Волинь і Поділлє цареві на віки. “Корол. величество не має на вічні часи вступатися в ту Малу Русь, Поділлє і Волинь, в замки і уїзди, де тепер цар. вел. війська Запорізького люде — та Біла Русь (мб. Мала), Волинь і Поділлє до Московської держави цар. вел-ву по ріку Буг на віки. До Корони Польської за рікою Бугом ⁴) тої Малої Руси, Волини й Поділля замків і уїздів ні жилих ні пустих не займати ні засідати, ні воєнних людей з свого панства, ні наємних, ні з чужих земель, ні явно, ні потай за ріку Буг не посилати. Гетьманові Б. Хмельницькому, писареві, полковникам теперішнім і наступним, які будуть за постановленнєм цар. вел., ні всякого стану людям війська Запорізького не мстити ані жадних воєнних справ з ними не зачинати, ні жадного лиха їм не хотіти” ⁵).

Польські делєґати сі пропозиції відкинули і заявили, що вони готові відновити старі границі, початків XVII віку: віддати Москві Смоленськ і Сіверські городи, з тим щоб Москва відступилася від козаків і України, і цар постарався помирити Поляків з козаками. На се бояре відповіли, що козаки цареві присягли і відступитися від них цар не може, і нічого доброго з того б не вийшло: не будуть ні вашими ні нашими,- коли цар від них відступиться, вони піддадуться або султанові, або ханові, або шведському королеві, і з'єднавшися з ними стануть воювати і Москву і Польщу. Коли ж Польща і Москва об'єднаються під пануваннєм московського царя, то й козаки будуть з ними разом ⁶).

Діскусія не розвинулася, бо від царя прийшла інструкція — перед усім доходити воєнної конвенції проти Шведів; але в актах польської делєґації лишилися цікаві концепти відповіди “О Ukrainie” - дещо з них війшло потім в проєкти договору, ми побачимо їх далі, а тепер наведемо ті що зісталися тільки “концептами”:

“Козаки Запорозькі через союз царя з Короною Польською не можуть бути відірвані від Річипосполитої, але з огляду, що в нинішнім замішанню Річипосполитої вони зложили цареві присягу, і цар присяг їх не випускати з своєї протекції, то цар їх матиме в своїй протекції. Але як тільки буде коронований на королівство польське і в. кн. Литовське, так (козаки) зараз з'єднуються в одно панство з Річпосполитою і вічно належатимуть до Річипосполитої підданством і послушенством. Тепер же по договорі і виборі царя на королівство вони ніяких утисків, зачіпок, наїздів, прикростей і утисків людям і панствам Корони Польської і в. кн. Литовського не будуть чинити, а навпаки — за порозуміннєм короля з царем козаки Запорозькі будуть повинні ставати на кождого неприятеля Річипосполитої — бо ж він заразом ворог і царя й. м. — і відправлятимуть воєнну послугу де буде потрібно. А король ні сим козакам ні потомкам їх за попередні провини не допустить ніяких кривд ні претензій ні помсти: прийме

їх до ласки і у всіх вільностях, привилеях і свободах заховає і ще до більших, але слушних допустити обіцяє. Для ґрунтовнішого заспокоєння король і цар вишлють своїх комісарів, порозумівшися між собою і з козаками про час і місце, і ті комісари всі труднощі й претензії Річипосполитої й козаків заспокоять, так щоб і Річпосполита була певна їх вірности, і обивателі коронні і в. кн. Литовського по маєтках своїх, в ріжних воєводствах, між козаками могли безпечно мешкати і господарити. Для того або вимежують козакам певний уділ ⁷) або ґрунтовно заґарантують безпечність обивателів коронних і литовських між козаками ⁸).

Инший “концепт” (“третій”) мотивує і становить справу трохи инакше: “Що до України-з огляду що козаки не заспокоєні ще Річпосполитою в своїх претензіях, вона зараз повернена (до Польщі) бути не може,- аби відступивши від царя не шукали собі иншої протекції, і при теперішній комісії нема нікого з повновластю до трактування ні від самого гетьмана Б. Хмельницького ні від війська Запорізького Тому нехай уже цар вел.-коли приходить до братерської згоди і вічного спокою з Королівством Польським, візьме на себе посередництво і в відносинах з козаками, з побожности своєї запобігаючи дальшому розливанню християнської крови. Аби і Річпосполита була помирена з тим військом, завсіди їй потрібним; і військо Запорізьке в своїх претензіях як найпристойніше було задоволене, і обивателі коронні повернувши до домів і маєтностей своїх, безпечно в них мешкали — хоча б (прийшлось) виділити также якусь частину Запорізькому війську. А що тепер козаки Запорізькі піддалися під владу царя вел., то має він їм наказати, аби поки з ними не буде уложена згода і порозуміннє, вони вийшли б з тих країв, що не містяться в визначеній їм лінії і не боронили обивателям Річипосполитої повороту до їх власних домів” ⁹).

Два наступні концепти, з котрими стрінемося далі, повторяючи ті ж мотиви і гадки, вносять деякі нові конкретні риси. Так що до лінії козацької поясняється що се має бути лінія Білоцерківська. “Україна з послушенством козаків Запорізьких, яко піддана Річипосполитої” має вернутися до Річипосполитої не після коронації, а вже після елєкції царя, і т. д. ¹⁰).

Примітки

¹) Справи польського двору кн. 87 л. 45-59.

²) Тамже с. 131 і 141.

³) Тамже с. 131-2.

⁴) Себто на схід від Буга.

⁵) ркп. Чорторийських 2113 с. 121.

⁶) Московське звідомленнє кн. 88 л. 242 дд; звідомленнє польське у Кубалі с. 43.

⁷) vczynia albo ydzial pewny kozakom zamierzywszy.

⁸) “Drugi Koncept”-ркп. 2113 с. 165; те що названо тут концептом першим і перша половина другого-се проєкти полагодження церковної схизми.

⁹) Тамже с. 166.

¹⁰) с. 169-171.

НАРАДИ СТАРШИНИ З-ПРИВОДУ ЇX, ОПОВІДАННЄ ЯНЕНКА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ОСТ. ВИГОВСЬКОГО, АКТИ ВИЛЕНСЬКОЇ КОМІСІЇ ОТРИМАНІ СТАРШИНОЮ, ОСТ. ВИГОВСЬКИЙ ПРО ВРАЖІННЯ ВІД НИХ, ГНІВ ГЕТЬМАНА, “МОСКОВСЬКА ЗРАДА”.

Перше ніж щось з тих “концептів” попадало на комісарський стіл, гадки і проєкти в них виложені широко ходили наоколо і доносилися до козацьких делєґатів, що сиділи бездільно коло комісарів і не допущені до офіційних нарад з тим більшою увагою і підозрілістю прислухалися до всяких чуток і вигадок, котрими годувала їх і одна і друга сторона, по можности ворожо настроюючи на противника. Ті пляни що містилися в польських концептах не могли не настроювати їх трівожно. Бути поверненими до Польщі після вибору царя на Польське королівство, а тим часом зараз же вернутися на польську службу на умовах Білоцерківського трактату, опорожнити всі позиції поза білоцерківською лінією, пустити на Україну шляхту — се була перспектива як найгірша. А при тім заінтересованню, яке виявляли московські делєґати в елєкції царя, можна було справді побоюватися з їx боку яких небудь необережних концесій, а потім московського натиску на військо в напрямі козацького “послушенства” Полякам. Без сумніву, в такім напрямі інформували гетьмана козацькі післанці, а коли інформація з яких небудь причин переривалась, розтрівожена уява домальовувала одержані відомости ще більше песимістичними можливостями. В сім напрямі козацька верхівка працювала навіть не без певної тенденції, добуваючи з песимістичних настроїв козацтва диктаторські уповаження для себе: шукати всяких способів щоб забезпечитися від таких прикрих можливостей-системою нових союзів, договорів, воєнних конвенцій то що.

На жаль до нас тільки з третіх рук, в обстанові не дуже то певній долетіли відомости про наради, які відбувались у гетьмана в осени сього року в звязку з сею трівожною ситуацією. В жовтні воєводу київського Андр. Бутурлина затрівожила відомість, що у гетьмана відбулася велика рада, “сойм з полковниками і всею старшиною” ¹), як він висловився, доносячи цареві, і після того сойму гетьман велів бути готовими усім полковникам і сотникам. Бутурлин всяко старався щось розвідати про той “сойм”, але ніхто йому не хотів нічого сказати, тільки київський наказний полковник Василь Дворецький, що заступав Яненка-Хмельницького, “за большою клятвою” розповів дещо, запевнюючи собі московську ласку. На запитання воєводи, “наєдинЂ тайнымъ обычаем”, “не чаєтъ ли въ гетьманЂ и писарЂ какіе шатости, и нЂтъ ли у у нихъ какихъ дурныхъ умысловъ, и о чемъ у него былъ сеймъ, и для чего всему войску велЂлъ быти готовымъ”, сказав він:

“Боїться гетьман царського гніву, і дуже трівожиться за своїх післанців, післаних від козаків на комісію: досі не вернулись вони, і так думають, що їx затримано, а котрі козаки приїздили (з Вильна чи з Білоруси), кажуть, що їx розіслано (до вязниць). З того вони (гетьман і військо) міркують, що цар на них гнівається,- думають, що він їх велів віддати назад польському королеві, і воювати їх. Гетьман і писар з того трівожаться поготів, і боячись такого, гетьман посилав своїх послів до Ракоція венгерського, до господаря молдавського і до мунтянського і до кримського хана, намовляючи до союзу. З тих усіх країв були у гетьмана посли і зложили з ним договір: коли хто небудь на нього буде наступати, всім йому помагати і всім разом триматись — на тім зложили між собою присягу і обмінялися листами”. (На взірець тих листів Дворецький передав Бутурлину український переклад договірної записи Ракоція з 7 вересня).