Ті, що співають у терні
Шрифт:
Наступного дня з’явився Роб — уперше відтоді, як висадив Ральфа, і терпляче чекав, поки вони попрощаються. Точно не молодята, бо він приїхав пізніше, а від’їжджає раніше. І на таємних коханців не схожі. Вони одружені — це написано у них на обличчях. І люблять одне одного, справді дуже люблять. Як він зі своєю господинею; велика різниця у віці сприяє міцності шлюбу.
— До побачення, Меґі.
— До побачення, Ральфе. Бережи себе.
— Берегтиму. І ти себе бережи.
Він нахилився поцілувати її; попри тверде рішення не робити цього, Меґі міцно
Ральф увібрався до авто і сидів непорушно, поки Роб розвертався, а потім уставився поглядом у вітрове скло, жодного разу не озирнувшись. Мало хто з чоловіків здатен на таку витримку, подумав Роб, який ніколи не чув про Орфея. Вони мовчки проїхали крізь джунґлі й добралися до океанського боку острова Метлок, туди, де стояла довга пристань. Коли вони потискали один одному руки, Роб поглянув у обличчя чоловіка і здивувався. Іще ніколи не бачив він таких людяних і сумних очей. А відчуженість зникла з очей архієпископа Ральфа назавжди.
Коли Меґі повернулася до Хіммельхоху, Енн відразу ж відчула, що втратить її. Так, то була та сама Меґі, але набагато впевненіша у собі і якась інакша. Що б там архієпископ Ральф не казав їй перед поїздкою на Метлок, але на острові все склалося так, як хотілося Меґі. Нарешті. Давно пора.
Вона взяла Джастину на руки, немов тільки тепер збагнула, що означає бути її матір’ю, і стала, чукикаючи малу і з усмішкою оглядаючи кімнату. Її очі зустрілися з очима Енн і були вони такі жваві, такі сяючі, що на очах в Енн виступили сльози радості.
— Я вам така вдячна, Енн, така вдячна!
— Тю, а за що?
— За те, що прислали Ральфа. Ви, напевне, знали, що після цього я залишу Люка, тож спасибі вам і за це, моя люба. О, ви навіть не уявляєте, як це мені допомогло! Знаєте, до приїзду Ральфа я вирішила було залишатися з Люком. Але тепер я повертаюся на Дрогеду і більше ніколи й нікуди звідти не поїду.
— Я страшенно не хочу, щоб ти їхала, а ще більше я не хочу, щоб звідси їхала Джастина, але я рада за вас обох, Меґі. Люк ніколи не дасть тобі нічого, крім нещастя.
— А ви знаєте, де він є?
— Щойно повернувся з цукроочисного заводу в Сіднеї. Рубає тростину поблизу Інгема.
— Попередьте його, що я приїду з ним побачитися. І, хоч як би мені не було огидно, переспати з ним.
— Що?
Очі Меґі засвітилися.
— У мене двотижнева затримка, а в мене ніколи не буває затримок навіть на день. Востаннє це трапилося тоді, коли ми зачали Джастину Я вагітна, Енн, я точно знаю, що вагітна!
— О, Боже! — охнула Енн, поглянувши на Меґі так, немов ніколи не бачила її раніше. Втім, такою вона її, можливо, ще не бачила. Вона облизала пошерхлі губи і, затинаючись, сказала:
— Це може бути фальшива тривога.
Та Меґі впевнено похитала головою.
— Ой, ні! Я вагітна. У кожної жінки свої ознаки.
— Нічогенька халепа,
— О, Енн, не будьте сліпою! Невже ви не бачите, що це означає! Я ніколи не матиму Ральфа, і я завжди знала, що ніколи не матиму його. Але ж він буде зі мною, буде! — Меґі розсміялася і стиснула Джастину так міцно, що Енн перелякалася, що мала заверещить, але дивно — вона не заверещала. — Я маю ту частину Ральфа, яку ніколи не матиме Церква, ту його частину, яка продовжує рід із покоління в покоління. Завдяки мені він житиме далі, бо я знаю, що у мене буде син! А у цього сина будуть свої сини, і сини синів — тут я випередила самого Господа Бога! Я кохала Ральфа з десяти років і, напевне, кохатиму його й тоді, коли мені буде сто. Але хоча він не мій, його дитина буде моєю. Моєю, Енн, моєю!
Пристрасть та піднесення поступово вщухли; і вона знову стала колишньою, добре знайомою Меґі, тихою й милою, але з досить помітною струною залізної непохитності, що давала їй здатність протистояти значно більшим труднощам. Енн замислилася — невже це сталося лише тому, що я послала на острів Метлок Ральфа де Брикасара? Хіба ж це можливо, щоб хтось отак різко змінився? Енн так не думала. Напевне, ця риса була притаманна Меґі, про її існування і не підозрювали. У характері Меґі була не тоненька залізна струна — то була справжня сталева линва.
— Меґі, якщо ти мене хоч трішки любиш, пообіцяй, що дещо затямиш заради мене, гаразд?
Великі сірі очі звузилися до щілинок і хитро зблиснули.
— Що ж спробую!
— Коли я прочитала усі свої книжки, то взялася за фоліанти, що їх зібрав Людді, й за багато років перечитала їх майже всі. Особливо мені сподобалися книги з древньогрецької міфології, вони мене заворожили. З цих книг випливає, що древні греки знали все про все і для кожного явища чи предмета мали конкретне слово; немає такої життєвої ситуації, для якої вони не мали б чіткого визначення та опису.
— Знаю. Бо й сама прочитала багацько книжок Людді.
— Тоді ти маєш знати. Греки стверджують, що коли щось любиш поза межами здорового глузду, то це гріх проти богів. І пам’ятаєш, там йдеться, що коли когось кохають наперекір здоровому глузду, боги стають ревнивими і знищують об’єкт кохання у розквіті сил. У цьому — важливий урок та істина, Меґі. Любити так сильно — це богохульство!
— Богохульство, Енн! Ось де ключове слово — богохульство! Але я не любитиму сина Ральфа богохульно. Я любитиму його з непорочністю Святої Богородиці.
У карих очах Енн палахкотів смуток.
— Зрозуміло, але чи любила сама Богородиця непорочно? Бо об’єкт її кохання був знищений у цвіті літ, хіба ж ні?
Меґі поклала Джастину в колиску.
— Чому бути, того не минути. Я не можу мати Ральфа, але я можу мати від нього дитину. І я почуваюся так, немов… Мені здається, що в моєму житті з’явилася мета! Оце й було найгіршим за останні три з половиною роки — мені здавалося, що я живу безцільно! — Вона всміхнулася і її обличчя осяв вираз рішучості.