Ті, що співають у терні

Маккалоу Колін

— Я захищатиму цю дитину всіма доступними мені засобами, у що б це мені не вилилося. І найперше — ніхто, включно з Люком, не має права вказувати мені, яким ім’ям я маю назвати майбутню дитину. Бо це моє право. Мене нудить від одної лише думки про необхідність переспати з Люком, але я зроблю це. Я пересплю з самим дияволом, аби тільки він забезпечив майбутнє цієї дитини. А потім я повернуся додому, на Дрогеду, і, сподіваюся, більше ніколи Люка не побачу. — Меґі повернулася від колиски. — Ви з Людді приїдете провідати нас? На Дрогеді завжди знайдеться місце для друзів.

— Раз на рік — скільки ми живі будемо. Нам із Людді дуже хотілося б бачити, як зростає Джастина.

* * *

Лише

думка про майбутню дитину Ральфа підтримувала хитку хоробрість Меґі, коли невеличкий вагон-мотор, погойдуючись і посмикуючись, долав довгі милі до Інгема. Якби не впевненість у тому, що в її лоні зростає нове життя, то секс із Люком здався б їй найбільшим гріхом проти самої себе; але заради Ральфової дитини вона була готова зійтися із самим дияволом.

Вона знала, що з практичної точки зору це теж нелегко. Але вона накреслила план майбутніх дій так ретельно, наскільки дозволяв їй максимум власної проникливості, і, як це не дивно, з допомогою Людді. Від нього нічого не приховати — надто вже розумний та проникливий він був, та й користувався необмеженою довірою Енн. Він із сумом поглянув на Меґі, похитав головою і дав їй прекрасну пораду. Ясна річ, про справжню мету візиту Меґі до Люка нічого не говорилося, але Людді, як і більшість людей, які читали розумні фоліанти, легко додав два до двох.

— Не треба казати Люку, що ти збираєшся кинути його, коли він зморений повернеться від своєї тростини, — делікатно зауважив Людді. — Буде значно краще, якщо ти підловиш його у доброму гуморі, еге ж? Тож найкраще побачитися з ним увечері в суботу або вранці у неділю, коли скінчиться його тижнева зміна на кухні. Розповідають, що Люк — найкращий кухар серед рубачів, він навчився куховарити ще тоді, коли був жалюгідним стригалем-початківцем, а стригалі набагато вимогливіші їдоки, аніж рубачі. Тобто я хочу сказати, що кухонна зміна — це для нього, наче відпочинок, бо куховарить він граючись. Отже, пояснюю ще раз, Меґі: новиною про майбутню дитину Люка треба ошелешити тоді, коли він почуватиметься пречудово після тижня, проведеного на кухні.

Останнім часом Меґі думала, що вона давно розучилася червоніти; вона незмигно дивилася на Людді, й жодного разу навіть не зашарілася.

— А ви не могли б дізнатися, в який саме тиждень Люк куховаритиме? Якщо ж ви не зможете, то як це зробити?

— Та все буде в ажурі! — бадьоро відповів Людді. — Я неодмінно дізнаюся. Бо повсюдно маю багато нашорошених вух та завидющих очей.

У суботу підвечір Меґі приїхала до Інгема і влаштувалася в готелі, який видався їй більш респектабельним. Усі міста півночі Квінсленду мають по готелю на кожному розі в кожному кварталі. Залишивши свою невеличку валізку в номері, вона пройшла до похмурого фойє, щоб знайти там телефон. У місто на тренувальний матч приїхала команда гравців у регбі, й вони групками вешталися коридорами — напівголі, напідпитку, а забачивши Меґі, вітали її появу гучними привітаннями, поплескуючи її по спині та сідниці. Поки Меґі добралася до телефону, вона тремтіла від страху — вся ця авантюра здавалася їй суцільним кошмаром. Але, долаючи гамір та відвертаючи погляд від п’яних пик футболістів, вона примудрилася таки додзвонитися на ферму Брауна, де Люк рубав цукрову тростину, і попросила передати, що до Інгема приїхала його дружина і хоче з ним побачитися. Переляк на її обличчі змусив господаря готелю провести її до номера і почекати, поки Меґі замкнеться на ключ.

Прихилившись до одвірка, Меґі полегшено зітхнула й обм’якла. До їдальні вона піти не наважилася, хоча це означало бути голодною аж до повернення. На щастя, господар поселив її поряд із дамським туалетом, щоб вона, за потреби, мала змогу більш-менш спокійно пробиратися туди. Відчувши, що ледь тримається на ногах, Меґі дошкутильгала до ліжка, сіла, схиливши голову, й уставилась поглядом на свої тремтячі руки.

Всю дорогу думала вона про те, як найкраще зреалізувати задумане, і все її єство криком кричало: «Швидше, якомога швидше!» До переїзду

в Хіммельхох їй ніколи не доводилося читати опису зваблення до статевої близькості, й навіть тепер, маючи на озброєнні кілька вичитаних переказів, вона не була впевнена в тому, що зробить це на практиці. Але вона мусила зробити це, бо знала, що коли почне говорити з Люком, увесь її план піде коту під хвіст. Бо в неї аж язик свербів сказати йому все, що вона про нього думала. Але це бажання повністю поглинало прагнення повернутися на Дрогеду, де син Ральфа буде у повній безпеці.

Тремтячи від страху в липкому солодкавому повітрі, вона зняла з себе одяг, лягла на ліжко і, заплющивши очі, спробувала не думати ні про що інше, окрім необхідності убезпечити Ральфову дитинку.

Коли Люк з’явився в готелі о дев’ятій вечора, регбісти йому не докучали: більшість із них уже лика не в’язали, а ті, що примудрялися триматися на ногах, були надто п’яні, щоб бачити далі своїх келихів із пивом.

Людді як у воду дивився: наприкінці своєї кухарської зміни відпочилий Люк бажав розважитися і випромінював доброзичливість. Коли молодший син Брауна приніс до бараку звістку від Меґі, він саме домивав посуд після вечері й планував поїхати велосипедом до Інгема, щоб разом із Арне та хлопцями влаштувати звичну суботню гулянку. Перспектива зустрітися з Меґі видалася йому привабливою альтернативою: після їхнього тижневого відпочинку в Атертоні він час від часу жадав її, попри фізичну виснаженість. Тільки страх перед розмовою на тему «Коли ж ми купимо власну домівку і заживемо, як люди?» утримувала його від того, щоб заскочити до Хіммельхоху, щоразу, коли йому доводилося бувати неподалік Данні. Але тепер вона сама до нього приїхала, і він був не проти провести з нею ніч у ліжку. Тому він нашвидкуруч домив тарілки, сів на велосипед і щосили крутив педалі близько милі; потім йому повезло — його підібрала вантажівка. Але коли його висадили разом із велосипедом за три квартали до готелю, де зупинилася Меґі, його ентузіазм помітно охолов: всі аптеки були зачинені, а при собі презервативів він не мав. Люк зупинився, витріщившись у вітрину на погризені міллю, розтріскані від спеки шоколадки та мертвих м’ясних мух, і знизав плечима. Що ж, можна ризикнути. Це буде лише раз, а якщо трапиться дитинча, то, дай Боже, щоб цього разу був хлопчик.

Меґі знервовано підстрибнула, зачувши, як він постукав у двері, встала з ліжка і, тупаючи босими ногами по підлозі, пішла до дверей.

— Хто там? — спитала вона.

— Люк, — почувся його голос.

Вона повернула ключ, прочинила двері й відступила убік, коли він поштовхом розчинив їх. Щойно він опинився у кімнаті, вона зачинила двері й вклякла, уставившись на нього. А він дивився на неї: на збільшені груди, кругліші та спокусливіші, аніж раніше, на соски, які після народження дитини з блідих стали темно-червоними. Якщо він потребував стимулу, то цей стимул був більш, ніж адекватним; Люк простягнув руки, підняв Меґі й поніс до ліжка.

Поки надворі було видно, вона й слова не промовила, хоча її дотик довів його до тремтливого бажання, якого він раніше й не знав. А тепер вона лежала, відсунувшись від нього, відсторонена і якась дивовижно далека.

Задоволений, він розпростерся, позіхнув і прокашлявся.

— І що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — спитав він.

Вона повернула голову і широко розкритими очима, сповненими презирства, поглянула на нього.

— То що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — знову спитав Люк.

Вона розтулила губи, усміхнулася.

— Я приїхала сказати тобі, що повертаюся на Дрогеду.

Він не повірив почутому, придивився до її обличчя і збагнув, що вона таки не жартує.

— Чому? — спитав він.

— Я казала тобі, що станеться, якщо ти не візьмеш мене до Сіднея, — пояснила Меґі.

Його ошелешення було щирим.

— Але ж Меґ! Чорт забирай, то було аж півтора роки тому! І ми були з тобою у відпустці! Чотири тижні в Атероні, які влетіли мені в копієчку! Після тої поїздки я не міг дозволити собі тебе ще й до Сіднея звозити!