Ті, що співають у терні
Шрифт:
А Меґі залишалася в Данглоу з Мюллерами. Рясно потіючи, вона пережила мокрий сезон — так називався сезон мусонних дощів. Сухий сезон тривав із березня до листопада, у цій частині континенту він був не такий вже й сухий, але, порівняно з мокрим, це був рай. Під час мокрого сезону небеса розверзалися і блювали водою, але не постійно, а час від часу; у перерві між потопами земля парувала, і з тростини, ґрунту, джунглів та пагорбів здіймалися великі хмарини білої пари.
Час ішов, і Меґі тужила за Дрогедою. Вона пересвідчилася, що північний Квінсленд ніколи не стане їй домівкою. Передусім, їй не підходив клімат, мабуть, через те, що більшу частину життя вона провела в сухому повітрі. А ще Меґі зненавиділа самотність, непривітність та відчуття безжальної й невідступної млявості та апатичності. Вона зненавиділа
Усе єство Меґі бунтувало проти мовчазного визнання місцевими мешканцями цього нормальним; ніколи вона не змириться з цим жахом, навіть якщо їй усе життя доведеться прожити в північному Квінсленді! І їй прийшла похмура думка, що, можливо, доведеться прожити тут усе життя, або принаймні поки Люк постаріє і кине рубати тростину. Хоч як би Меґі не тужила за Дрогедою, вона була надто гордою, щоби зізнатися родині про те, що чоловік ігнорував її; радше вона змириться з цим довічним ув’язненням, аніж зізнається у цьому — наказала Меґі сама собі з лютою злістю.
Минали місяці, минув рік, і поволі наближався кінець другого року. Лише незмінна доброта Мюллерів тримала Меґі в Хіммельхосі, хоча вона намагалася вирішити свою дилему. Якби вона написала Бобу, щоб той вислав грошей на поїздку додому, він зробив би це негайно, переказавши гроші телеграфом, але бідолашна Меґі не наважувалася розповісти родині, що Люк залишив її без копійчини. Бо розповівши про це, вона б мала залишити Люка назавжди, а Мегі ще не була готова до такого кроку. Усе в її вихованні поєдналося в таємній змові проти наміру покинути свого чоловіка: віра у святість шлюбної обітниці, сподівання на дитину, становище Люка як її чоловіка та володаря долі. Було і те, що пояснювалося її особистою вдачею: ота вперта незламна гординя та невиразне відчуття, що все так склалося з її вини, а не лише через провину Люка. Якби в ній не було якоїсь прихованої вади, то Люк повівся б інакше.
За півтора року заслання Меґі бачилася з Люком шість разів, і часто думала, хоча й ніколи не чула про таку річ, як гомосексуалізм, що краще б Люк оженився на Арне, бо він постійно жив із ним і полюбляв його компанію. Вони стали повноцінними бізнесовими партнерами і переміщалися туди-сюди вздовж тисячо-мильного узбережжя, прямуючи туди, де починався сезон рубання цукрової тростини. Вони ніби жили лише для того, щоб працювати. Коли ж Люк таки приїздив на побачення, то не прагнув фізичної близькості, а сидів годину-дві, теревенячи з Мюллерами, потім виводив дружину на прогулянку, по-дружньому цілував — і знову надовго зникав.
Усі троє — Меґі, Людді та Енн — свій вільний час проводили за читанням. Хіммельхох мав бібліотеку значно більшу за ті жалюгідні кілька полиць на Дрогеді; вона містила книги набагато розумніші та набагато непристойніші, й Меґі читаючи їх, відкрила для себе чимало нового.
Якось у червневу неділю 1936 року до Хіммельхоху заявилися Люк та Арне, вкрай задоволені собою. За їхніми словами, вони приїхали, щоб влаштувати їй справжнє свято — повезти її на кейлі, що гельскою мовою означало вечірку з музикою й танцями.
На відміну від загальної тенденції етнічних груп в Австралії до розосередження та асиміляції, щоби стати просто австралійцями, різні народи на півострові, що на півночі Квінсленду, суворо дотримувалися своїх традицій, і тут населення загалом складали чотири групи:
На превеликий подив Меґі, Люк та Арне були вдягнені в чоловічі спідниці-кільти; коли ж вона отямилася і перевела дух, то дійшла висновку, що в цих спідницях Люк та Арне мають розкішний вигляд. Ніщо не сидітиме на справжньому чоловікові більш по-чоловічому, аніж спідниця-кільт, бо коли мужчина йде широкими чіткими кроками, вона красиво розвівається численними складками позаду і залишається непорушною спереду, де висить, захищаючи пах, шкіряна сумка хутром назовні, а з-під краю, що доходить до колін, видніються сильні красиві ноги в панчохах із діамантовими застібками та черевиках із пряжками. Надворі було надто жарко для пледу та куртки, і чоловіки задовольнилися білими сорочками, розстебнутими до половини грудей та закоченими вище ліктів рукавами.
— А, між іншим, що таке кейлі? — спитала Меґі, коли вони вирушили в дорогу.
— Гельською це означає збори, шумне збіговисько.
— Заради Бога, навіщо ви вдягнули кільти?
— Без них нас туди не пустять, а ми вже зажили слави на всіх кейлі від Брісбена до Кернса.
— Та невже? А мені гадалося, що ви рідко десь буваєте, бо навіть уявити не можу, що Люк спромігся відкласти грошей на кільт. Чи не так, Арне?
— Чоловік має право інколи розслабитися, — ухильно відказав Люк, немов виправдовуючись.
Кейлі проводився у великій, схожій на сарай, хирлявій халупі посеред мангрових боліт, що скупчилися, немов гнійники, біля гирла Данглоу-ривер. «Ну й огидні ж запахи у цих краях!» — розпачливо подумала Меґі, морщачи носа від іще одного неописанно огидного амбре. Меляса, пліснява, нужники, а тепер ще й мангрові болота. Тут усі міазми морського узбережжя сполучилися в єдиний сморід.
Ясна річ, кожен чоловік, що заходив до сараю, мав на собі кільт; коли ж вони увійшли і Меґі озирнулася, то збагнула, наскільки жалюгідно-сірою почувається пава біля сліпучо-розкішного павича-самця. Жінок затьмарили чоловіки, що їх майже не було видно, і на пізніших стадіях вечірки це враження лише посилилося.
Двоє дудців на волинці в картатих шотландських накидках зі складним візерунком на загальному світло-блакитному тлі, стояли на хиткому помості й синхронно вигравали веселу танцювальну мелодію; їхнє світло-жовте волосся стояло дибки, а розпашілими обличчями стікав рясний піт.
Кілька пар танцювали, але загалом діяльність зосереджувалася довкола групи чоловіків, які роздавали склянки з напоєм, вочевидь, з шотландським віскі. Меґі затиснули у куток разом із кількома іншими жінками, які, здавалося, цілком задовольнялися своєю роллю захоплених глядачів. Жодна жінка не мала на собі картатої накидки; шотландські жінки не носять кільтів, лише картаті пледи, а спека стояла така, що про накидки з важкої щільної матерії навіть думати не хотілося. Тому жінки були вдягнені у звичні неоковирні бавовняні шмати у стилі мешканців півночі Квінсленду, принижено обвислих на тлі розкішних чоловічих спідниць. Там були яскраві червоно-білі кільти клану Мензі, жваві чорно-жовті кольори клану Маклеодів із Льюїса, блакитно-червоні клітинки клану Скене, яскравий і складний візерунок клану Огільві, приємні для ока червоні, сірі та чорні клітини клану Макферсонів. Люк у кільті клану Макнілів, Арне — у картатій спідниці клану Сассенак доби короля Якова. Просто прекрасно!
Люка та Арне тут всі, вочевидь, знали і любили. «Скільки ж разів приходили вони сюди без неї? І що змусило їх привести її сюди саме сьогодні?» Меґі зітхнула і прихилилася до стіни. Решта жінок із цікавістю розглядали її, особливо придивлялися вони до обручки на її руці; Люк та Арне були об’єктами захопленої уваги жіноцтва, вона ж була об’єктом жіночих заздрощів. «Цікаво, що скажуть вони мені, коли дізнаються, що отой високий чорнявий красень, який, між іншим, є моїм чоловіком, бачився зі мною лише двічі за останні вісім місяців і жодного разу не затягнув мене до ліжка? Лишень погляньте на цю солодку парочку! На цих бундючних хлюстів, що зображають із себе шотландських горців! До речі, жоден із них не є шотландцем, а кільти вони начепили лишень для того, щоби бути в центрі уваги. Та вони ж наче двійко імпозантних шахраїв! Ці типи такі самозакохані, що їм нічия любов і не потрібна».