Тістечка з ягодами
Шрифт:
— Цікаво. Мені здається, що я вже десь чула це прізвище.
— По телебаченню. Був такий навчально-моралізаторський серіал «Ставлю на Толека Банана», — з усмішкою сказав Рисек. — Тільки що я на свого не поставив би і п’яти грошів. Тому і поміняв прізвище в період постюнацького бунту. Потім мені попустило, але прізвище залишилося.
— А що ти зробив із облогами?
— Я хотів їх продати, коли раптом вийшла постанова про те, що за обсадження облогів деревами держава сплачує прижиттєву ренту.
— А
— Теж від держави. Єдине, що я мусив зробити, це найняти людей і засадити ці гектари цілини. Тепер мені капає щомісяця понад десять тисяч злотих ренти. А ти журилася, що я щось там докладаю тобі зі своєї жебрацької зарплати.
До кабінету зазирнула дрібна шатенка в зеленій картатій сукенці.
— Перепрошую, директоре, можна вас на хвилинку?
— Заходь сміливо, дитинко, — запросив її Рисек. — А до речі, Ягідко, вгадай, хто вона така?
Хвилину я намагалася допасувати обличчя шатенки до всіх знайомих мені людей.
— Здаюся.
— Це стажистка Карина після видалення зуба. Ти можеш у це повірити?
Чому б і ні? Якщо Гендальф Сірий може обернутись у Гендальфа Білого…
— І як ти тепер почуваєшся, Каринко?
— Я цілковито очистилася. Бо не досить, що мусила змінити половину гардеробу й косметики, на мене ще й чекає купівля нових фарб.
— Ти покинула малювати турпістичні картини?
— Я мала на увазі звичайні фарби для стін. Зараз мої стіни темно-фіолетові, а я погано переношу цей відтінок.
— То ти маєш багато роботи. Бо і стіни перемалювати, і цілі змінити.
— Багато, пані Ягодо, але це навіть класна забава, отакі пошуки власного місця в житті. Пошуки мети. Часом навіть класніші, ніж сама мета.
Тридцять перше
— Ягідко, чи ти щаслива з тим своїм Бартеком?
Ну нічого собі. Навіть не знаю, чи я взагалі з ним, а що вже тут розводитися про щастя.
— Чому ти питаєш, тату?
Я зиркнула на годинник. За п’ятнадцять хвилин треба бути на станції, а тут заповідається на серйозну розмову.
— І сам не знаю.
Ой, це прозвучало нещиро.
— Ти його не любиш?
— Я завжди сподівався, що ти вийдеш заміж за військового. Ті хлопці і справді мають впорядковане життя.
— А Бартек?
— Ну що ж, мені здається, що він чогось посилено шукає. І я побоююсь, що шукаючи, втрачає те, що й насправді цінне.
— Ти так гадаєш?
— Але ти, Ягідко, не переймайся. Неподалік нас є чудово облаштовані казарми.
ВЕРЕСЕНЬ
Перше
Я не люблю вересень. У цьому місяці мій день народження. Він схиляє до непотрібних роздумів і невтішних підсумків. Ти починаєш порівнювати себе зі знайомими,
Наразі він нудний. Юлька мовчить, захоплена шиттям халатів. Мацек теж, поглинутий згадуванням своєї гадюки підколодної. Маріоля, втупившись у телевізор, вивчає реклами нової овочерізки. Ядзя дрімає в диспетчерській. А Болека немає. Він проводить свою напіввідпустку в Кракові. Зате є доктор Акула. Він зачинився у своїй ординаторській і наказав кликати його тільки в серйозних випадках.
— І нехай Юліан мені не заважає. І ніхто інший теж, бо я буду змушений удатися до стетоскопа, — закінчив він.
Тож я і не заважаю, а надто тому, що мене щойно відвідав Маріуш. Усівся, подряпав свою бороду й повідомив, що це його останній візит.
— Я повертаюся до лимонів, пані Ягодо.
— Але чому?
— Бо Мартинка сказала, що або я знову буду вести свідоме життя, або вона повернеться до Геника, свого колишнього. Я не маю вибору.
— Маєте, тільки що треба…
— Пані Ягодо, ви поїдете за місяць, за два, як і той, як його там… Морквина. А я зостануся на кораблі. Може, і без лимонів, але й без близької людини.
— Таж Мартина вас шантажує, — рознервувалась я.
— Бо вона до мене не байдужа. І хоче бути зі мною. Я вже все обдумав і волію рутину непевності. Боюся, що траплю на щось іще гірше, приміром на таку собі Юлію. А тут я принаймні знаю, що Мартинка є справжньою жінкою.
— Половина населення земної кулі є справжніми жінками.
— Але вона має кілька інших принад. Наприклад, вона… передбачувана. Ну, і постійна. А людина, пані Ягідко, повинна мати в житті якийсь постійний пункт.
Друге
— А я поставив на самотнє життя й посилене качання, — зізнався мені Мацек під час ранкової прогулянки верхи. — Я бачив у «Айроні» нові вправи для сідниць. Кажу тобі, Ягодо, вони виглядають, як ребра батареї.
— Чому самотнє? Хіба ти не можеш знайти когось іншого?
Він зітхнув.
— Не так легко її забути. Крім того, де я знайду другу таку гадюку? В «качалці»?
— Може, на дискотеці? — запропонувала я.
— Я не люблю ні дискотек, ані нічних клубів. У таких клубах, Ягодо, кожен має іншого за повного недоумка. Мені шкода витрачати півночі на забаву серед п’ятисот пупців світу. Поза тим, я маю прикрий досвід, колись я провів один вечір у «нічнику».