Тістечка з ягодами
Шрифт:
Мацек одержав першу, тяжко зароблену тижневу платню і вирішив розважитися. Не якісь там дитячі бавлянки, а тільки стовідсоткова розрада для дорослих. Разом із друзяками він вибрався до нічного клубу «Едем», десь у Шльонську. Їх привітали порожні столики і три сумних Барбарелли у сріблястих костюмах.
— Чому тут так сумно? — поцікавився Мацек, для посилення ефекту бавлячись стосом
— Тому, що середина тижня, — відказала рудоволоса Барбарелла, найжвавіша з цілої трійці.
— Окрім того, це і справді дорогий клуб, — докинула білявка. — Тільки для знавців.
— Вам пощастило, бо саме сьогодні ми маємо промоційний вхід за ціною нуль злотих, — просвітила їх брюнетка.
— Може, познайомимося, — запропонував друзяка Мацека Вітек.
— Луїза, — брюнетка подала їм червонаву долоню різника, яка закінчувалася хижими гачками.
— Саманта. Анджела, — представилася решта дівчат.
— Вітек, Мацек і Анджей.
— Привітання позаду, то, може, перехилимо по келишку на честь прекрасних дам, — запалився Анджей.
— Ну, якщо ви наполягаєте… — Анджела невинно всміхнулась, опускаючи повіки, обважені срібними віями. — Але попереджаємо, що тут не дешево.
— Заклад налаштований на інтенсивну експлуатацію багатих клієнтів, — заявила білявка Саманта.
— І правильно. Так їм і треба, набундюченим гладунам у «бумерах», — зареготав Вітек. — Тож вип’ємо за ефективне доїння. Принеси нам, маленька, по парі гальб пивця.
— І вибери якесь винце для дівчаток. Як забава, то забава! — заволав Мацек.
— То, може, якесь шампанське, — замислилась Анджела. — «Дорота» чи «Ігрістоє».
— Може бути і те, і друге, — Анджей показав грубий стос десятизлотових купюр.
— А для вас шість гальб пива?
— Для початку може бути.
Протягом наступних трьох годин було випито обидва шампанських і наступні шість пив. Саманта станцювала на столі, на мить відкриваючи свої неймовірні перса, наповнені фізіологічною сіллю. Луїза пообіцяла продемонструвати свої іншого разу, коли вони ближче познайомляться.
— Бо коли хлопець мені подобається, я соромлюся наготи, — зізналася вона, кліпаючи ліловими повіками.
Анджела розважала їх оповідками про недоумків:
— Підстаркуваті грубасики. Думають, що, коли прийдуть і замиготять грошенятами, зразу матимуть усе, як на таці. Оце ми їх і чистимо. Від бабок та ілюзій.
— Правильно, правильно, — реготали хлопці.
Зрештою вибила перша, і настав час розраховуватися.
— Шістсот вісімдесят злотих, — поінформувала їх Саманта.
— О’кей, — Мацек впевнено поліз до кишені. Відрахував гроші, старанно намагаючись приховати ошелешення величиною рахунку. Докинув іще дві десятки на чай.
Вони облишили заклад, сердечно простившись із сяючими, розжеврілими
— Кльові дівки, — кинув Вітек.
— Тільки що трохи задорогі, — додав Анджей.
Повернувшись додому, вони порахували, що гулянка в «Едемі» коштувала стільки ж, що й новорічна забава в гарній кнайпі. З наїдками, музикою й шампанським.
— Вони нарахували вам тисячу процентів націнки, — прикинула Юлька. — Незле.
— Найсмішніше, що ми весь час стібалися з чуваків, котрі так необачно дозволяють себе обдирати. Тому я волію інші розваги.
Третє
Ну і я впала. Несподівано, стрімко й досить болісно. Навіть не встигла згадати святого Юрія. А все тому, що Шкатула побачив потойбіч річки плямисту корову. Став як укопаний. Глянув іще раз, а потім несподівано рвонув убік. А я залишилась у повітрі. На долю секунди, бо зараз же беркицьнула на свіжоскошену луку.
— А я вже збиралася не одягати пілотку.
— Вибач за Шкатулу, але він страшенно боїться корів, — виправдовував коня Мацек.
— А чому?
— Бо мало того, що вони великі й цицькаті, то ще й мукають. А на додачу може виявитися, що основою їхнього меню є польський коник.
— Хіба стрибунець, — буркнула я, не перестаючи масувати зболілий хребет.
— Найважливіше, що ти не піддалась емоціям.
— Я не встигла.
— І що зразу сіла назад у сідло, — вів далі Мацек. — Бляха, в житті все так само. Впав, то вставай, обтріпуй задок і вперед. Зроби сто присідань, вижлукти коктейль, полеж у солярії. Начеб нічого не сталося, начеб усе було по-старому. А воно ж так не є.
— Ти не можеш забути Івонну?
— Нічого не допомагає, Ягодо. Ні тренування, ані робота. Усе падає з рук, буквально все.
— Тоді чому ти не зателефонуєш?
— Я боюся, що вже запізно. І що мій час у неї минув.
— А її час у тебе минув?
— Ні, але хто сказав, що все завжди має бути справедливо, порівну і зі взаємністю?
Ніхто. Якби це було так, я схибнулася б на пункті Бартека. А може, зовсім ні?
Четверте
— Я не розумію свою маму, — завела Малина. — Вона стільки витерпіла від мого батька й надалі дозволяє йому натягати собі носа. Знаєш, що він утнув? Приїхав до Польщі і зразу поволочився до неї на роботу.
— У цьому, мабуть, нема нічого поганого, коли чоловік провідує свою колишню дружину на роботі.
— Сама поява мого батька заповідається на трагедію.
— Ну прийшов він і що далі?
— Сперся на бар’єр, як і двадцять років тому, а потім каже мамі, що запрошує її у припізнілу відпустку. «Вкажи довільну точку на мапі, а за тиждень я буду з квитками і зарезервованими номерами у п’ятизірковому готелі».