Таємниця підземної галереї
Шрифт:
— Дуже жаль, — відповів збентежений Заня, — але зараз не треба… Може, зайдеш іншим разом…
Агоп відчув жаль до старого, який наче пробачався за свою подачку. І в пориві великодушності, знаючи професорову пристрасть, вирішив віддячити йому.
— Коли хочете, можете показати мені свої метелики! — мовив поблажливо хлопець.
— Вони тобі справді подобаються?.. А втім, хто може бути байдужим до них! Ти хороша людина, — радісно відказав Заня. І, взявши Агопа під руку, повів показувати свої дорогоцінні колекції. Вступивши до кімнати, зачинив двері, щоб їх ніхто не потурбував.
12. “УВАГА!
Султана жила ніби в чудовому, чарівному сні. І якби хтось сказав їй, що оці важкі роки увійдуть в історію як роки найболючіших жертв, що їх мало людство, дівчина здригнулася б від жаху, а то й прогнала б з очей того, хто спробував би переконувати її в цьому.
Досі шинок для неї був тюрмою. А тепер Султана навіть полюбила корчму, бо в ній познайомилася з Павлом; Чунту, якого завжди боялася, почала шанувати як справжнього батька за те, що він підтримує її в коханні, навіть до Горе ставилась з приязню, як до Павлового друга.
— Скажу Горе, щоб уже не приходив сюди, — висловила вона якось уголос своє бажання.
Та Павло докорив їй:
— Чому? Він хоч і меле язиком, як зіпсований млин, а насправді нещасний і багато натерпівся. Не засмучуй хоч ти його. Побачить, що ми кохаємо одне одного, і зостанеться нашим другом.
Для Павла все було зрозуміло. Та Горе не знав, що Мунтяну приходить в “Добруджу” ще й задля того, щоб ближче узнати його.
— Чого це тобі вліз у душу отой Павло? — спитав якось перукар Султану. — Хіба було погано, коли ми ходили в кіно, замовляли в “Еліті” по тістечку і любо розмовляли? Чудовий то був час, Султано’
— Хіба я знаю… — відповіла дівчина двозначно.
Вона не хотіла, щоб Горе ображався на Павла, через те й не сказала нічого. Та перукар добре все розумів. Відколи Заня повідомив йому, що приходив якийсь Іонеску, пан з чорною бородою, Горе став недовірливим. Не зумів дізнатися, хто був отой дивний приятель, але помітив, що книжечка з піратом на обкладинці зникла. Павлові про це нічого не сказав, боявся, що той докорятиме, однак увесь час був насторожі. Один кінчав роботу в перукарні, другий у майстерні, і часто приходили до шинку майже водночас. Та іноді траплялось, що Горе не заставав Султани.
— Вийшла кудись з Павлом, — говорив тоді Чунту з-за прилавка. — Він же встиг сьогодні раніше…
Шинкар завжди кидав дошкульне слівце, яке штрикало в серце гострим ножем. Павлові теж нашіптував, що Горе дуже зачастив до них. Прийде, мовляв, і грає на мандоліні, все розважає людей.
— Тільки й радості в бідолашної дівчини, — зітхнув Чунту. — Побачив би ти, як вона слухає його пісні, стоїть, наче зачарована…
Павло змінював розмову і просив розповісти про той випадок, що трапився в “Якорі” з його братом. Тоді Чунту починав верзти нісенітниці. Говорив про запеклі бійки, про те, як Сава Барбосу кусав непокірливого вантажника зубами або плів щось про щедрість моряків, які пропивали в корчмі всю свою платню і одяг. Іншим разом починав згадувати приємні дні, коли вони перевозили контрабандою шовк, килими та “білий товар”, опіум, і не забував відзначити, нібито й брат Павла був причетний до того. Чунту згадував Грігоре і в зв’язку з шаленими бійками, такими ж кривавими, за його висловом, “які бувають у фільмах”. Брат фігурував завжди і в розповідях про контрабандистів, про сварку вантажників, про пиятику моряків,
Коли дівчина поверталась додому, Чунту, як турботливий батько, що хоче знати, з ким кохається його дочка, починав її розпитувати.
Так прогулювалися вони й цього разу, Павло проспівав пісню “На галявині біля виноградинка”. І раптом Султана помітила, що хлопець спохмурнів і замислився. Трохи згодом сказав, що йому час уже додому, — до нього немовбито має приїхати з Бухареста дядько, якого він не бачив багато років.
— А тобі поспіває й Горе. Мабуть, уже чекає там з мандоліною… — проказав юнак.
Султана злякано глянула на нього.
— Я поклялась морю, — мовила, простягаючи руку до золотої сережки, що висіла у неї на шиї, на ланцюжку, який вона знайшла в материних речах.
На розі й попрощалися. Павло трохи покрутився по місту, поки не пересвідчився, що за ним ніхто не стежить. А тоді попрямував в Анадолкіой і зустрівся з Йоргу.
— Подивись сюди, — сказав йому друг, подаючи аркуш паперу з якимись літерами.
— Що це? — спитав Мунтяну, нічого не розуміючи.
— Шифр, — відповів Йоргу. — Наш спеціаліст каже, що він дуже простий. Запевнив мене, що навіть найскладніший шифр можна розшифрувати. Отже, наш незнайомець до певної міри має рацію, користуючись саме ним. Тим паче, що передача ведеться чужою мовою.
— Ну, й відомо, що він передав?
— Поглянь сюди. Розшифровувати починаєш з першої літери, яку треба замінити іншою, щоб прочитати весь текст. Під А стоїть, приміром, Н. Це значить, що на місце А ставиться Н і навпаки, замість Н — А.
— А текст? Який текст передав незнайомець? — нетерпляче спитав Павло, бажаючи швидше довідатися, що за птиця той таємничий чоловік, якого він уже двічі бачив у підземеллі.
— Англійський, — відповів Йоргу. — І це до деякої міри є шифром для нас, бо ні ти, ні я не знаємо англійської мови… Щастя, що наш спеціаліст розумніший. Коли хочеш почитати, що передав твій незнайомець, то будь ласка…
Павло ледве прочитав:
SENDING OF CONVOY
POSTPONED TEN DAYS
DUE TO COMMUNIST SABOTAGE
— Ну, добре… — мовив він здивовано, зрозумівши лише три слова з цього повідомлення.
— І ось що йому відповіли.
На папірці, що його показав Йоргу, було написано:
UNCOVER
COMMUNIST
ORGANISATION
— Тобто? — спитав Павло, помітивши, що слово “комуніст” фігурує як у повідомленні, так і у відповіді.
— А ось що. Невідомий передає: “Відправку каравану одкладено на десять днів через саботаж комуністів”. А той відповідає: “Викрийте комуністичну організацію”. Зрозуміло?
— Стривай, — тільки й прошепотів Павло.
Чого завгодно міг він чекати, тільки не цього. Те, що відбувалося в підземній галереї, оця гра в хованку означали щось більше, ніж він уявляв собі, коли знайшов рацію і скриню з грішми. Підступна діяльність невідомого стосується не тільки їхньої організації, вона спрямована проти всіх країн — учасниць антигітлерівської війни і, в першу чергу, проти Радянського Союзу,
— Як бачиш, я мав рацію, — вів далі Йоргу, і в голосі його Павло відчув сум. — Ніхто вже не сумніватиметься, що невідомий — англійський чи американський шпигун…