Таємниця підземної галереї
Шрифт:
“Мир! Хліб! Воля!”
— Так, — буркнув він. Зіжмакав аркушик і знову поклав у коробку. — А ще?
Його зовсім не зацікавила корчмарева знахідка. Такі коробочки з папірцями агенти знаходили дуже часто, тільки не можна було встановити, хто їх розкидає. Джурка мав певне уявлення, як можуть поширювати ці зловісні цидулки. Коробочку хтось випускає під штанину з дірявої кишені. Вона нечутно падає на черевик, а тоді й на тротуар. Перехожий зачепить її ногою, сірники затарахкотять, тоді їх і підіймають, як це, напевне, зробив і Чунту.
— А щось важливіше є? — запитав
— Авжеж є! — І Чунту шанобливо поклав перед інспектором книжечку, яку він знайшов на квартирі Горе.
“В пазурах піратів”, — угледів Джурка на обкладинці. Відкрив книжку і прочитав те, що так обрадувало Чунту: “Ленін. Крок вперед, два кроки назад”.
— Умгу. Я слухаю, — мовив інспектор, кладучи коробку з сірниками на одноокого пірата, намальованого на палітурці. Чунту розповів йому, як знайшов у шинку цю коробочку, як зробив обшук у того, на кого впала підозра, і виявив там цю книжку.
— Тобі пощастило, — неначе з жалем мовив Джурка. А сам думав про щастя Чунту та свою невдачу, бувши певним, що резидент перехопить у нього й цього комуніста, щоб звести його віч-на-віч з Сабеу, допитає, а потім буде чванитися та вихвалятися тим, що насправді зробили його підлеглі.
— Так… — зітхнув інспектор. — Хто ж він?
— Один перукар, — сказав Чунту. — Звати його Горе…
Джурка так швидко підняв голову, що Чунту замовчав, дуже здивований.
— Кульгавий? — спитав інспектор.
— Так, він кульгає… Може, знаєте? — жалібно проказав шинкар. Його надії вже потонули в безлічі думок.
“Ось тобі й маєш! Пропала винагорода!” — шептав йому якийсь голос.
Джурка потарабанив пальцями по столу і сказав:
— Ану, глянь сюди!
Засмучений, Чунту відчинив двері до кімнатки, сполученої з чорним ходом, яким виходили від Джурки ті, що не хотіли зустрічатися в парадних дверях з іншими інформаторами. І приглушено скрикнув — він побачив Горе.
— Вже арештували? — запитав Чунту, розгублено дивлячись то на гостре інспекторове лице, то на перукаря.
— Та це ж наша людина, дурню! — вилаявся Джурка. — Ідіть обидва сюди!
Щоб зрозуміти, чому Горе опинився в кабінеті Джурки, щоб збагнути останні інспекторові слова, треба знову повернутися до минулого, бо людське життя — це ланцюг певних випадків, і зрозуміти одні події можна тільки тоді, коли знаєш інші, попередні.
Сталося це тоді, коли Януліс ще був хазяїном “Якоря” і разом з Савою Барбосу співробітничав у Секретній службі. В кривавій сутичці — одній з тих, про які розповідав, морочачи Павлові голову, Чунту, було вбито англійського моряка. Смерть цього Джона Кірка залишилася б непомітною, якби шефа Секретної служби, Панаїта, не запитали з Інтеліжанс Сервісу про його долю. Виявилось, що моряк був агентом англійської розвідки, а раз його вбили, то Панаїт мав розслідувати цю справу.
Арістіде Януліс був спритним агентом Секретної служби, через те Панаїту не хотілося жертвувати ним: хазяїн “Якоря” став відтоді й англійським шпигуном. Лондонська розвідка примирилася з тим, що замість Кірка у них з’явився Януліс, агент з
Через кілька років після того, біжучи на світанку перед фіакрами Януліса, який повертався з “Якоря”, Горе впав під колеса. Арістіде поклав його в лікарню. А коли через місяць хлопець повернувся кульгавим, хазяїн не прогнав його, годував у кухні і використовував на різних побігеньках. Покинутий ще немовлям на сходах у церкві, Горе не знав ні батьків, ні родичів. У “Якорі” він спав, в “Якорі” їв, і пана Януліса, який Зумів втовкмачити цьому сироті в голову, що без нього він пропав би, вважав своїм благодійником.
Незабаром Януліс упевнився, що Горе кмітливий хлопчина, одразу схоплює розумом усе, що йому кажуть, і може виявити ініціативу. Міркуючи, яку дати хлопцеві професію, шинкар влаштував його учнем у парикмахерську. Хазяїн відразу вирішив завербувати його в свою шпигунську групу, і перукарня здалася йому найбільш підхожим місцем, бо, по-перше, ніде не можна почути стільки новин, як там, — адже в парикмахерській люди патякають про все, навіть про найбільші таємниці; а по-друге, професія перукаря не така вже й важка, і кульгавому Горе легко нею оволодіти.
Вийшло так, як хазяїн і думав. Горе майже водночас став перукарем і шпигуном. Виконуючи вказівки Януліса (а той одержував їх з Анкари), він намагався налагодити зв’язок з комуністами, більше того, хотів проникнути в ряди партії. Павло повірив усьому, що розповів йому Горе про своє життя, та поки що доручав перукареві лише деяку літературу. Дуже хвальковитий за вдачею, а до того ж бажаючи одержати якнайбільше грошей, особливо відтоді, як почав упадати біля Султани, Горе похвалився Янулісу, що його вже прийняли до партії і що він узнав всіх комуністів Констанци. Тоді У-32, виконуючи шифроване розпорядження Ральфа, звелів Горе заявити про це інспекторові Джурці. Та перукар міг назвати тільки Павла. Зрадівши, що трапилась нагода позбутися суперника, він і поспішив про все доповісти Секретній службі.
Довідавшись, що інформатори Джурки викрили ще одного комуніста, Валеріу Клонару дістав новий факт для зведення рахунків з Фанікою. Кілька агентів одразу ж рушили в портові майстерні. Але Павла там не було. Тоді вони взяли адресу і поїхали до нього додому.
Вже повечоріло. У нужденних дворах бігали нащадки тих, з ким Павло колись безтурботно ганяв м’яча. Жінки, що знімали з мотузок суху білизну, бачили, як з машини вийшло шестеро чоловіків і оточили будинок, Один з них постукав у двері.
— Тут живе Мунтяну Павло? — спитав він, коли мати відчинила.
Жінка не встигла відповісти. Два агенти з силою штовхнули її в кімнату.
— Де він?
— Що вам потрібно? — спитав Джіка. І відразу ж полетів од несподіваного удару аж під стіну.
Мати скрикнула і кинулася до хлопця.
— Стій!.. Не ворушись! — гукнув агент.
Тим часом другий посіпака поспішив у сусідню кімнату і витяг звідти малого Костела.
— Де син? — знову спитав перший агент.
Мати розвела руки, і Костел кинувся в її обійми. Джіка, захищений її тілом, похмуро дивився на них обох.