Таємниця Зоряної кімнати
Шрифт:
— У нас у родині зберігаються давні документи, — пояснив він Майєру, — там і підтверджується наше походження.
Поліцаї взяли волок і понесли його на берег річки. За ними пішли Штарк та Майєр. Юрко підвів німців до піщаної коси. Неподалік росли старі верби, зеленою стіною піднімалися густі очерети.
— Гер Штарк, — звернувся хлопець до коменданта, — у цій затоці багато риби, і тут досить мілко. А далі глибина.
— Глибина? — перепитав Штарк. — Це добре! Ми половимо рибу і будемо пірнати. Я люблю поплавати, неперевершений плавець
Майєр мовчки оглядав Прип'ять. Він, як прийшли на берег, не зронив жодного слова. Гестапівець стояв, заклавши руки за спину і байдуже слухав розмову між Юрком та Штарком. Здавалося, він напружено обмірковує якесь надзвичайно важливе питання, і воно поглинає всю його увагу. Юрко відчував, що Майєр непомітно стежить за ним, прислухається до кожного його слова, і навіть разів зо два глипнув на нього своїми колючими очима.
Поліцаї швидко розгорнули волок, і Штарк з Майєром поволі забрели у воду. Вони обійшли невеличкий зарослий очеретом острівець, побрели під верби, знову повернули до острівця і попрямували до берега.
Комендант тягнув волок з великою натугою, він весь час оглядався, ніби боявся, що якась рибина випорсне з його рук. Нарешті німці витягли улов на берег. Їм на допомогу кинулися поліцаї. У волоку билося чимало риби: щуки, лящі, судаки, жерехи. Між зеленими водоростями незграбно вовтузилися величезні, клишоногі раки.
Штарк схопив найбільшого судака, міцно тримаючи рибину, збуджено захоплювався:
— Судак! Царська риба. Колись її подавали на царський стіл. Ти поглянь, Отто, — ніяк не міг заспокоїтися Штарк, — яка багата ця ріка! Які багаті ці угіддя! Я буду просити фюрера, щоб він виділив мені маєток на берегах Прип'яті!..
Майєр на знак згоди мовчки кивнув головою. Справді, завойовані землі надзвичайно багаті. На Україні є все — хліб, сало, м'ясо, риба, овочі й фрукти, молоко, яйця. Надра надзвичайно багаті на вугілля, нафту, руду. І все це віднині належить великій Німеччині. Майєр теж вирішив взяти маєток на безкраїх берегах Прип'яті. Він придбає палац, пана Хоткевича, розведе рибне господарство.
Юрко складає спійману рибу в кошик і разом з Тимофієм Шлапаком несе його на подвір'я. Староста вже розпалив вогнище і кип'ятить воду у великому крутобокому казані. Поліцаї заходилися старанно чистити рибу і мимоволі поглядали на високу сулію з чистим, прозорим перваком.
Комендант Штарк, як був у мокрих трусах, так і прибіг до вогнища, простягнув до нього руки, погрів їх і несподівано оголосив:
— Зараз ми будемо ловити раки!
Комендант знову побіг до Прип'яті. Він ходив під берегом, вимацував у пічурках раків і викидав їх на берег, раз у раз гукаючи Юркові, щоб той, бува, не прозівав чергову здобич:
— Юрген! Тримай це страховисько!
Майєр зійшов на кручу, пірнув у Прип'ять і довго не з'являвся на поверхні. Випірнув далеко від берега, майже на середині річки. Юрко вмів довго триматися під водою, але він не зумів би проплисти таку величезну
Ситарчук сидів на низенькому стільчику, чистив жереха, тривожно прислухався. А коли Штарк побіг на Прип'ять ловити раки, наказав Скрипалю:
— Піди, Іване, побудь на березі. І хай з тобою піде Федір, — начальник поліції кивнув на дебелого чоловіка, — а ми тут і самі управимося. І візьми мій автомат. За Майєра і Штарка відповідаємо головою. Дивіться, щось трапиться з німцем, — нам зразу кишки випустять!..
Поліцаї взяли гвинтівки, а Скрипаль накинув на груди автомат, і неохоче пішли на берег Прип'яті.
На вигляд млявий поліцай Петро Жук спритно чистив рибу і кидав її у велику миску.
— Не турбуйтеся, пане Ситарчук, — заспокійливо сказав він, — ніякі партизани зараз не осміляться поткнутися в село.
— Вір їм, тим партизанам! — буркнув Ситарчук. — Від бандитів можна чекати чого завгодно.
— А таки-так, пане Ситарчук, — улесливо піддакнув староста, — оті лісові зарізяки на все здатні. Німців нам особливо треба берегти, як ока в лобі! Вони ж наші благодійники.
Староста поклав рибу в киплячий казан, кинув туди порубану на шматки курку, проказав значуще:
— На пана Майєра в нас уся надія! Він ще замолоду був у нашому селі. Лейтенант фон Майєр! Жив у палаці товаришував з паном Хоткевичем. Пан Майєр тоді взводом командував, давав доброго чосу червоним.
— Червоні їм тоже давали, — похмуро зауважив Ситарчук, — обклали під Тернівкою, як отой казан жаром…
Староста старанно зібрав з казана піну, вихлюпнув її з черпака на землю, зауважив:
— Червоні облягли, а ми німця порятували, вивели в безпечне місце. Тепер нам за те велика дяка.
— Дяка велика! — чи то всерйоз, чи глумливо озвався Ситарчук. — Тільки не зараз, треба трохи зачекати. Тут уже сумніватися не доводиться.
Штарк все ще ловив раків, викидав їх на берег, і знову намацував нові нірки. У цей час на берег вийшов Майєр. Він побачив кошик з раками, взяв одного, найбільшого, потримав, гукнув Штарку:
— Кінчай, Вальтер, своє полювання! Ти вже наловив їх стільки, що вистачить для роти солдатів.
Штарк теж вийшов на берег. Він довго розглядав раків, не міг відвести від них зачарованого погляду. Потім підкликав до себе поліцая Козоріза, показав на кошик, наказав:
— Віднести на подвір'я.
Поліцай підхопив кошик, жваво рушив до вогнища. Слідом за ним пішли Штарк і Юрко.
— Юрген, — озвався Майєр, — я хочу з тобою поговорити… Зачекай!
— Слухаю вас, гер Майєр! — шанобливо зупинився перед німцем Юрко.
— У тебе гарна вимова, — похвалив Юрка гестапівець, — ти розмовляєш, як справжній німець. Це добре, що ти зберіг мову своїх предків. Ти говорив, що твій прадід приїхав у село будувати палац пана Хоткевича. Хіба палац на той час не був збудований?