Таємниця Зоряної кімнати
Шрифт:
— Спасибі за порятунок! Колись твій батько вирятував мене у Галичині, а тепер його син захистив від розбійників. Холодний у вас льох, і досі до тями не прийду, зараз поїдемо в палац, пан Майєр хоче з тобою поговорити.
Подвір'я палацу нагадувало будівельний майданчик. Навколо купи цегли, піску, вапна, штабелі паперових мішків з цементом. Палац ремонтували люди, одягнені в приношену червоноармійську форму. За ними наглядали есесівці. Кабінет Майєра у двоповерховому флігелі, вікна якого виходили в старий парк. Ще недавно тут був кабінет голови колгоспу. Тепер все тут невпізнано
Майєр підвівся з-за столу, потис Юркові руку, запросив сідати. Ситарчук зразу ж вийшов з кабінету.
— Я дуже вдячний тобі, мій юний друже, за порятунок, — якимсь байдужим, безбарвним голосом почав Майєр — за твою відвагу та кмітливість. Передаю тобі подяку також від коменданта Штарка. Він погано себе почуває і при зустрічі висловить свою подяку особисто. А тепер, Юрген, прошу тебе докладно розповісти про недавню подію, свідком якої тобі довелося бути, навіть потерпіти від нападу бандитів, — Майєр співчутливо поглянув на забинтовану голову свого співрозмовника і з притиском додав — Мушу попередити: ти повинен говорити правду і нічого не приховувати. Особливо мене цікавить поведінка поліцаїв. Що вони говорили партизанам, як до них ставилися лісові бандити.
Юрко докладно розповів усе, що запам'ятав, пригадав, як Жук захистив поліцаїв, як ті падали на коліна і просили пощади.
— Дякую за докладну розповідь, — кивнув видовженою головою Майєр. — А тепер поясни мені, чому ти кинувся рятувати німецьких офіцерів, старосту, начальника поліції. Партизани не знайшли нас, побили тебе, а ти вистояв, нікого не видав. Чому?
Юрко розгублено дивився на Майєра, міркував, як йому краще повестися при цій вельми делікатній розмові.
— Ти повинен говорити правду, — гестапівець підняв догори вказівний палець, — правду і тільки правду. Від цього залежить твоє майбутнє, і майбутнє твоєї родини. Якщо ти скажеш хоча б одне неправдиве слово, — будеш суворо покараний! Так чому ти врятував німецьких офіцерів? Про що ти думав, коли вів мене і гера Штарка до свого льоху?
— Про оголошення, яке я прочитав біля старостату.
— Оголошення? — білясті брови Майєра поповзли на чоло, збіглися над переніссям. — Яке оголошення?
— Там, біля старостату, — пояснив Юрко, — я прочитав оголошення, що за вбитого німецького офіцера буде розстріляно сто заложників, а село — спалене! А до всього — ви наші гості, і ми несемо за вашу безпеку повну відповідальність.
Обличчя Майєра трохи проясніло, білясті брови знову сповзли на своє постійне місце, і прикрили вузенькі, холодні очі.
— Отже, ти, Юрген, — уточнив Майєр, — коли рятував мене та гера коменданта — згадав про неминучу відплату?
— Я дуже злякався, гep Майєр!
— Злякався за своє життя, — знову уточнив гестапівець, — за життя своїх близьких та рідних. Чи правильно я тебе зрозумів?
— Так, гер Майєр!
— Що ж виходить, — німець стулив свої тоненькі губи, — ти рятував нас лише тому, що боявся за своє власне життя? А якби
— Ні, гер Майєр, — розважливо відповів Юрко, — тут усе значно складніше, і не все навіть зрозуміло…
— Що ж тобі незрозуміло? — наполегливо допитувався Майєр. — Тоді прошу пояснити незрозумілі місця, — у голосі гестапівця зазвучали насмішкуваті, глумливі нотки, — можливо, що ми разом зуміємо їх розтлумачити. Слухаю тебе, Юрген!
— Перша думка справді була, — почав пояснювати Юрко, — про оголошення біля старостату. Я подумав: «Загинуть німецькі офіцери, і я теж потраплю в заложники, загине наша родина, а хату спалять!». І мені стало страшно…
— Зрозуміло! — кивнув довгастою головою Майєр. — І тому ти вирішив рятувати німецьких солдатів?
— Не зовсім так, гер Майєр!
— Так поясни мені, чому ти не злякався лісових бандитів і сховав нас у цей кам'яний, холодний льох?
— Повірте мені, гер Майєр, — непевним голосом почав Юрко, — що мені дуже хотілося врятувати вас і гера Штарка!
— Чому? Ти сподівався на якусь винагороду?
— Ні,— Юрко заперечливо похитав головою, — не думав я в той час ні про яку нагороду. Тут зовсім інша справа.
— Так поясни мені врешті-решт суть цієї таємничої справи.
— Я й сам не знаю, гер Майєр, — розгублено промовив Юрко, — як це розповісти.
— Не бійся, — підохотив хлопця гестапівець, — ти можеш говорити все, як воно є! Ти врятував життя німецьким офіцерам — і справді заслуговуєш великої нагороди. Повторюю, тобі нема чого боятися!
— Я й не боюся, гер Майєр, — тихо відповів Юрко, — я не знаю, як назвати те почуття, що останнім часом я відчуваю…
— Яке почуття? — брови Майєра знову збіглися докупи, застигли над переніссям.
— Я й сам не знаю, гер Майєр, — розгублено знизав плечима Юрко, — це було, коли я вперше побачив біля переправи німецьких танкістів. Я дивився на дужих, засмаглих солдатів і відчував незбагненне хвилювання! І нічого не міг зрозуміти! Адже ці люди були незнайомі мені, я вперше бачив їх. Я був щасливий, гер Майєр, коли дивився на німецьких танкістів, я радів, що побачив своїх одноплемінців!.. От якась сила наказувала мені рятувати вас і гера Штарка! Я нічого не думав, та й задумуватись було ніколи…
Обличчя Майєра просвітліло, тонкі, холодні губи ворухнулися, розповзлися в стриманій посмішці.
— Це голос крові, Юрген, — урочисто мовив гестапівець, — це промовляє всесильний і всемогутній голос крові! На ньому, і тільки на ньому тримається єдність великого німецького народу. Ти, Юрген, справжній німець! Ти чесно й правдиво розповів мені про свої роздуми і переживання! Звичайно, кожна людина в першу чергу піклується про своє власне самозбереження, бо так їй велить споконвічний інстинкт. Але ми, німці, представники вищої раси, повинні перемагати інстинкт самоохорони і лишатися до кінця вірними справі великого і геніального фюрера! Ти говорив, що твій прадід виходець з Пруссії, чистокровний німець, і ваша родина має документи, що підтверджують твоє арійське походження.