Таємний сад
Шрифт:
Бен Везерстаф засміявся, тоді задоволено сказав:
— Ого, та мій господар має світлу голову. Як зобачу Бес Фетлворт, то поясню їй, як тре’ говорити з чоловіком. Хай також проведе експеримент. Думаю, то піде їй на користь… Їй і Джимові.
Дікен стояв і з цікавістю слухав Колінову лекцію про Магію Слова. На одному плечі хлопця сиділа Гострозубка, на другому Вуханька, а в руках він тримав білого кролика. Дікен погладжував його по спинці. Кролик від задоволення аж прищулив вуха. Колін перевів погляд на хлопця: йому страшенно хотілося почути, що думає про все це Дікен.
— Дікене, як думаєш,
Дікен усміхнувся.
— Ая’, — мовив він, — думаю, що наші слова будуть діяти як сонце на насіння в землі. Насіння сходить, як сонце пригріє — і сила ся з’явить, як ми її закличем. То, може, відразу й почнемо? Чого чекати?
Колін і Мері дуже зраділи, почувши це. Їм-бо страшенно хотілося спробувати. Колін згадав, як виглядали факіри у книжках: вони сиділи схрестивши ноги. Хлопець вирішив, що так буде найкраще.
— Давайте сядемо під деревом, — сказав Колін. — Ми будемо наче в індійському храмі. Зрештою, я трохи стомився стояти, — щиро визнав він.
— Ох, Коліне! — докірливо вимовив Дікен. — Не можна починати експеримент із того, що ти стомився — це може зашкодити Магії Слова.
Колін схвильовано обернувся до нього.
— Правду кажеш, — промовив він, — я повинен думати лише про те, чого хочу досягнути.
Колін, Мері, Дікен і Бен сіли у коло під деревом і зосередилися у передчутті дива. Старий Бен також замовк і уважно дивився на Коліна, ніби той був священик, що мав розпочати молитву. Загалом Бен не надто полюбляв усілякі потаємні зібрання і ніколи на них не ходив, але тут усе було інакше. Вони ж бо зібралися заради Колінового експерименту, отож старий усіма силами прагнув допомогти. Мері сиділа поруч з Дікеном і також не зводила захоплених очей з Коліна. Тим часом ворона, лисеня, білки і ягнятко, ніби отримавши потаємний знак від Дікена, так само по черзі сіли в коло і затихли. У руках хлопець тримав кролика. Колін обвів усіх поглядом і промовив дуже серйозно:
— Звірята прийшли допомогти нам. Отож усе вийде.
Очі Коліна горіли. Голову тримав рівно, а крізь гілки на нього падали сонячні промені. Мері не могла повірити, що це той самий хлопчина, якого вона тоді знайшла була посеред ночі.
— Починаймо, — врешті мовив Колін. — Дервіші, коли моляться, похитуються вперед і назад, правда, Мері? Ми також можемо спробувати.
— Егей, хлопче, мій ревматичний поперек до того ся не надає, — запротестував Бен Везерстаф.
— Магія прожене ваш ревматизм, — упевнено відповів йому Колін тоном Верховного Жерця. — Просто так нам легше буде співати.
— Співати? Та ви що! Я раз вже попробував, то мене відразу вигнали з церковного хору, як тілько вчули, — прогудів Бен Везерстаф.
Ніхто не взяв його на сміх. Усі були настільки серйозні і зосереджені, що навіть Бен у ролі співака церковного хору не зміг їх розсмішити. Їхні думки були звернені до Магії Слова, що зараз мала тут через них здійснитися.
— Гаразд, тоді співатиму я, — кивнув Колін.
Тоді глибоко вдихнув повітря і почав речитативом, натхненно дивлячись уперед:
— Сонце світить… Сонце світить… Це диво. Квіти ростуть… пускають коріння. Це диво. Життя — це диво, сила — це диво. У мені є сила… у мені є сила… у мені є сила. Вона є у кожному з нас.
Колін повторював ці слова багато разів, легенько похитуючись у ритмі своїх промовлянь. Усі зачаровано слухали, а найбільше Мері. Розмірений голос Коліна її заворожував. Дівчинці хотілося, щоб він говорив і говорив. Голос хлопця змішувався з гудінням бджіл поміж цвіту і навіював приємну дрімоту. Бен Везерстаф навіть заплющив очі. А ось Дікен сидів, схрестивши ноги, й уважно дослухався до кожного слова, похитуючись разом з Коліном. Звірята обступили його зусібіч і, здавалося, становили з ним одне ціле. Кролик в одній руці геть задрімав, другою рукою Дікен гладив спинку ягняти. Смолька всілася на плечі хлопця, посунувши білку, і також сонно хиталася з напівзаплющеними очима.
Врешті Колін зупинився й обвів поглядом своє магічне коло.
— А тепер я хочу обійти сад, — повідомив він.
Бен Везерстаф підняв голову.
— Ви заснули, — усміхнувся Колін.
— Троха, — зніяковіло пробурмотів Бен. — Проповідь була добра… але мені тре’ вийти, заки почнуть збирати пожертву.
Він явно іще не прокинувся.
— Бене, ви не в церкві, — сказав йому Колін.
— Ага, не в церкві, справді, — вимовив Бен, протираючи очі. — А хіба я казав, що в церкві? Ти не думай, я чув, як ти говорив про силу в моїй спині. Тілько лікар називає то ревматизмом.
Колін застережливо витягнув руку.
— Бене, це неправильна магія, — сказав він. — Магія Слова допоможе, вам стане ліпше, побачите. Гаразд, зараз можете іти. Але завтра приходьте знову, добре?
— Гм… але я би х’тів подивитися, як ти ходиш по саду, — пробуркотів старий Бен.
У глибині душі Бен не надто вірив у якісь там чари, проте все одно хотів на власні очі побачити, чи допомогли Колінові промовляння. А що не хотів чесно цього визнати, то й буркотів ото, аби не здогадалися, що однак зацікавився Магією Слова. Окрім того, чоловік боявся, що коли зараз піде звідси, то потім йому знову доведеться дряпатися по драбині і заглядати через стіну.
Та Колін зовсім не заперечував, щоб старий Бен залишився з ними. Врешті вони рушили. Це виглядало як процесія. Попереду крокував Колін, з одного боку ішов Дікен, а з другого Мері. За ними накульгував Бен Везерстаф, а вже за Беном трюхикав увесь звіринець. Ягнятко і лисеня намагалися триматися ближче до Дікена, кролик стрибав побіч і часом зупинявся, аби щось погризти. Та найповажніший вигляд мала Смолька: вона заклопотано літала то туди, то сюди, мовби перевіряючи, чи все гаразд.
< image l:href="#"/>Процесія рухалася повільно. Кожних кілька кроків діти і звірята зупинялися, щоб дати Колінові трішки перепочити. Хлопець тримав руку на плечі Дікена, проте сам ішов доволі впевнено. Бен Везерстаф також пильно поглядав на хлопця, готовий будь-якої миті підтримати, але Колін час до часу просто знімав руку з Дікенового плеча, аби бодай кілька кроків зробити самостійно. Варто було лишень побачити, як гордо він тримав голову!
— У мені криється Магічна Сила! — знай повторював хлопець. — Магія Слова робить мене сильним! Я відчуваю це! Відчуваю!