Тернистий шлях кубанця Проходи

Коваль Роман Миколайович

— Попав до тих, проти кого боровся. Погроза російських демократів в австрійських таборах «соґнуть в бараній роґ» здійснюється…

12 лютого СМЕРШ висунув кубанцеві обвинувачення за статтею 58-2 УССР. У ньому зазначалося, що В. Прохода вже 1915 року став «активним українським націоналістом»… Арештований звинувачувався «в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності, скерованій на відділення від Совєтського Союзу України» [25, арк. 26].

Це були найтяжчі звинувачення.

Ось до чого приводить щиросердечність у стосунках з ворогом…

Звинувачення ґрунтувалось

винятково на визнанні самого Проходи… Жодного свідчення проти нього інших людей у справі не було. Він визнав себе винним у тому, що 1915 року «примкнув к украинскому националистическому движению, в период с 1918 р. по 1920 р. состоял на командных должностях первоначально в войсках гетмана Скоропадского, а затем Петлюры» [25, арк. 27], що брав безпосередню участь у боях проти частин Красної армії. Визнав, але прощення чи вибачення не просив і не каявся.

Допити продовжувалися — нові слідчі знову змушували сповідатися спочатку. І він вкотре оповідав історію свого життя, згадував те, про що не варто було згадувати.

Важко зрозуміти, навіщо Василь розкривав деталі свого перебування в австрійському полоні у 1915–1918 роках. Чи не все, що він говорив, смершівці — і «добрі», і злі — використали проти нього. Навіть завдання гуртка членів «малоросійської бібліотеки», членом якого Василь Прохода став 1915 року у терезинському таборі, слідчі інтерпретували як виховання полонених «в українському націоналістичному дусі шляхом читання української націоналістичної літератури та газет». А заснований за участю Проходи драматичний гурток, що ставив п'єси українських класиків, виявляється, проповідував «українські націоналістичні п'єси» [25, арк. 17 зв., 18].

А нащо було говорити, що батько орендував 30 десятин степу? Це призвело до того, що в графі «Соціальне походження» слідчий зазначив, що Прохода походить «із крупної куркульської родини» [25, арк. 8]. Хоч батько Василя власної землі на Кубані взагалі не мав… Але противник загребущої Москви мусив походити із заможної родини — така була тоді «правда».

Чесність — добра риса, та не у спілкуванні з ворогом. Навіть великий життєвий досвід не допоміг Проході. За його плечима були Перша світова війна, полон, війна проти Росії у 1918 — 1920-х роках, поранення, еміграція, громадська і публіцистична діяльність… Але досвід не допоміг — він взяв і посадив себе.

Усе вирішила вроджена чесність. Негативну роль відіграла депресія, викликана війною, виснаженням, розлукою з родиною, доля якої залишалась невідомою.

До «діда Лук'яна»

СМЕРШ мусив бути якомога ближче до лінії фронту. Невільників возили за собою. Ці подорожі виявилися тяжким випробуванням. На етапах з в'язнями поводилися гірше, ніж з худобою. Якби бранців скріплювала солідарність, то витерпіти недолю було б легше. Але серед них існувала сегрегація. Найтяжче доводилося «фашистам», до яких зарахували і кубанця. Серед невільників виявилося чимало совєтських вояків,

арештованих за дезертирство, вбивство чи грабіжництво. Але ці озлоблені істоти вважали себе патріотами, а до Проходи ставилися як до «зрадника».

Під час зупинок слідчі продовжували допитувати Василя, хоч він уже сказав усе що міг. Та опери хотіли, щоб в'язень збився і свідчив не так, як раніше. Смершівців особливо цікавили «зв'язки» Проходи з «англо-американською розвідкою». А тих зв'язків не було. Це розчаровувало катів. Усе ж вони сподівалися, що кубанець визнає себе «англо-американським шпигуном».

Одного разу капітан запропонував Проході написати характеристики на чільних українських діячів. Цілу ніч Василь добросовісно виконував завдання, почавши зі Скоропадського…

Вранці слідчий уважно перегорнув списані листочки.

– Ґлупості всьо ето, Васілій Фоміч! — розчаровано вигукнув смершівець.

— Как ето?! Я же подал характєрістіку на людєй, коториє вас інтєрєсовалі…

— Так што виходіт, што ані пачті всє билі парядочнимі людьми?..

І викинув у вогонь усю нічну працю Проходи.

Для збільшення ваги своєї роботи слідчі у протоколах стали називати Василя Проходу полковником Армії УНР, хоч він мав звання підполковника.

Після допиту 2 березня слідство нарешті завершили. Кубанця обвинуватили за ст. 58, п. 4. Та раптом слідчий знайшов брошуру Проходи «Симон Петлюра — вождь українського війська». Прочитавши її, він додав бранцеві ще й п. 11 тієї ж статті. Людина, засуджена за цим пунктом, уже не мала шансів на амністію. Не можна було до неї застосувати і якесь полегшення під час відбування покарання.

3 березня 1945 р. матеріали спрямували на розгляд «Особого совещания» при НКВД СССР, але «народний комісар» Лаврентій Берія наказав передати справу на розгляд УББ НКВД УССР.

Василь потрапив у скрутну ситуацію — кримінальники позабирали у нього всі більш-менш цінні речі, одяг, шматок сала, а місце визначили біля параші. «З того часу почалися мої переживання на дні життя серед озвірілих примітивів, що ворушились як гади в своєму кублі, загризаючи кожного, хто не був їхньої породи, — писав кубанець. — Наступного дня, коли принесли їжу, вони зжерли все, не залишили навіть шматка хліба… Конвоїри були справжні звірі, від яких, крім огидної лайки та диких вигуків, жодного людського слова не було чути… У мене відібрали ложку, хоча вона була алюмінієва. Та відрізали гачок на штанях, а від заплечного мішка відрізали ремні з пряжками…» [97, с. 284].

Невдовзі Василь потрапив до в'язниці м. Берестя (Бреста). Тут сталася радісна подія: його кинули до політичних в'язнів Берестейського району. Були це переважно українці, дехто з них був вояком УПА. «У цій камері я відчув себе ніби в хаті серед рідних людей», — зізнавався Василь. Староста камери, звернувши увагу на виснаженість Проходи, дав йому шматок хліба і трохи сала. «В щирій розмові з учителем-українцем та іншими час проходив непомітно» [97, с. 296]. Але щастя минуло швидко. Знову пролунав до болю знайомий крик: «Сабірайся с вєщамі!»