Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Переконайтеся, чи правда, що наші солдати пограбували їх сім'ї. Якщо це правда, з'ясуйте чисельність постраждалих і негайно вирушайте в Ейдіндріл з доповіддю. Прослідкуйте, нехай їм доставлять достатньо продовольства, щоб перезимувати.
Солдати відсалютували, притиснувши правий кулак до грудей, розвернули коней і галопом поскакали вслід за хлопчаками. Капітан повернувся до Енн.
— Наказ Магістра Рала, — пояснив він. — Ви прямуєте в Ейдіндріл?
— Так, ми сподівалися знайти там притулок, як і всі, хто йде на північ.
— Ви
Де б не була ваша батьківщина, відтепер ви — піддані Д'Хари. Ви зобов'язані присягнути на вірність, а також платити податок із заробітку, якщо ви хочете жити на території, що належить Д'Харі.
— Схоже, армія все-таки продовжує обирати мирне населення? — вигнула брову Енн.
— Це на вашу думку, а Магістр Рал вважає інакше. Його слово — закон.
Всі платять однаковий податок на утримання армії, яка захищає нашу свободу. Якщо не хочете платити, будь ласка, — шукайте захист і свободу в іншому місці.
— Схоже, Магістр Рал непогано справляється.
— Він могутній чарівник, — кивнув капітан.
Плечі Натана затряслися від стримуваного сміху.
— Над чим це він сміється, — спохмурнів капітан. — Адже він глухонімий?
— О, так — і ще до того ж злегка божевільний. — Енн попрямувала до коней, по дорозі з силою тицьнувши ліктем в живіт Натану. — Вічно регоче, коли не треба.
— Вона розлючено глянула на пророка, який поперхнувся. — Якщо на нього знаходить, відразу і останні мізки втрачає.
Енн ласкаво погладила по загривку Беллу, свою золотисту кобилу. Белла з надією висунула язика: вона дуже любила, коли її за нього смикають. Енн не відмовила їй у цьому задоволенні, а потім ще й почухала за вухом. Белла весело заіржала і знову висунула язик, але Енн не стала її балувати.
— Так ви говорите, капітан, Магістр Рал — могутній чарівник?
— Абсолютно вірно. Він убив тих істот, чиї трупи ви побачите на кілках перед палацом.
— Істот?
— Він називає їх мрісвізами. Страшні лускаті ящероподібні звірюки. Вони перебили силу-силенну народу, але Магістр Рал порубав їх на шматки.
Мрісвізи. Ось це вже точно погана новина.
— А є тут поблизу небудь містечко, де ми могли б поїсти і переночувати?
— У двох милях звідси, за наступним пагорбом. Називається Тіноук. Там є заїжджий двір.
— А чи далеко ще до Ейдіндріла? Капітан окинув оцінюючим поглядом чотирьох коней.
— З такими чудовими скакунами ви доберетеся туди днів за сім — за вісім.
— Дякую, капітане. Коли в околицях бродять грабіжники, приємно знати, що можна розраховувати на захист солдатів.
Капітан подивився на Натана. Пророк був високого зросту, його сиве волосся торкалося плечей, а з-під густих брів дивилися проникливі темно-волошкові очі. Натан був гарний суворою чоловічою красою і дуже сильний, незважаючи на те що йому було близько тисячі років.
Капітан знову перевів погляд на Енн:
— Ми
— Захисників пастви? Ви маєте на увазі тих пихатих дурнів в яскраво-червоних плащах з Нікобаріса?
Сержант натягнув поводи, стримуючи коня, якому набридло стояти на одному місці — Їх самих. Двоє чоловіків, з яких один — генерал цих Захисників, а інший — його офіцер, і з ними жінка. Вони втекли з Ейдіндріла, і Магістр Рал наказав привести їх назад. Наші люди прочісують всю місцевість навколо Ейдіндріла.
— Мені дуже шкода, але я їх не бачила. А Магістр Рал живе в замку Чарівника?
— Ні, в Палаці сповідниць.
— Хоч це добре, — зітхнула Енн.
— Що добре? — Нахмурився д'харіанець. Енн мимоволі висловила вголос своє полегшення.
— О, ну, просто я хотіла побачити цієї великої людини, і якщо б він жив у замку, мені б це не вдалося. Я чула, замок захищений магією. А так він, напевно, виходить на балкон палацу до народу, і я зможу на нього подивитися. Що ж, ще раз спасибі вам за допомогу, капітане. Треба б нам поквапитися, щоб дістатися до Тіноука, поки зовсім не стемніло. Ще, чого доброго, мої коні в темряві попадуть в якусь канаву і переламають ноги.
Капітан побажав їй щасливої дороги, і загін поскакав далі. Тільки коли вершники зникли, Енн відпустила Натана і, подумки приготувавшись до неминучої гнівною тираді, почала збирати розкидані по снігу пожитки.
Натан підійшов до неї і обдарував її гордовитим поглядом.
— Ти дала золото злодюжкам? Треба було б…
— Це звичайнісінькі хлопчиська, Натан. І до того ж голодні.
— Вони намагалися нас пограбувати! Пріторочуючи мішок до сідла Белли, Енн посміхнулася:
— Ти прекрасно знаєш, що цього ніколи б їм не вдалося, але я дала їм ще дещо, крім золота. Не думаю, що вони ще раз захочуть когось пограбувати.
— Сподіваюся, це закляття пропече їм пальці до кісток, — хмикнув Натан.
— Краще допоможи мені зібрати речі. Я хочу скоріше дістатися до заїжджого двору. У щоденнику з'явився запис.
На мить Натан втратив дар мови. Але тільки лише на мить.
— Довго ж вона міркувала! Ми залишили досить підказок. Десятирічна дитина, і та здогадалася б швидше. Ми зробили все, хіба що не пришпилили їй до сукні записку: «Так, і до речі, аббатиса з Пророком насправді не померли, ти, тупа!»
Енн підтягла попруги.
— Насправді їй було набагато складніше здогадатися, аніж тобі уявляється. Це нам здається, що все очевидно, тому що ми знаємо. А у неї не було жодних підстав щось підозрювати. Але Верна таки здогадалася. І тільки це має значення.
Натан лише хмикнув у відповідь і почав допомагати їй збирати розкидані мішки.
— Ну, і що вона пише?
— Поки не знаю. Знайдемо нічліг, тоді й подивимося.
Натан ткнув в неї пальцем.
— Ще раз зробиш з мене глухонімого — будеш жаліти про це все життя! Енн кинула на нього гнівний погляд: