Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
А якщо знадобиться, є й інші чарівники — у Палаці пророків йому захочуть і зможуть допомогти. Уоррен його друг, і хоча він і не завершив навчання, все-таки він чарівник і розбирається в магії. В усякому разі, краще, ніж Річард.
Сестра Верна теж в допомозі не відмовить. Сестри — чаклунки, і у кожної є дар, хоча і не такий потужний, як у чарівників. Втім, Річард не довіряв нікому з них, крім сестри Верни. Ну і, мабуть, аббатиси Аннеліни. Свого часу він обурювався тим, що аббатиса багато чого від нього приховала, і йому довелося змусити
А ще є Натан, пророк. Йому, який прожив майже все життя під закляттям Палацу пророків, вже майже тисяча років. Річард навіть боявся уявити всю величину його знань. Йому було відомо, що Річард — бойовий чарівник, за кілька тисячоліть вперше народжений на світ, і він допоміг юнакові прийняти свій дар і усвідомити його значення. Натан підтримав його тоді, і Річард був упевнений, що пророк буде допомагати йому і надалі. Тим більше що Натан теж Рал, предок Річарда.
У його голові проносилися відчайдушні думки, але вголос він сказав:
— Посередник встановив свої правила. Я повинен якимось чином їх змінити.
— І що ти думаєш зробити? Річард глянув на місто.
— Щось таке, чого вони не очікують. Він пробіг пальцями по золотих літерах слова «Істина» на руків'ї меча, і клинок відгукнувся звичним сплеском магічної сили.
— Я ношу Меч Істини, вручений мені справжнім чарівником. У мене є обов'язок. Я — Шукач.
І, згадавши про вбитих мрісвізами людей, він в люті прошепотів сам собі:
— Клянуся, цей Соноходець потоне в кошмарах!
4
Мої руки сверблять, як від мурашок, — поскаржилася Лунетта. — Це тут дуже сильне.
Тобіас Броган озирнувся через плече. Лунетта люто чесала відкриті руки, і замінююче їй сукню лахміття майоріло в слабкому ранковому світлі. Серед блискучої збруї і червоних плащів оточуючих вершників її нескладна товста фігура виглядала гротескно, як городнє опудало. Розплившись в щербатій усмішці, Лунетта знову зайорзала і зачесалася. Броган гидливо скривився і відвернувся, пригладивши жорсткі вуса. Погляд його знову втупився в замок Чарівника, що підносився перед ним. Перші слабкі промені зимового сонця освітили темно-сірі стіни і сніг на вершині гори. Губи Брогана скривилися ще сильніше.
— Я кажу, магія, пане генерал, — наполегливо продовжувала Лунетта. Тут бути магія. Сильна магія. — І вона знову щось забурмотіла про те, як все у неї свербить.
— Заткнись, стара відьма! І без твоїх здібностей будь-який дурень знає, що Ейдіндріл наскрізь просякнутий магією.
Маленькі оченята глянули на нього з-під густих брів.
— Це бути різниця від того, що ти бачив раніше, — відповіла Лунетта.
Тоненький голосок разюче не відповідав її комплекції. — Різниця від того, що я коли-небудь відчувала. І це бути десь там,
Вона махнула рукою на південний схід і зачесалася ще відчайдушніше.
Броган пробігся поглядом по натовпу кудись поспішаючих людей, потім окинув критичним поглядом чудові палаци, збудовані вздовж вулиці, що носила, як він чув, назву «Королівський Ряд». Палаци призначалися для того, щоб вразити приїжджих багатством, могутністю і силою духу людей, яким вони належали. Кожен був обрамлений колонами, прикрашений чудовими барельєфами і яскравими вітражами, але для Тобіаса Брогана це були всього лише кам'яні павичі, і тільки. Більш нікчемної витрати грошей він не бачив за все своє життя.
Вдалині височів палац сповідниць. Його кам'яні колони і шпилі своєю строгістю і витонченістю різко відрізнялися від пишноти Королівського Ряду і якимось чином здавалися біліші снігу, ніби намагалися під маскою неземної чистоти сховати свою блюзнірську сутність. Броган подивився на це святилище зла, осередок магічної влади, і погладив кістлявими пальцями шкіряний футляр на поясі.
— Пане генерал, — нахилившись до нього, наполегливо покликала Лунетта. Ти чути, що я сказала…
Броган різко повернувся, і його до блиску начищені чоботи заскрипіли на морозі в шкіряних стременах.
— Гальтеро!
З-під блискучого шолома з червоним — в тон плаща — плюмажем блиснули очі, схожі на дві чорні крижинки. Легко утримуючи поводи рукою в рукавичці, Гальтеро розвернувся в сідлі з грацією дикого лева.
— Пане генерал?
— Якщо моя сестричка не буде тримати свій рот на замку, коли їй наказано, — Броган метнув на Лунетту розлючений погляд, — заткни їй його!
Лунетта боязко зиркнула на широкоплечого Гальтеро і відкрила було рота, щоб заперечити, але, зустрівши погляд його крижаних очей, передумала і почала чесати свої руки.
— Вибачте мене, пане генерал Броган, — пробурмотіла вона, шанобливо схиливши голову перед братом.
Гальтеро злобно зрушив свого жеребця вперед, і могутній сірий кінь ледь не збив кауру кобилу Лунетти.
— Мовчати, відьма!
Щоки Лунетти спалахнули від образи, і очі на мить грізно блиснули, але так само швидко згасли. Товстуха зіщулилася в своєму лахмітті і покірно опустила погляд.
— Я не відьма, — прошепотіла вона собі під ніс.
Брова над крижаним оком зігнулася, від чого Лунетта зіщулилася ще більше і замовкла остаточно.
Гальтеро був відмінним солдатом. Те, що Лунетта — сестра Брогана, не мало для нього рішуче ніякого значення, якщо був отриманий наказ. Вона — відьма, тобто жінка, яка перебуває під владою зла. По першому слову Брогана Гальтеро, як і будь-який інший солдат, готовий був не роздумуючи і без жалю випустити з неї кров.
Те, що вона була сестрою Брогана, лише зміцнювало рішимість генерала якнайкраще виконати свій обов'язок. Лунетта служила всім постійним нагадуванням, що Володар здатний разити навіть праведних і зіпсувати найкращі сім'ї.