Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

Побачивши, що останній д'харіанець перейшов на іншу сторону вулиці, Броган пришпорив коня, і колона продовжила рух. Жоден з д'харіанців не озирнувся, коли пролунав гуркіт сотень копит, але тільки дурень вважав би це безпечністю. Броган дурнем не був. Натовп розступився, поступаючись дорогу вершникам, і вони поїхали далі по Королівському Ряду. Мундири солдатів, які охороняли палац, були знайомі Брогану. Він упізнав сандарійців, джарійців і кельтонців. Галейців він не побачив. Напевно Орден добре впорався зі своїм завданням в Ебінісі, столиці королівства.

Нарешті Броган

побачив своїх співвітчизників. Нетерплячим помахом руки він послав вперед групу кавалеристів. Вони промчали повз мечоносців, списоносців, прапороносців і, нарешті, самого Брогана. Червоні плащі майоріли у них за спиною. Під дзвін підков вершники злетіли по широких східцях палацу Нікобара. Такий же химерний, як і інші палаци на вулиці, він був прикрашений стрункими колонами, зробленими з рідкісного мармуру, коричневого з білими прожилками, який добували в каменоломнях на схід від Нікобара.

Брогану ці колони здавалися мало не верхом розпусти.

Побачивши верхових, солдати регулярної армії, які стоять на варті, відійшли убік і відсалютували.

Вершники відтіснили їх ще далі, щоб відкрити генералу прохід поширше.

Виїхавши по сходах наверх, Броган спішився серед гранітних статуй, що зображували полководців верхом на конях. Жбурнувши вудила посірілому від страху гвардійцю, він, посміхаючись, оглянув місто. Погляд його впав на Палац сповідниць, і очі генерала блиснули. Сьогодні Тобіас Броган перебував у відмінному настрої, а останнім часом подібний настрій відвідував його вкрай рідко. Він на повні груди вдихнув прохолодне ранкове повітря: ранок нового дня. Броган повернувся до гвардійця, і той стрімко вклонився.

— Хай живе король! — Броган поправив плащ.

— Ти злегка запізнився.

Солдат кашлянув і, набиравшись мужності, запитав:

— Сер?

— Король, — повідомив Броган, приладжуючи вуса, — виявився не тим, за кого ми, люблячі піддані, його приймали. За гріхи свої він спалений. А тепер подбай про мого коня.

Жестом він покликав другого гвардійця.

— Скажи кухарям, що я голодний. І додай, що дуже не люблю чекати.

Гвардієць, поклонившись, побіг, а Броган перевів погляд на людину, яка ще сиділа на коні.

— Гальтеро.

Кінь зробив крок вперед. Червоний плащ вершника навіть не колихнувся на вітрі.

— Візьми половину людей і приведи її до мене. Після сніданку я намірений її судити.

Кістлявими пальцями Броган задумливо погладив футляр, що висів на поясі.

Скоро він додасть до своєї колекції найголовніший трофей. При цій думці генерал зловісно посміхнувся. Посмішка зігнула старий шрам в куточку рота, але не торкнулася очей Брогана. Слава основоположника торжества моралі буде належати йому.

— Лунетта.

Сестра не зводила очей з палацу сповідниць, і її лахміття тряслися, тому що вона відчайдушно чесалася.

— Лунетта!

Вона здригнулася, почувши його голос.

— Так, пане генерал?

Броган відкинув назад червоний плащ і поправив пояс, який служив символом його рангу.

— Ходімо зі мною, поснідаємо разом. Нам треба поговорити. Я розповім тобі сон, який наснився мені минулої ночі.

Її

очі захоплено округлилися:

— Ще один, пане генерал? Ой, як я хочу почути! Ви надаєте мені велику честь.

— Саме так.

Броган пішов через подвійні дерев'яні ворота у внутрішні покої палацу.

Сестра послідувала за ним.

— Нам є про що поговорити. Ти ж будеш уважно слухати, чи не так, Лунетта? — Сестра йшла за ним по п'ятах.

— Так, пане генерал. Як завжди. Біля вікна з важкими синіми шторами Броган зупинився. Вийнявши кинджал, він відрізав від них довгу смугу разом із золотою канвою. Облизнувши губи, Лунетта розгойдувалася з боку в бік, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу. Броган посміхнувся:

— Красотулечка для тебе, Лунетта. Очі її засяяли. Вона заметушилася, приладжуючи смужку тканини то до одного місця, то до іншого в пошуках кращого поєднання, і захихотіла від задоволення.

— Дякую, пане генерал. Вона дуже красива.

Броган попрямував далі, і Лунетта поспішила за ним. Уздовж стін висіли портрети царствених осіб, під ногами шаруділи дорогі килими. Закруглені зверху двері були обрамлені позолоченими косяками. Червоний плащ відбивався в незліченних дзеркалах.

Слуга в коричнево-білій лівреї, схилившись, вказав генералу шлях в обідній зал і сам пішов попереду, раз у раз озираючись і кланяючись своїм супутникам.

Тобіас Броган навряд чи був здатний налякати когось своїм зростом і силою, але прислуга, гвардійці і напіводягнені чиновники, які товпилися в коридорі, блідли, побачивши його. Його, пана генерала, предводителя Захисників пастви.

По його слову грішників спалювали, незалежно від того, були вони жебраками або воїнами, або знатними панами. Та хоч королями.

5

Сестра Верна як зачарована дивилась на яскраве полум'я, яке, звиваючись в танці, різнокольоровими язиками злітало до небес. Жар був великий, і, якби не захисні щити, вогонь напевно обпалив би людей. Величезне криваве сонце вже наполовину виплило з-за обрію, затьмарюючи собою похоронне багаття. Інші сестри ще схлипували, але сестра Верна стояла з сухими очима. Всі сльози вона вже виплакала.

Крім однієї сестри і одного хлопчика-вихованця, покликаних символічно охороняти Палац, і, зрозуміло, сестри Сімони, що втратила розум і яку замкнули в порожній кімнаті, захищеній заклинаннями, весь Палац пророків зібрався тут, на пагорбі над Танімурою, — близько сотні вихованців і вдвічі більше сестер Світла і послушниць. Але незважаючи на таку кількість людей, кожен відчував себе глибоко самотнім і стояв, поринувши в молитви. Під час похоронної церемонії, за традицією, всі мовчали.

Після нічної служби над тілами померлих у сестри Верни розламувалася спина. Від заходу до світанку мешканці Палацу спільно підтримували над мертвими силовий щит і підносили молитви. При цьому по всьому місту, не затихаючи ні на мить, гриміли барабани, і до світанку сестра Верна готова була на все життя зненавидіти цей інструмент.