Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Еді я залишила з ними. Може, ми ще встигнемо їх перехопити, поки вони не пішли.
Це тут, неподалік.
У Кевіна, який вийшов їм назустріч з заростей, відвисла щелепа.
— Річард! — Видихнув він. — Це ти?
— Вибач, Кевін, я не прихопив шоколадок, — посміхнувся Річард.
Кевін радісно потрусив його руку.
— Я вірний тобі, Річард. Майже всі стражники вірні тобі.
— Я… покажи їх, Кевін, — нахмурився в темряві Річард.
Кевін повернувся і гучним шепотом повідомив:
— Це Річард!
Вони
— Я такий радий тебе бачити, Верна! — Він відсунув її від себе на довжину руки. Але, мушу зауважити, тобі не завадило б помитися!
Верна засміялася, і йому було приємно чути її сміх. До Річарда проштовхався Уоррен і обійняв його.
Річард, розкривши Верні долоню, вклав в неї перстень аббатиси і стиснув їй пальці.
— Я чув, Енн померла. Мені дуже шкода. Це її кільце. Думаю, ти краще за мене знаєш, що з ним робити.
Верна піднесла долоню до обличчя і дивилась на перстень.
— Річард… Де ти його взяв?
— Змусив сестру Юлію віддати його мені. Не їй же його носити.
— Ти змусив…
— Верна була обрана аббатисою, Річард, — встряв Уоррен, поклавши руку на плече Верни.
— Я пишаюся тобою, Верна! — Посміхнувся Річард. — Так одягай же перстень!
— Річард, Енн не… Кільце у мене забрали… Я була засуджена судом… І скинута. Вперед вийшла сестра Дульче:
— Їх було більше, ніж нас, але ми завжди тобі вірили. Тебе призначила аббатиса Аннеліна. Нам потрібна аббатиса. Одягай кільце!
Верна зі сльозами вдячності кивнула їй і, надівши кільце на палець, поцілувала його.
— Нам потрібно всіх негайно відводити звідси. Імперський Орден ось-ось захопить Палац.
Річард, схопивши її за руку, розвернув обличчям до себе.
— Тобто як це Імперський Орден ось-ось захопить Палац? Що їм тут треба?
— Пророцтво. Імператор Джеган хоче вивчити всі розгалуження і повернути події в потрібне йому русло.
Сестри позаду Верни ахнули. Уоррен, застогнавши, ляснув себе по лобі.
— І він зібрався жити тут, — продовжила Верна, — під захистом чар, щоб століттями правити світом, коли пророцтва допоможуть йому придушити всякий опір.
Річард відпустив її руку.
— Цього допустити не можна, інакше у нас не залишиться ні найменшого шансу і світ століттями буде страждати під його тиранією.
— Ми нічого не можемо вдіяти, — відповіла Верна. — Нам потрібно втікати, інакше нас усіх уб'ють і тоді у нас не залишиться взагалі ніякої можливості допомогти тобі… придумати спосіб завдати удару у відповідь.
Річард обвів поглядом сестер і знову подивився на Верну.
— Аббатиса, а що, якщо я знищу Палац?
— Що?! Його побудували стародавні чарівники! Як же ти це зробиш?
— Не знаю. Але я зруйнував башти, а їх теж побудували стародавні чарівники. Припустимо, спосіб знайдеться? Що ти на це скажеш? Верна,
— Верна, ти не можеш цього допустити!
— Можливо, це єдиний спосіб зупинити Джегана.
— Що ти кажеш! — Феба ледь не ридала. — Це ж Палац пророків! Наш будинок!
— Він стане домом Соноходця, якщо не знищити його.
— Але, Верна, — Феба схопила Верну за руки, — без чар ми постаріємо! Ми помремо, Верна! Наша юність пройде в одну мить. Ми постаріємо і помремо, не встигнувши пожити!
Верна кінчиком пальця стерла сльозу у неї з щоки.
— Все рано чи пізно вмирає, Феба, навіть Палац. Ніщо не може існувати вічно. Він послужив свою службу нам і тепер, якщо ми нічого не зробимо, він стане служити злу.
— Верна, не роби цього! Я не хочу старіти!
Верна обняла її.
— Феба, ми — сестри Світла. Ми служимо Творцеві і, виконуючи його волю, намагаємося зробити життя людей на цьому світі краще і легше. І зараз для цього нам треба стати такими ж, як всі інші чада Творця, і жити серед них. Я розумію твої страхи, але насправді все буде зовсім не так, як ти думаєш.
Під чарами Палацу час для нас ішов інакше. Нам не здавалося, що час тече повільно, переповзаючи з століття в століття, як думають ті, хто живе за межами Палацу, для нас же життя зовні йшло швидким кроком. Відчуття часу було таким же, як і за межами Палацу. Ти не помітиш різниці. Ми давали обітницю служити Творцеві, а не просто жити довго. Якщо ти хочеш прожити довге, але порожнє життя, Феба, можеш залишитися з сестрами Тьми. А якщо хочеш прожити яскраве і насичене, то ходи з нами, сестрами Світла.
Феба мовчала. Сльози струмком текли по її щоках. На віддалі ревів вогонь, і нечасті вибухи розривали ніч. Крики солдатів, що билися з ворогом, лунали все ближче.
— Я — сестра Світла, — промовила нарешті Феба. — Я хочу йти з моїми сестрами… куди б нас не вів цей шлях. Творець спасе і збереже нас.
Верна, посміхнувшись, лагідно погладила Фебу по щоці.
— Хто-небудь хоче ще щось сказати? — Запитала вона, оглядаючи натовп. У когось ще є заперечення? Якщо так, говоріть зараз. Або не приходьте потім до мене зі скаргами, що вам не дали висловитися.
Сестри мовчали. Вони вірили своїй ігумені. Верна, покрутивши на пальці кільце, подивилася на Річарда.
— Так ти думаєш, що зможеш зруйнувати Палац? Знищити чари?
— Поняття не маю. Пам'ятаєш, коли ти приїхала за мною, Келен метнула синю блискавку? Сповідниці володіють часткою магії Збитку, отриманої від чарівників, що створили їх чарівну силу. Може, вона зможе пошкодити сховище, якщо у мене нічого не вийде.
Келен, постукавши його по спині, шепнула:
— Річард, я не зможу цього зробити! Ця магія була викликана через тебе, вона пов'язана з тобою, призначена тебе захищати. Більше ні для чого я не можу її викликати.