Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

— Доведеться спробувати. На гірший кінець, ми просто спалимо пророцтва. Якщо ми розведемо багаття посеред цих книг, Джегану дістанеться тільки попіл.

До воріт підскакали кілька жінок і з ними — з десяток юнаків. «Друзі Річарда», долинув пароль. Кевін відкрив ворота.

Верна підбігла до однієї з новоприбулих.

— Філіпа, ти всіх знайшла?

— Так. — Філіпа перевела подих. — Нам треба поспішати. Імперський авангард вже в місті. Війська вже йдуть по південних мостах. Захисники пастви б'ються з

ними не на життя, а на смерть.

— Ти бачила, що трапилося в порту? — Запитала Верна.

— Там Юлія та ще хтось із сестер Тьми. Вони буквально рвуть затоку на частини. Таке враження, що на Орден обрушилися всі сили Підземного світу. Притиснувши тремтячі пальці до губ, Філіпа на мить прикрила очі. — Вони захопили команду «Леді Зефи». — Її голос зірвався. — Ти навіть уявити не можеш, що вони творять з матросами!

Філіпа, відвернувшись, звалилася на коліна, і її вирвало.

— Благой Творець, — видавила Філіпа між нападами блювоти, — це неможливо забути! Мене тепер все життя переслідуватимуть кошмари.

Річард повернувся на шум битви.

— Верна, вам треба йти звідси негайно! Не можна втрачати ані хвилини! Вона кивнула.

— Ви з Келен доженете нас потім.

— Ні. Ми з Келен повинні відразу ж повертатися в Ейдіндріл. Зараз мені ніколи пояснювати, але у нас є необхідна магія для такого переміщення. Мені б дуже хотілося переправити вас усіх тим же шляхом, але це неможливо.

Поспішайте. Ідіть на північ. З півдня сюди в пошуках Келен рухається стотисячна д'харіанська армія. Вона візьме вас під свій захист, та й ви їй будете корисні.

Генералу Райбаху передай, що Келен зі мною.

З натовпу вийшла Еді і взяла Річарда за руки.

— Де Зедд?

У Річарда слова застрягли в горлі. Він на мить прикрив очі.

— Еді, мені дуже шкода, але я не бачив діда. Боюся, що його могли вбити в замку.

Еді, відкашлявшись, стерла сльози з обличчя.

— Мені дуже шкода, Річард, — прошепотіла вона своїм хриплуватим голосом. Твій дідусь був хороша людина. Але він занадто часто ризикував. Я його попереджала.

Річард обняв стару чаклунку, і вона тихо заплакала, притулившись до його грудей.

Від воріт з мечем в руці примчав Кевін.

— Нам треба або негайно йти, або готуватися до битви.

— Ідіть, — наказав Річард. — Нам не виграти війну, якщо ви всі загинете в цій битві. Ми повинні боротися за своїми правилами, а не за правилами Джегана. У нього в розпорядженні не тільки солдати, але й ті, хто володіє чарівним даром.

Верна повернулась до сестер Світла, послушниць і молодих чарівників. Взявши за руки двох молоденьких дівчат, немов шукаючи у них підтримки, вона заговорила:

— Слухайте всі. Джеган — Соноходець. Єдиний захист від нього — узи вірності Річарду. Річард володіє не тільки чарівним даром, але і магією, переданої в його роду з покоління

в покоління, яка здатна захищати від Соноходців. Леома намагалася розірвати узи, що зв'язують мене з Річардом, щоб Джеган міг проникнути в мій розум і підкорити мене. Перш ніж піти, ви всі повинні принести Річарду клятву вірності, щоб не потрапити в рабство до Джегана.

— Якщо ви хочете це зробити, — додав Річард, — то нехай буде так, як було спочатку встановлено Альріком Даркеном, чарівником, який створив ці узи. Якщо ви згодні, я прошу вас вимовити слова клятви так, як вони звучали в ті часи, і прийняти їх душею.

Річард вимовив слова клятви, які сам не раз повторював, а потім сестри Світла та їх учні опустилися перед ним на коліна, і їхні голоси зазвучали в унісон, заглушаючи шум битви.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

51

Річард притиснув Келен до стіни темного кам'яного коридора, чекаючи, поки по перпендикулярному коридору не пройде група Захисників пастви. Коли їхні кроки затихли, Келен, підвівшись навшпиньки, прошепотіла:

— Мені тут не подобається. Ми зможемо вибратися з цього Палацу живими?

Річард швидко поцілував її в насуплені брови.

— Звичайно, зможемо! Обіцяю! — Схопивши її за руку, він пірнув під низьку балку. — Пішли, сховище тут.

Стіни були в жовтих патьоках води, яка просочується між верхніми плитами.

У підлозі вода вимила круглі ямки кольору яєчного жовтка, і було чути, як падають рідкісні краплі. За двома запаленими факелами прохід розширювався і стеля піднялася, щоб не перекривати величезні двері в сховище.

Підходячи до кам'яного моноліту шестіфутової товщини, Річард відчув, що тут щось не так. Не тільки похмуре світло за дверима насторожило його — волосся в нього на голові встало дибки, і він відчув дотик магії, ніби легка павутинка лоскотала йому шкіру на руках.

Він потер долоні, бажаючи позбутися від цього відчуття.

— Ти нічого незвичайного не відчуваєш? Келен похитала головою.

— Щось незрозуміле зі світлом.

Келен зупинилася. Річард теж побачив розпростерте на підлозі тіло. Жінка лежала, скрутившись у клубок, ніби спала. Але Річард зрозумів, що вона не спить.

Жінка була нерухома, як камінь.

Підійшовши ближче, вони побачили праворуч, за стіною, мертвих Захисників пастви.

Річарда ледь не знудило. Кожен солдат був акуратно розсічений надвоє на рівні грудей. По підлозі розлилося ціле озеро крові.