Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

Зедд в люті стиснув кулаки, а Енн відправилася за кіньми. Вона подивилася на залитий місячним світлом найближчий пагорб і побачила сестер Світла, що йдуть на північ. Дійшовши до коней, Енн опустилася навпочіпки перед Холлі.

— Холлі, у вигляді першого випробування тобі як послушниці я хочу доручити дуже важливе і відповідальне завдання.

— Яке, Енн? — З серйозним виглядом кивнула дівчинка.

— Нам з Зеддом треба обов'язково відшукати Натана. Сподіваюся, це не займе багато часу, але треба поквапитися, поки він

не пішов далеко.

— Не пішов далеко! — Заревів у неї за спиною Зедд. — Та він випередив нас на кілька годин! Він давним-давно забрався звідси подалі. І неможливо дізнатися, в якому напрямку. Він вже «пішов далеко»!

52

Темний Хагенській ліс зустрів їх, як завжди, непривітно, але Річард був упевнений, що мрісвізи пішли. За весь час, що вони з Келен пробиралися по чагарях, їм не зустрілося жодного. Всі мрісвізи вирушили в Ейдіндріл. Річард здригнувся від думки, що це означає для міста.

Келен, дивлячись в усміхнене сріблясте лице сильфіди, нервово зітхнула.

— Річард, перш ніж ми вирушимо, просто на випадок, якщо щось піде не так, я хочу сказати тобі, що знаю про те, що сталося, коли ти жив у Палаці пророків, і не тримаю на тебе зла. Ти думав, що я не люблю тебе, і відчував себе самотнім. Я все розумію.

Річард, насупившись, нахилився до неї.

— Про що це ти? — Келен кашлянула.

— Мерісса. Вона мені все розповіла.

— Мерісса?

— Так. Я все розумію і не засуджую тебе. Ти думав, що більше ніколи мене не побачиш. — Річард здивовано моргнув.

— Мерісса-сестра Тьми. Вона мріє мене вбити.

— Але вона розповіла мені, що, коли ти тут жив, вона була твоєю наставницею. Вона сказала, що… Ну, я її бачила. Вона дуже красива. Ти був самотній, і я тебе не засуджую.

Річард, взявши її за плечі, розвернув спиною до Сильфіди і змусив подивитися собі в очі.

— Келен, не знаю, що тобі наговорила Мерісса, але я скажу тобі правду: з того дня, як ми з тобою вперше зустрілися, я не спав ні з ким, окрім тебе. Ні з ким.

Так, коли ти змусила мене надягти нашийник і я думав, що більше ніколи тебе не побачу, мені було дуже самотньо, але я ніколи не зраджував твоєї любові, навіть коли вважав, що втратив її. Навіть коли я вважав, що ти не любиш мене, я ніколи… Ні з Меріссою, ні з ким-небудь ще.

— Правда?

— Правда.

Вона посміхнулася тією особливою посмішкою, яку дарувала лише йому одному.

— Еді намагалася сказати мені те ж саме. Я боялася, що помру, так і не побачивши тебе, і хотіла, щоб ти знав, що я люблю тебе, незважаючи ні на що. Але, послухай, Річард, я трохи боюся. Раптом я там потону?

— Сильфіда перевірила тебе і сказала, що ти можеш їхати. Ти ж теж володієш елементами магії Збитку. Подорожувати в Сильфіді можуть тільки ті, хто володіє

обома сторонами магії. Все буде добре. Ось побачиш! — Він підбадьорливо посміхнувся. — Там зовсім нічого боятися. Відчуття ні на що не схоже, але чудове. Ну, тепер тобі не страшно?

— Так, — кивнула вона і обняла його з такою силою, що у Річарда хруснули ребра. — Але, якщо я все-таки потону, знай, що я тебе дуже люблю!

Річард допоміг Келен піднятися на парапет навколо колодязя сильфіди і уважно оглянув навколишній ліс і руїни. Він не знав, чи справді хтось спостерігає за ними, чи йому тільки здається. Втім, мрісвізів він не відчував і в кінці кінців вирішив, що така підозрілість — результат його попередніх візитів до Хагенський ліс.

— Ми готові, Сильфіда. Ти знаєш, скільки ми промандруємо?

— Я досить довга, — пролунала громохка відповідь.

Річард, зітхнувши, міцніше обхопив руку Келен.

— Роби, як я тобі сказав. — Вона кивнула, швидко дихаючи, ніби хотіла набрати повітря про запас. — Я буду з тобою. Не бійся.

Рука з рідкого срібла підняла їх, і ніч стала зовсім чорною. Річард ще міцніше стиснув долоню Келен, добре пам'ятаючи, як йому самому було важко зробити вдих всередині сильфіди. Коли вона відповіла на потиск, вони вже були глибоко в невагомій порожнечі.

Повернулися знайомі відчуття, і Річард зрозумів, що вони мчать до Ейдіндріла. Як і минулого разу, йому не було ні тепло, ні холодно, ні мокро, ні сухо. Він бачив одночасно і світло, і темряву, з насолодою вдихаючи ефір Сильфіди.

Річард радів, що Келен зараз відчуває такий самий захват, як і він.

Юнак відчував це по тому, як вона повільно стиснула його руку.

Річард плив крізь світло і темряву. Часу для нього не існувало. Могли пройти миті, а могли й століття — але все скінчилося так само раптово, як і минулого разу.

Навколо нього виникла кімната чарівника Коло, але цього раз Річард знав, чого очікувати, і не відчув жаху.

«Дихай» — звеліла Сильфіда.

Річард різко видихнув, звільняючи легені від наповнюючого їх ефіру, і вдихнув звичайне повітря.

Він відчув, як позаду нього виринула Келен і, видихнувши ефір Сильфіди, теж вдихнула повітря. Річард виліз на край криниці і стрибнув назовні. Ледве його ноги торкнулися підлоги, він повернувся і нахилився через край, щоб допомогти Келен вилізти.

Йому посміхнулася Мерісса.

Річард застиг. Здатність говорити повернулася до нього не відразу.

— Де Келен? Ти пов'язана зі мною узами! Ти присягнулася!

— Келен? — Пролунав мелодійний голос. — Та тут. — Мерісса нахилилася і помацала під ртутною поверхнею. — Але вона тобі більше не знадобиться. А я вірна клятві. Клятві, даної собі самій.

Вона вивудила за нашийник безвольне тіло Келен і за допомогою свого Хань витягнула її з криниці. Келен вдарилася об стіну і сповзла на підлогу.