Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Раптово він вловив рух в кущах і втиснувся у стіну. Людська фігура! По волоссю, що розвівалося за спиною і витончених формах Річард зрозумів, що це жінка.
Нарешті!
Коли він заступив їй дорогу, в руках жінки блиснув клинок. Річард знав, що кожна сестра носить дакрил. Напевно, це саме дакрил, а не кинджал. Йому було добре відомо, наскільки смертельний удар дакрила і як спритно сестри вміють з ним поводитися. Ризикувати не можна.
Річард ногою вибив дакрил з руки жінки. Треба б зламати їй щелепу, щоб не заволала,
Схопивши її за зап'ястя, він вивернув їй руку, перехопив другою кулак, коли вона спробувала вдарити його, і завернув їй руки за спину. Приставивши кинджал до її горла, він притиснув її до стіни і стиснув ногою її ноги так, щоб вона не відбивалася.
В одну мить жінка виявилася нездатною рухатися.
— Я в дуже поганому настрої, — прошипів Річард крізь зціплені зуби, притискаючи ніж до горла жертви. — Якщо ти мені не скажеш, де Мати-сповідниця, ти помреш.
Жінка, задихаючись, хапнула ротом повітря.
— Ти їй ледь горло не перерізав, Річард! Пройшла мало не вічність, перш ніж її слова досягли замутненого чарівною люттю розуму і Річард спробував усвідомити почуте. Це вийшло в нього з великим напруженням.
— Так ти поцілуєш мене чи все-таки переріжеш горло? — Все ще задихаючись, поцікавилася полонянка.
Голос Келен. Він відпустив її руки. Жінка обернулася, і обличчя її виявилося в кількох дюймах від його очей. Це була вона. Це дійсно була вона.
— Добрі духи, дякую вам! — Прошепотів Річард і поцілував Келен.
Він прекрасно пам'ятав смак її м'яких губ, але спогади не йшли ні в яке порівняння з дійсністю. Бушуюча в ньому лють стихла, як стихають води озера теплої літньої ночі. З чи не болючою радістю він притиснув Келен до себе.
Його пальці ласкаво торкалися її обличчя, немов переконуючись в тому, що це не сон. Її пальці пробігли по його щоці. Слова були не потрібні. На якусь мить світ завмер.
— Келен, — промовив нарешті Річард, — я знаю, що ти на мене сердишся, але…
— Якби мій меч не зламався і мені не довелося б задовольнятися одним дакрилом, ти б так легко не відбувся. Але я не серджуся.
— Та я не про це. Я…
— Я знаю, що ти хочеш сказати, Річард. Я не серджуся. Я вірю тобі. Тобі доведеться дещо мені пояснити, але я не серджуся. Єдине, чим ти можеш викликати мій гнів, так це тим, що за життя хоча б раз відійдеш від мене далі, ніж на десять кроків!
— Ну, тоді тобі навряд чи доведеться на мене сердитися! — Посміхнувся Річард.
Але його посмішка тут же зникла. — Ні, все-таки доведеться! Ти ще не знаєш, що я накоїв! Добрі духи, я…
Вона знову його поцілувала. Лагідно, ніжно і гаряче. Він погладив її по довгому м'якому волоссю.
— Келен, нам треба терміново вибиратися звідси! Негайно! У нас купа неприємностей. У мене купа неприємностей.
Келен відірвалася
— Знаю. Орден наступає. Нам треба поспішати.
— Де Зедд з Гратчем? Пішли заберемо їх і змотуємося звідси. — Вона завмерла.
— Зедд з Гратчем? А хіба вони не з тобою?
— Зі мною? Ні. Я думав, вони з тобою. Я послав Гратча з листом. О добрі духи! Тільки не кажи мені, що ти його не отримала! Не дивно тоді, що ти на мене не сердишся! Я послав…
— Лист я отримала. Зедд за допомогою заклинання зробив себе легким, щоб Гратч зміг його нести. Гратч повинен був давним-давно доставити Зедда в Ейдіндріл.
Річарду на мить стало погано. Він згадав мертвих мрісвізів на бастіоні замку Чарівника.
— Я їх не бачив, — прошепотів він.
— Може, ти виїхав до того, як вони прилетіли? Ти ж сюди добирався кілька тижнів.
— Я покинув Ейдіндріл вчора.
— Що?! — Прошепотіла Келен, витріщивши на нього. — Як ти…
— Сильфіда. Вона притягла мене сюди менше ніж за добу. У всякому разі, я так думаю. Може бути, за два дні. Не можу сказати точно, але місяць не змінився.
Річард замовк. Лице Келен немов розпливлося перед ним. Потім він ніби з боку почув власний голос:
— У замку я знайшов місце, де був сильний бій. Всюди валялися мертві мрісвізи. Пам'ятається, я ще подумав, що поле бою виглядає так, ніби тут попрацював Гратч. Це було на краю високої стіни. Зовнішні стіни були залиті кров'ю до самого низу. Я спробував кров пальцем. Кров мрісвізов легко відрізнити. І подекуди це була не їх кров. Келен мовчки обняла його.
— Зедд з Гратчем, — прошепотів Річард. Мабуть, це були вони… Вона обняла його міцніше.
— Мені дуже шкода, Річард…
Він вивільнився з її обіймів, встав і допоміг піднятися їй.
— Йдемо. Я зробив щось жахливе, і Ейдіндріл у величезній небезпеці. Мені потрібно терміново повертатися.
Очі Річарда впали на Рада-Хань.
— А ця штука що робить у тебе на шиї?
— Мене захопив у полон Тобіас Броган. Це довга історія.
Не встигла Келен договорити, як він вже обхопив нашийник руками і без жодного зусилля вплеснув свою чарівну силу в пальці.
Нашийник розлетівся, як пересохла глина. Келен поторгала шию і полегшено зітхнула.
— Вона повернулася, — прошепотіла вона, притулившись до Річарда і поклавши долоню собі на серце. — Я відчуваю свою силу сповідниці. Я знову торкаюся її.
Річард обійняв її однією рукою.
— Пішли.
— Я щойно звільнила Аерна. Тоді й зламала меч — об одного з Захисників пастви. Він незручно впав, — пояснила вона, побачивши, що Річард спантеличено насупився. — Я веліла Аерну рухатися на північ разом з сестрами.
— Сестрами? З якими сестрами?
— Я зустріла сестру Верну. Вона збирає всіх сестер Світла, молодих чарівників, послушниць і стражників і втікає з ними звідси. Я як раз йшла до них.