Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— Знаєш, я зажадав капітуляції всіх Серединних Земель, але ж навіть не знаю, скільки їх і як вони називаються!
— Он як? Схоже, мені доведеться багато чому тебе навчити! — Відповіла Келен. Тобі доведеться постійно тримати мене поруч з собою.
Річард не зміг стримати посмішку.
— Ти потрібна мені. Тепер і завжди. — Він погладив її по щоці. — Повірити не можу, що ми нарешті разом! — Він подивився на свій ескорт, що складався з трьох жінок і двох чоловіків. — Коли б ми тільки могли залишитися наодинці!
— Це натяк,
— Ні, наказ.
— Вибачте, — знизала плечима Кара, — але ми ніяк не можемо йому підкоритися.
Ви потребуєте захисту. Чи знаєте ви, Мати-сповідниця, що нам іноді доводиться говорити йому, яку ногу переставити наступною?
Келен безпорадно зітхнула і подивилася на двох гігантів, які височіли позаду Кари.
— Докас, ти подбав про те, щоб на наші двері поставили засув?
— Так, Мати-сповідниця.
— Відмінно! — Посміхнулася Келен. Вона повернулась до Річарда, — Пішли додому. Я втомилася.
— Спочатку вам доведеться вийти за нього заміж, — заявила Кара. — Наказ Магістра Рала. Жодна жінка не може увійти в його кімнату, крім дружини.
— Я сказав «крім Келен», — Річард метнув на неї спопеляючого погляд, — а не дружини. Ніхто, крім Келен.
Кара глянула на ейдж, що висів у Келен на шиї. Це був ейдж Денни.
Річард віддав його їй в тому місці між світами, куди їх обох віднесла Денна. Він став свого роду талісманом, і жодна з Морд-Сіт не сказала ні слова з цього приводу, хоча, зрозуміло, всі вони помітили його відразу ж, як тільки вперше її побачили. Річард підозрював, що він означав для них так само багато, як і для нього з Келен.
Гордовитий погляд Кари повернувся до Річарда.
— Ви зобов'язали нас захищати Мати-сповідницю, Магістр Рал. Ми всього лише намагаємося захистити честь нашої сестри.
Келен посміхнулася, зауваживши, що Кара зуміла нарешті допекти Річарда, що Морд-Сіт вдавалося вкрай рідко. Річард подумки порахував до десяти, щоб заспокоїтися.
— І ви прекрасно з цим справляєтеся, але вам не варто так хвилюватися. Даю слово, що вона дуже скоро стане моєю дружиною.
Келен провела пальцем по його спині.
— Ми обіцяли Племені Тіни, що весілля відбудеться у них в селі і обряд проведе Птахолов, а я одягну сукню, зшиту для мене Везелен.
Ця обіцянка багато для мене значить. Ти не станеш заперечувати, якщо ми одружимося в Племені Тіни?
Не встиг Річард запевнити її, що для нього це теж дуже важливо, як їх оточила юрба дітвори. Хлопчаки тягнули його за руки, благаючи піти подивитися, як він обіцяв.
— Про що це вони? — Запитала Келен, радісно засміявшись.
— Джа-ла, — пояснив Річард. — Дайте-но мені поглянути на ваш м'яч, звернувся він до дітей.
Вони протягнули йому м'яч, і він показав його Келен. Вона взяла м'яч і уважно подивилася на вишиту на ньому велику букву «Р».
— Що це?
— Раніше в неї грали м'ячем, званим «брок», що був занадто важкий
— А для чого ця «Р»?
— Я сказав їм, що кожен, хто буде грати новим м'ячем, отримає брок від палацу. «Р» означає «Рал», на підтвердження того, що це офіційний м'яч. Гра називалася джа-ла, але з тих пір як я змінив правила, вона називається джа-Лара.
— Ну, — заявила Келен, повернувши м'яч хлопчакам, — раз Магістр Рал обіцяв, а слово він своє тримає завжди…
— Так! — Вигукнув один з хлопчиків. — Він пообіцяв, що, якщо ми будемо грати офіційним м'ячем, він прийде подивитися на гру!
Річард глянув на хмари, що збиралися на небі.
— Здається, насувається гроза, але, сподіваюся, гру подивитися ми встигнемо.
Рука об руку, в оточенні зграйки дітлахів вони пішли по вулиці.
— Якби тільки Зедд був з нами, — похитав головою Річард.
— Ти думаєш, він загинув там, в замку? — Річард подивився на гори.
— Він завжди говорив, що якщо ти приймаєш можливість, то робиш її реальністю. Я вирішив, що до тих пір, поки хто-небудь не надасть мені доказів його загибелі, вважати його живим. Я в нього вірю. І вірю, що він живий і бродить десь, неабияк отруюючи комусь існування.
Заїжджий двір здавався досить симпатичним на відміну від попередніх, де їм довелося зупинятися і де люди занадто багато пили. А їх пристрасті танцювати до глибокої ночі він рішуче не розумів. Чомусь ці дві речі завжди нерозривно пов'язані одна з одною, як бджоли з квітами або мухи з гноєм.
Темрява і танці.
За кількома столиками сиділи люди і не поспішаючи їли. За одним з кутових столів грали в якусь гру четверо людей похилого віку. Попихкуючи трубками і потягуючи ель, вони щось захоплено обговорювали. Він вловив обривки фраз, в яких згадувався новий Магістр Рал.
— Ти мовчи, — попередила Енн. — Говорити буду я.
Чоловік і жінка за стійкою приязно усміхнулися ім. На щоках жінки з'явилися ямочки.
— Добрий вечір!
— Добрий вечір, — відповіла Енн. — Ми б хотіли зняти кімнату. Хлопчик-конюх сказав, що у вас є хороші кімнати.
— О так, мем! Для вас і вашого…
Енн відкрила було рота, але Зедд її випередив:
— Брата. Мене звуть Рубен. А це моя сестра, Елсі. Я Рубен Рибнік. — Він простягнув чоловікові руку. — Відомий читець по хмарах. Може, ви про мене чули?
Рубен Рибник, знаменитий читець по хмарах.
Жінка заворушила губами, як би підбираючи слова.
— Ну… Я… Ну… Так, здається, чула.
— Ось бачиш, Елсі? — Зедд поплескав Енн по спині. — Майже всі про мене чули. — Він сперся на стійку. — Елсі думає, що я багато про себе уявляю, але вона занадто довго прожила в селі серед тих нещасних, які чують голоси і розмовляють зі стінами.