Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— Магістр Рал, — запитала Кара, — як ви дізналися, що вона чаклунка?
— Вона була оточена своїм Хань. Хіба по її очах ти цього не побачила?
Рипнувши шкіряним одягом, Кара сперлася стегном на стіл.
— Ми можемо впізнати чаклунку, якщо вона скористається своєю магією проти нас, але не раніше. Що таке Хань?
Річард, позіхнувши, провів долонею по обличчю.
— Її внутрішня сила, сила життя. Її магія.
— Ви самі володієте магією, — знизала плечима Кара, — тому ви її бачите.
Ми — ні.
Погладжуючи
З часом, сам не знаючи, як у нього це виходить, він почав бачити чужий Хань. Хоча у кожного! дар мав свої особливості, все ж щось об'єднувало їх, і це щось Річард негайно розпізнавав. Можливо, як сказала Кара, завдяки власному дару, а може, він просто занадто часто зустрічав цей особливий, бездонний погляд у багатьох людей, які володіють магією: у Келен, у Еді — кістяної жінки, у відьми Шоти, у Дю Шайю — мудрої жінки народу бака-бан-мана, у Даркена Рала, у сестри Верни, у аббатиси Аннеліни і в інших сестер Світу, коли вони торкалися свого Хань. А іноді, якщо сестри Світла використовували потужну магію, він бачив навіть, як навколо них потріскує повітря.
Траплялися серед них і такі, чий Хань був настільки сильним, що у Річарда вставало дибки волосся, коли вони проходили мимо.
Такий же погляд Річард побачив і у Лунетти. Він знав, що під час його промови вона торкалася свого Хань. Він тільки не знав — навіщо. Вона нічого не робила, а чаклунки, як правило, не активують Хань без певної мети, так само, як і сам Річард ніколи не витягує без потреби Меч Істини. Може бути, для неї це просто забава, на кшталт різнобарвних стрічок на її платті? Але Річард в це не вірив.
Він був стурбований: можливо, Лунетта вдалася до магії, щоб визначити, чи говорить він правду. Але Річард був недостатньо знайомий з магією, щоб напевно сказати, що таке можливо. Однак чаклунки часто якимось чином знали, чи говорить він правду, і якщо він брехав, для них це було так само очевидно, як якщо б при цьому у нього загорілося б волосся. Не бажаючи ризикувати, Річард був дуже обачний у виборі слів, особливо коли мова зайшла про Келен.
Брогана явно цікавить Мати-сповідниця. Річард дуже б хотів, щоб слова генерала відповідали істині. У всякому разі, говорив він досить переконливо. Можливо, піклуючись про безпеку Келен, він, Річард, став надто підозрілим?
— Ця людина виглядає як півень, що втратив сідало, — мимоволі вимовив він уголос.
— Хочете, щоб ми підрізали йому крильця, Магістр Рал? — Бердіна пограла висячим на зап'ясті ейджем. — Або що-небудь нижче? — Лукаво зігнула вона брову.
Її подруги хихикнули.
— Ні, — втомлено промовив Річард. — Я дав слово. Я зажадав від цих людей зважитися на вчинок, який назавжди змінить їхнє життя. І я повинен виконати обіцянку, дати їм можливість переконатися, що це робиться для загального блага. Заради того, щоб ніхто не загинув.
Гратч позіхнув, продемонструвавши чудові ікла, і плюхнувся
Вони стояли, заклавши руки за спину, нерухомі, як мармурові колони. Але погляд їх не втрачав гостроти і залишався настороженим, хоча у величезному приміщенні не залишилося нікого, крім них самих, трьох Морд-Сіт, генерала Райбаха і гара.
Потираючи пальцем золоту підставку лампи, що стояла на краю подіуму, генерал Райбах запитав:
— Магістр Рал, ви всерйоз говорили про те, щоб солдати не користалися правом переможців? Річард подивився в заклопотані очі генерала:
— Так. Так діють наші вороги, але не ми. Ми воюємо заради свободи, а не заради наживи. Генерал кивнув, але відвів погляд.
— Ви хотіли щось сказати з цього приводу, генерале?
— Ні, Магістр Рал.
Річард ляснув долонею по столу.
— Генерал Райбах, я з юності був лісовим провідником і ніколи не командував арміями. Я першим готовий визнати свою необізнаність в цьому питанні. Тому мені знадобиться ваша допомога.
— Моя допомога, Магістр Рал? Якого роду?
— У вас колосальний досвід. Я буду дуже вам вдячний, якщо ви відкрито висловите свою думку, замість того щоб повторювати «Так, Магістр Рал, слухаюсь, Магістр Рал!». Я можу погодитися з вами чи ні, можу розлютитися, але не в моїх правилах карати людей за те, що вони висловлюють свою думку. Якщо ви не виконаєте наказ, я вас заміню, але ви маєте право сказати, що ви про нього думаєте.
Це один із проявів свободи, за яку ми боремося!
Генерал заклав руки за спину і помовчав, підбираючи слова.
— Д'харіанські солдати звикли грабувати тих, кого перемогли, — нарешті сказав він. — І вони чекають, коли можна буде почати.
— Минулі Магістри, можливо, це допускали. Я — ні.
Зітхання Райбаха само по собі було відповіддю.
— Слухаю, Магістр Рал. Річард потер скроні. Від втоми і недосипання у нього розколювалася голова.
— Як ви не розумієте! Мова йде не про завоювання, не про те, щоб відібрати у когось землю. Ми боремося з тиранією!
Генерал, поставивши ногу на стілець, сунув пальці за пояс.
— Не бачу великої різниці. Мені відомо з досвіду, що Магістри Ралів завжди хотіли правити світом. Ви — син свого батька. Війна є війна. І причини для нас не важливі. Ми воюємо, бо нам наказано воювати. Для воїна, який вбиває, щоб вціліти самому, причини війни не мають великого значення.
Річард гримнув кулаком по столу. Гратч відразу насторожився, а Морд-Сіт підійшли ближче.
— Люди, які погналися за тими, хто вирізав Ебініс, думали якраз про причини! І саме це, а не бажання грабувати, дало їм сили вистояти і врешті-решт перемогти! П'ять тисяч галеанських новобранців, які жодного разу не брали участі в битві, розгромили генерала Рігса і його п'ятидесятитисячне військо!